Весна, літо, осінь, зима... і знову весна

Шестирічний учень прив'язав по камінчику до рибки, змії та жаби і сміявся, дивлячись на те, як важко їм рухатися. Майстер спостерігав за цим. І вночі вчитель прив'язав величезного каменюку до самого хлопчика — поноси, відчуй, як то буває! Коли хлопець попросив зняти камінь, бо йому дуже важко, майстер сказав йому, що зніме камінь тоді, коли той знайде всіх тварин, до яких хлопець прив'язав камінчик і не звільнить їх. «А якщо хтось із трьох — рибки, змії чи жаби — помре, будеш камінь на серці носити все життя.» Хлопець знайшов першою рибку — вона була мертва. Він її поховав. Другою знайшов жабку — вона була там, де він її лишив учора, жива. Хлопець звільнив її. Потім він знайшов труп змії. Весна закінчується тим, що хлопець плаче над трупом змії.

Учню вже двадцять років. До пагоди мати приводить свою хвору доньку в надії, що її вилікують. Дівчина живе із монахом та його учнем. Молодик закохався у дівчину і піддався тілесному потягу. Вони кохалися потайки від монаха, дівчина вже була повністю здорова — лікування майстра її врятувало. Коли монах дізнався про них, він зазначив учню «пристрасть веде до жаги володіння, а володіння веде до вбивства» і відправив дівчину додому, бо вона була повністю здорова. Учень утік до міста від вчителя до коханої, забравши із собою статую Будди з пагоди.

Багато років по тому підстаркуватий монах повернувся додому із закупівлі, і побачив у газеті, в яку була завернута їжа, статтю про те, що 30-річний чоловік вбив свою дружину і переховується від влади. Це був його учень. Через декілька днів учень повертається до пагоді зі статуєю Будди, яку він забрав, і монах допомагає йому віднайти внутрішню рівновагу та спокій. Згодом на пагоду приїжджають детективи, які заарештовують учня, який смиренно приймає справедливе покарання за свій вчинок. Коли вони їдуть майстер, який вже доживав свій вік, спалює себе у човні на озері, лишивши по центру пагоди новий комплект такого самого вбрання, яке носив він.

Чоловік у віці приходить на замерзле озеро та оселяється на пагоді, налагоджує побут. Вдягає одяг майстра, який той лишив, викопує з криги його рештки — лише зуби, які він потім закутує у червону тканину та вставляє у скульптуру Будди, що він вирізьбив із криги. Скульптуру він ставить під водоспад. Згодом на пагоду приходить жінка з маленькою дитиною. Її обличчя повністю замотане хусткою, обличчя її так і не покажуть. Вночі вона лишає дитину в монастирі та тікає, але провалюється в ополонку і тоне під кригою. Вранці монах знайшов її та дістав з води, щоб подивитися на її обличчя. Дитина залишається в монастирі.
Прив'язавши до себе величезну каменюку та несучи в руках статую, монах здіймається на гору, спокутуючи цим те, що він у дитинстві зробив з тваринками. Статую він лишив на вершині гори.

Цикл знову розпочався, новий монах живе у пагоді з усиновленим хлопцем. Хлопчина перевертає черепаху та стукає по панциру, перевіряючи, наскільки він міцний, що перегукується із прив'язуванням камінців до тварин його майстром.