Південна Корея

Півде́нна Коре́я (кор. 남한, трансліт. намхан), офіційна назва — Респу́бліка Коре́я (кор. 대한민국(大韓民國), трансліт. теханмінґук, дос. «велика країна народу хан») — країна у Східній Азії, розташована у південній частині Корейського півострова[3] і межує на півночі з Північною Кореєю.

Республіка Корея (РК)
кор. 대한민국
(Теханмінґук)

Прапор Герб
Девіз: "홍익인간"("弘益人間") (de facto)
"Hongik Ingan"
"Принесіть користь людському світу"[1]
Гімн: "애국가"("愛國歌")
"Aegukga"
"Патріотична пісня"
Розташування Південної Кореї
Столиця
(та найбільше місто)
Сеул
37°35′ пн. ш. 127°00′ сх. д.
Офіційні мови Корейська
Форма правління Президентська республіка
 - ПрезидентМун Чже Ін
 - Прем'єр-міністрЧон Се Гюн
Становлення  
 - Кочосон3 жовтня, 2333 до н. е.b 
 - Проголошення Незалежності1 березня 1919 (де юре) 
 - Незалежність15 серпня 1945 
 - Перша Республіка15 серпня 1948 
 - Визнання ООН12 грудня 1948 
Площа
 - Загалом 100 363 км² (107-а)
 - Внутр. води 0,3 %
Населення
 - оцінка 2015  51,529,338 (24-а)
 - Густота 493/км² (24-а)
ВВП (ПКС) 2019 р., оцінка
 - Повний $2.319 трильйонів [2] (14-а)
 - На душу населення $41,351 (29-а)
ІЛР (2019) 0,906 (високий) (22-а)
Валюта Південнокорейська вона (KRW)
Часовий пояс KST (UTC+9)
 - Літній час не вираховується (UTC+9)
Коди ISO 3166 KOR
Домен .kr
Телефонний код +82
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Південна Корея

На сході омивається Східним морем (Японським морем), на заході — Жовтим, на півдні — Східнокитайським морем. Володіє декількома десятками островів, найбільші з яких — Чеджу, Кодже і Чін. Розташована в помірному поясі на переважно гірській місцевості.

Назва «Корея» походить від Коґурьо, яка свого часу була однією з великих держав у Східній Азії,[4][5][6][7] і панувала за правлінням Куанґето над більшою частиною Корейського півострова, Маньчжурії, частинами Далекого Сходу Росії[8] та Внутрішньої Монголії[9]. Її столиця, Сеул — важливе світове місто[10], в районі якого проживає половина 51 мільйонного населення Південної Кореї, що робить його 4-ю за величиною міською агломерацією у світі[11].

Походження назви

Корейською мовою Республіка Корея називається Теханмінґук (кор. 대한민국, 大韓民國). Частіше використовується скорочення повної назви — Ханґук (кор. 한국, 韓國), в іншому випадку Техан (кор. 대한, 大韓). Іноді також Намхан (кор. 남한, 南韓), що значить «Південний Хан», протилежно Пукхан (кор. 북한, 北韓), «Північний Хан» для Північної Кореї.

Слово «Хан» відноситься до древнього племінного союзу Самхан, яке знаходилось на території Корейського півострова. Слово «Корея» походить від назви держави Корьо, яка існувала на півострові у 918—1392 роках. В свою чергу, назва Корьо являється скороченою назвою від Коґурьо (кор. 고구려, 高句麗).

Географія

Мапа Південної Кореї.

Див. Географія Республіки Корея, Геологія Республіки Корея, Гідрогеологія Республіки Корея, Сейсмічність Республіки Корея.

Корея в основному гориста країна. Плоскі й горбисті рівнини займають близько 25 % території країни. Основні гірські хребти Наннім, Пуджолльон, Мачхолльон і Хамгьон розташовані на півночі країни. Максимальні абсолютні відмітки хребтів: Мачхолльон (2650 м), Хамгьон (2540 м), Пуджолльон (2309 м), Наннім (2260 м). На північний захід від хребта Пуджолльон розташоване нагір'я Кема з висотами 700—2600 м. У субмеридіональному напрямку, займаючи центральну частину Корейського півострова, простягається гірський масив, який охоплює хребти Пуктебон, Масінньйон, Кванджу, Тхебек із висотами 640—1708 м. На півдні півострова розташовані гірські хребти Кьонсан (макс. 1240 м) і Собек (1915 м). Рівнини займають переважно західну і південну прибережні частини півострова. Річки Кореї, які впадають у Східне море (Японське море), в основному гірські. Для річок, які впадають у Жовте море, характерна спокійна течія. Клімат Кореї помірний, мусонний, на півдні — субтропічний. Взимку погода холодна і суха, влітку — спекотна і дощова.

Історія

Новітня історія: оголошена республікою у 1948 році, у 1950 році напала Північна Корея, війна тривала до 1953 року. У 1961 і 1980 роках сталися військові перевороти, до 1987 року тривали студентські заворушення за встановлення більш демократичного режиму правління. Підписано акт про ненапад із Північною Кореєю у 1991 році. У 1992 році увійшла до ООН. Підписано пакт із Північною Кореєю про взаємні інспекції ядерних об'єктів в 1992 році.

Історія Південної Кореї починається з радянсько-американської угоди в кінці літа 1945 року про розподіл сфер впливу на півострові. За цим договором частина Кореї на південь від 38 паралелі переходила під юрисдикцію США, північна ж — під юрисдикцію Радянського Союзу.

За Конституцією Республіки Корея, Тимчасовий уряд Республіки Корея в вигнанні під час японської окупації вважається законним урядом країни в період між 1919—1948 рр. 

В історії країни чергувалися періоди переходу від демократичного до авторитарного управління. Цивільний уряд у країні пронумерований від Першої Республіки Лі Синмана до нинішньої Шостої Республіки. Перша Республіка, демократична на початку, ставала все більш автократичною аж до 1960 року. Друга Республіка ґрунтувалася на демократичних принципах, але була повалена менш ніж за рік військовими. Третя, Четверта та П'ята Республіки, які номінально вважалися демократичними, проте теоретично вони були продовженням військового режиму. Зі встановленням Шостої Республіки керівництво країни знову повернулося до демократичного шляху розвитку.

У 1960-х роках країна вважалася однією із найбідніших у регіоні, тоді як зараз є однією з провідних держав Світу. Починаючи з 1990-х років корейська популярна музика, телевізійні серіали та кінематограф стають все більш популярними в інших країнах Світу, особливо в Південно-Східній Азії. На сьогодні Республіка Корея один із лідерів у Світі з виробництва електроніки.

Політична система

Будинок Парламенту

Республіка Корея має демократичну форму правління, яка заснована на принципі розділення законодавчої, виконавчої та судової влади при їх взаємозалежності та взаємообмеженні. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Конституція гарантує основні права народу на свободу, соціальне забезпечення та участь в управлінні державою. В цілях максимального захисту прав і свобод громадян Конституція також передбачає самостійність трьох гілок державної влади — виконавчої, законодавчої та судової.

Головою виконавчої влади є президент Республіки, обраний народом. Всім громадянам гарантується особиста свобода, а також свобода слова, друку, зборів і об'єднань. Конституція сприяє встановленню атмосфери національної єдності та гармонії й має за мету досягти об'єднання Південної та Північної Кореї. Вона також поважає міжнародні зобов'язання, договори та загальновизнані норми міжнародного права. Конституція передбачає дотримання принципу вільної конкуренції під час президентських виборів і обмежує перебування президента при владі одноразовим п'ятирічним терміном.

Конституція гарантує громадянам рівність перед законом незалежно від їх статі, віросповідання або соціального статусу, їх особисту недоторканність і захист у разі необґрунтованого арешту, а також свободу у виборі місця проживання. Визнає економічні права, зокрема право на приватну власність, право на працю та обов'язок трудитися, свободу вибору професії та право на укладення колективного договору. У Конституції чітко визначається право на прагнення до щастя, на отримання оптимальної заробітної плати, справедливих компенсацій і право на захист приватного життя.

Саміт G-20 у Сеулі (2010)

Конституція Республіки Корея була вперше прийнята Національними зборами 12 липня та оприлюднена 17 липня 1948 р. 31 травня 1948 р. на першому засіданні Національних зборів, які відбулися після загальних виборів, проведених 10 травня під спостереженням ООН, було затверджено офіційну назву країни — Техан Мінгук (Республіка Корея). Після обговорення проєкту Конституції вона була прийнята та оприлюднена. Потім відбулися вибори президента країни та на основі принципів ліберальної демократії було сформовано уряд. 15 серпня того ж року було заявлено про утворення Республіки Корея. За минулий час[коли?] і Конституція, і уряди країни не раз піддавалися серйозним випробуванням[яким?].

Законодавча влада в країні належить Національним зборам, що складаються з однієї палати. Дві третини всіх членів Національних зборів обираються на загальних виборах строком на чотири роки, а решта місць розподіляється пропорційно між партіями, які на прямих виборах отримали п'ять або більше мандатів.

Законодавчу владу здійснюють Національні збори у складі 299 членів, з яких 243 обираються населенням шляхом загального прямого і таємного голосування, а 56 призначаються від політичних партій, які набрали не менше 5 відсотків голосів від політичних партій пропорційно кількості місць, отриманих у результаті виборів. Строк повноважень Національних зборів — 4 роки. Строк повноважень спікера — 2 роки. На парламентських виборах, що відбулись 11 квітня 2012 р., перемогу здобула правляча консервативна партія «Сенурі» (до виборів мала назву Партія великої країни). Спікер Кан Чан Хі (kang Chang-hee), обраний 2 липня 2012 р.

Виконавчу владу здійснює президент і уряд (Державна рада) на чолі з прем'єр-міністром, який призначається після президентських виборів, а не парламентських.

Політичні партії

  • Демократична партія — ДП (Democratic Party — DP). Створена 20 січня 2000 р. під назвою Демократична партія нового тисячоліття (ДПНТ). Перейменована у серпні 2005 р. До її складу входить Національний конгрес за нову політику, заснований 5 вересня 1995 р. Керівний орган — Вища рада партії (ВРП). Голова — Сон Хак Кю (Cohn Hak Kyu).
  • Демократична робітнича партія — ДРП (Democratic Labor Party — DLP). Створена у 2000 р. Голова — Мун Сон Хьон (Moon Sung-hyun).
  • Ліберальна прогресивна партія — ЛПП (Liberal Forward Party). Створена у 2007 р. Голова — Лі Хве Чхан (Lee Hoi Chang).
  • Об'єднана демократична партія — ОДП (United Democratic Parte). Створена у грудні 2011 р. у результаті злиття  представників головної опозиційної сили — Демократичної партії та ряду ліберальних організацій напередодні  парламентських і президентських виборів 2012 р.  Голова — Лі Хе Чхан (з 9 червня 2012 р.).
  • Об'єднана прогресивна партія — ОПП (United Forward Parte — UFP). Опозиційне об'єднання активістів Демократичної робочої партії, Партії народної участі та частини Прогресивної нової партії, що відкололася. ОПП сформована у лютому 2011 р. для участі в парламентських виборах (квітень 2012 р.)
  • Об'єднані ліберальні демократи — ОЛД (United Liberal Democrats — ULD). Партія. Заснована у березні 1995 р. Почесний голова — Кім Чон Пхіль (Kim Jong-pil). Голова — Лі Хан Дон (Lee Han Dong). Генеральний секретар — О Чан Соб (Oh Jang-Seop).
  • Відкрита наша партія — ОНП («Урі Дан» — Uri Dang; «Урі Парті» — Uri Party). Заснована у 2003 р. колишніми членами Демократичної партії нового тисячоліття (ДПНТ). Лідер — Чон Се Гюн (Chung Sye — Kyun). Голова — Кім Гин Тхе.
  • «Сенурі» («Новий мир»).  До лютого 2012 р. — Партія великої країни. Голова — Пак Гин Хе (Park Geun Hye). Генеральний секретар — Квон Йон Се (Kwon Young Se)

Міжнародні організації

Південна Корея — член ООН, АТЕС (форум Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва), Азійського банку розвитку, ЄБРР, Групи-77, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Інтерполу, ОБСЄ (партнер), ЮНЕСКО, Світової організації торгівлі, Організації економічного співробітництва і розвитку.

Адміністративний поділ

КартаКодНазваХангильХанча
KR-11Сеул (місто з особливим статусом)кор. 서울특별시кор. 서울特別市
KR-26Пусан (метрополійне місто)кор. 부산광역시кор. 釜山廣域市
KR-27Тегу (метрополійне місто)кор. 대구광역시кор. 大邱廣域市
KR-28Інчхон (метрополійне місто)кор. 인천광역시кор. 仁川廣域市
KR-29Кванджу (метрополійне місто)кор. 광주광역시кор. 光州廣域市
KR-30Теджон (метрополійне місто)кор. 대전광역시кор. 大田廣域市
KR-31Ульсан (метрополійне місто)кор. 울산광역시кор. 蔚山廣域市
KR-50Седжон (особливе автономне місто)кор. 세종특별자치시кор. 世宗特別自治市
KR-41Кьонгікор. 경기도кор. 京畿道
KR-42Канвонкор. 강원도кор. 江原道
KR-43Північний Чхунчхонкор. 충청북도кор. 忠淸北道
KR-44Південний Чхунчхонкор. 충청남도кор. 忠淸南道
KR-45Північна Чоллакор. 전라북도кор. 全羅北道
KR-46Південна Чоллакор. 전라남도кор. 全羅南道
KR-47Північний Кьонсанкор. 경상북도кор. 慶尙北道
KR-48Південний Кьонсанкор. 경상남도кор. 慶尙南道
KR-49Чеджу (особлива автономна провінція)кор. 제주특별자치도кор. 濟州特別自治道

Демографія

Хоча різні азійські народи й мігрували Корейським півостровом у минулі століття, втім дуже мало їх представників залишилися на цій території. Відтак Південна Корея і КНДР до 1990 р. залишались у числі найбільш етнічно однорідних націй світу. На момент 1960 р. чисельність населення Південної Кореї складала 25 мільйонів[12], на 2008 рік — близько 49. Більшість жителів проживають у міських районах, чому передувала активна міграція з сільської місцевості під час швидкого економічного зростання країни у 70—90-х роках XX ст.[13].

Корейці в традиційному вбранні

Корейці, як правило, ототожнюють національність або громадянство існуванням особи в єдиній, однорідній етнічній групі або расі (кор. «minjok»). Спільна мова і культура також розглядаються як важливі елементи корейської суспільної самобутності, ідея багаторасових і багатонаціональних країн, як-от Сполучені Штати Америки або Індія, дивує багатьох корейців та суперечливо сприймається суспільством у цілому. Тому загальні демографічні показники в Південній Кореї такі (дані подано станом на 2007 рік):

  • Вікова структура: 10—14 років — 18,3 % (4714103 чоловіків та 4262873 жінок), 15—64 років — 72,1 % (18 004 719 чоловіків та 17 346 594 жінок), 65 років і старші — 9,6 % (18 004 719 чоловіків та 17 346 594 жінок);
  • Темпи росту населення — 0,578 %;
  • Народжуваність — 9,38 новонароджених на 1000 осіб населення;
  • Смертність — 5,94 смертей на 1000 осіб населення;
  • Співвідношення статей: при народженні — 1,13 хлопчика / 1 дівчинка, у віці до 15 років: 1,12 хлопчика / 1 дівчинка, у віці 65 років і старше: 0,63 чоловіка / 1 жінка, сумарний показник — 1,01 чоловіка / 1 жінка;
  • Коефіцієнт дитячої смертності — 6,05 смертей на 1000 новонароджених;
  • Очікувана тривалість життя: загальна — 79,05 років, для чоловіків — 75,7 років, для жінок — 82,4 років;
  • Загальний коефіцієнт народжуваності — 1,25 новонароджених припадає на одну жінку;
  • Урбанізація — 65,4 % від загальної чисельності населення (станом на 1985 рік), за останні 20 років урбанізація зросла ще на 8 %.

Етнічний склад Південної Кореї

Південна Корея є однорідним суспільством із 98 % жителів, що ототожнюють себе з корейською національністю[14]. Однак відсоток мешканців не корейської національності поступово збільшується[15]. Корейці вважають себе нащадками алтайських племен[16][17] або прото-алтайських[18] племен, споріднюючи таким чином себе з монголами, тунгусами і тюрками. Підтвердженням тому є археологічні дані, що свідчать про міграцію племен на Корейський півострів із південного і центрального Сибіру, які й заселили стародавню Корею починаючи від неоліту до бронзової доби[19].

Попри невеликі розміри, частка не корейців поступово збільшується, але незначними темпами[20], водночас частина мігрантів асимілюється з корейським етносом. За станом на 2009 рік, в Південній Кореї налічується 1 106 884 іноземних громадян, що більш ніж удвічі перевищує показники 2000 року. Серед представників національних меншин найбільше китайців (56,5 %), проте більшість із них («Joseonjok») декларують себе як нащадки та вихідці корейської національності[21]. Приблизно 33 000 монголів. Вважається, що це найбільша монгольська діаспора[22][23]. Іншим помітним явищем стала група жінок із Південно-Східної Азії, 41 % яких перебуває у шлюбі з корейськими фермерами (на 2006 р.)[24]. Є також 31 000 американців, а саме, американських військовиків[25], та близько 43 000 вчителів англійської мови різних національностей — з США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Великої Британії, Ірландії, Південної Африки, які тимчасово проживають у Кореї[26].

Мови в країні

Корейська мова домінує в країні, нею говорить переважна більшість населення. Більшість сучасних лінгвістів класифікують корейську мову як ізольовану мову. Остання гіпотетично відноситься до алтайської мовної групи, хоча її класифікація й досі спірна. Корейська мова є офіційною в Південній Кореї. У державі існує офіційний регулюючий орган щодо вживання та вивчення корейської мови Національний Інститут корейської мови (국립국어원), який було створено за наказом президента від 23 січня 1991 року в Сеулі.

Школярі в середній і старшій школі вивчають ще додатково другу іноземну мову (англійську починають викладати з 2 року навчання). Англійська мова широко викладається в початковій школі, середній школі та, як і раніше, викладається у вищих навчальних закладах. Більшість шкіл пропонують на вибір японську, китайську або німецьку мови, а студенти мають змогу вивчати базові знання зі всіх цих мов. Частина приватних академій та приватних шкіл впроваджують окремі уроки з вивчення інших світових мов: китайський діалект мандарин, японську, французьку, німецьку, російську, в'єтнамську, іспанську, іврит та арабську мови. Проте, основний акцент робиться на вивчення англійської мови для загальних цілей та світової тенденції.

Релігії Південної Кореї

Корея — світська держава, в якій Релігія відділена від держави й школи. Конституція Корея гарантує свободу совісті та свободу віросповідання. У країні панує повна релігійна свобода.

Святкування дня народження Будди в Сеулі

Більшість населення країни є атеїстами.

Основними релігіями корейців є християнство (католицизм, протестантизм, православ'я) та буддизм.

Релігійний склад населення:

Початок проникнення християнства до Кореї відноситься до XVIII ст. Корейці познайомилися з ним у 18 столітті, завдяки діяльності католицьких місіонерів Паризьке товариство закордонних місій. Перша католицька громада була створена у 1784 р. Римо-католицька церква на території Кореї нараховує 17 дієцезій, що опікуються 1734 парафіями. Римський папа Іоанн Павло II відвідав Корею у 1984 і 1989 роках.

Є також представники протестантських течій і сект: Пресвітеріани, методисти, баптисти, п'ятидесятники

Православні християни також утворюють близько 0,005 % населення. Історично місія Православної церкви почала своє існування в початку XIX століття. Нині Православна церква в Кореї знаходиться в юрисдикції Константинопольського Патріархату. У державних органах церква зареєстрована як «Корейська православна церква».

Урбанізація

Сеул

Як і в інших нових індустріальних країнах, в Південній Кореї спостерігається швидке зростання міських районів, викликане міграцією великого числа людей з сільської місцевості. Ще у вісімнадцятому та дев'ятнадцятому століттях лише кілька поселень вважалися містами, а найбільшим був Сеул, що нараховував близько 190 тис. мешканців разом з околицями (у 2000 роках — понад 10 мільйонів). В останні роки династії Чосон і в перші роки японського колоніального правління міське населення Кореї складало не більше 3 % від загальної кількості корейців, що свідчило про глибоку сільську культуру в корейському суспільстві. Але першим поштовхом до урбаністичних процесів стали зовнішні фактори — після 1930 року Японія (за браком власних природних ресурсів) розпочала промисловий розвиток своєї колонії на Корейському півострові, особливо в північних провінціях, що прилягали до Маньчжурії. Від тоді, частина міського населення Кореї почала зростати та досягла 11,6 % в 1940 році. З 1945 по 1985 рік чисельність міського населення Південної Кореї збільшилося з 14,5 % до 65,4 % від загальної чисельності населення. А у 2000 році частина міського населення становить понад 78 %. Однак ступінь урбанізації в Південній Кореї, за цими цифрами не повністю проглядається, оскільки частка міського населення була визначена національним переписом населення та обмежується лише тими муніципалітетами, які чисельно досягли 50 000 мешканців і більше. Тоді як багато міст із населенням менше ніж 50000, міста-супутники Сеула та інших великих міст або гірських громад у північно-східній провінції Канвондо, які за світовими нормами та й з точки зору умов життя і заняття жителів вважаються міськими, але в корейських статистичних відомостях їх все ще офіційно класифікують як сільські райони.

Велика частина збільшення міського населення було обумовлено внутрішньою міграцією в країні, а не природним приростом міського населення. У містах рівень народжуваності, в цілому, завше був нижчими, аніж у середньому по країні. У повоєнний період (середина 20 століття) сільські жителі покинули свої споконвічні села в пошуках ширших економічних та освітніх можливостей у містах. До кінця 1960-х років міграція стала серйозною проблемою, не тільки тому, що міста були страшно переповнені, але й тому, що сільські райони втрачали найбільше молодих і активних членів своїх громад. робочої сили.

У 1970 році уряд на чолі з Пак Чонхі приступив до впровадження програми дій Ундонг Семаул (Saemaul undong), яка отримала в суспільстві наймення «Новий рух на Село» або «Рух Самаул» — це була політична ініціатива по модернізації сільської економіки Південної Кореї. Згодом ця ініціатива перетворилася в суспільний рух з метою виправити зростаючий розрив у рівні життя між міськими центрами країни, які швидко розвивалися завдяки промисловим ресурсам в економічному та культурному плані, і невеликих сіл, які як і раніше жили в убогості та ставали продуктивною базою (людською та ресурсною) для міських агломерацій. Пізніше цим проєктом були спрямовані найбільші зусилля на створення сільської інфраструктури, в результаті чого пройшла часткова модернізація сільського життя та побуту завдяки створенню навчально-культурних закладів, системи водопостачання, мостів і доріг у сільській місцевості.

Міграційні процеси

Міграційні процеси відіграють важливу функцію в корейському суспільстві. Спочатку це була внутрішня міграція поміж різними територіями півострова та незначна племінна експансія в сторону островів чи на малозаселені території Півночі півострова та Маньчжурії. Згодом, в силу значного зростання кількості сільського населення (пов'язане з великою народжуваністю) постало питання його задіяння, і як наслідок, почалися процеси еміграції корейців у сусідні краї. Таким чином, на початку 20-го століття майже 2 мільйони корейців жили у Японії, 1,4 мільйона — у Маньчжурії, 600 000 — в Сибіру, 450 000 — в Китаї та ще 40 000 корейців були розкидані серед інших країн світу. Опісля воєн початку й середини 20-го століття частину корейців було репатрійовано з Японії та Маньчжурії.

Натомість починаючи з 1970 року, коли в Кореї почалися бурхливі економічні та суспільні процеси, вони вчергове викликали значні міграційні процеси. Окрім значної внутрішньої міграції, відбулася й суттєва еміграція корейців у різні країни світу в пошуках кращої долі. До кінця 1988 року налічувалося понад 4 мільйонів етнічних корейців, які проживають за межами півострова. Найбільша група, близько 1,7 мільйона осіб, живе в Китаї, більшість із них мають китайське громадянство. В країнах колишнього Радянського Союзу було близько 430 000 етнічних корейців. В Північній Америці понад 1,2 мільйона, Японії — 680 000, Центральній і Південній Америці — 785 000, на Близькому Сході — 62 000, Західній Європі — 40 000, Новій Зеландії — 30 000, інших азійських країн — 27 000, та Африки — 25 000. Обмежене число південнокорейських іммігрантів знайшло підтримку та влаштувалися в Чилі, Аргентині та інших латиноамериканських країнах.

Натомість лише незначна кількість іноземних громадян емігрували до Кореї. Після періоду війн XX століття, найбільше число іммігрантів склали вихідці з Північної Кореї, що тікали від комуністичного уряду КНДР та його утисків — але це були також етнічні корейці числом до 4 мільйонів осіб. Друга хвиля імміграції почалася з кінця 20-го століття, це вже була економічна імміграція до Кореї з менш розвинених країн, хоча й уряд країни намагається вести сувору політику щодо надання дозволу на перебування в державі. Таким чином у Кореї налічується офіційно лише 1 300 000 іноземних громадян (тоді як неофіційні цифри вказують, що ще така ж кількість іммігрантів перебувають у країні нелегально). Китайці становлять 700 000 (хоча нелегально їх налічують до 1 000 000), 33 000 — монгольських іммігрантів, від 50 000 до 10 000 жінок із Південно-Східної Азії, а також 31 000 американських військовиків та 43 000 вчителів іноземних мов та інших дисциплін у вишах та приватних школах, вихідців з США, Канади, Австралії, Новій Зеландії, Великої Британії, Ірландії, Південної Африки, які тимчасово проживають у Кореї.

Освіта Південної Кореї

Економіка Південної Кореї

Штаб-квартира Samsung в місті Самсунг, розташована в Сочо-гу, Сеул

З 60-х років економіка Південної Кореї розвивається рекордними темпами. Рівень життя в країні зараз може бути прирівняний рівневі життя в менших країнах Європейського Союзу. Уряд країни сприяв імпорту сировини та нових технологій до країни коштом кінцевого продукту, заохотив ощадливість та капіталовкладення проти перевитрат капіталу. У 2005 році уряд країни запропонував економічні реформи. Зараз країна має помірну інфляцію, у 2005 році вона становила 2,8 %. В країні відносно невеликий відсоток безробіття — 3,7 % у 2005 році. Південна Корея заробляє експортом товарів більше, ніж витрачає, чим демонструє свою стабільну економіку.

Валовий внутрішній продукт складається з таких основних секторів — сільське господарство 3,3 %, промисловість 40,3 %, послуги 56,3 % (на 2005 рік).

Банк Кореї, центральний банк Південної Кореї та емітент південнокорейського вона

Розподіл робочих місць на 2005 рік такий — сільське господарство 6,4 %, промисловість 26,4 %, послуги 67,2 %. Сільськогосподарські товари — рис, коренеплоди, ячмінь, фрукти і овочі, велика рогата худоба, свині, птахи, молочні продукти, яйця, риба.

Головні промисловості країни — електронна, телекомунікації, автомобільна, хімічна, суднобудівна, сталепрокатна.

Експортує напівпровідники, прилади для бездротового зв'язку (телефони), автомобілі, комп'ютери, сталь, суднобудівну продукцію, нафтопереробну продукцію. Партнери в експорті у 2005 році Китай 21,8 %, США 14,6 %, Японія 8,5 %, Гонконг 5,5 %.

Імпортні товари — машини та механізми, електроніка, транспортне обладнання, технічна олива, сталь, органічні хімікати, пластик.

Партнери в імпорті у 2005 році були Японія 18,5 %, Китай 14,8 %, США 11,8 %, Саудівська Аравія 14,8 %.

Країна посіла 8-ме місце в рейтингу Світового банку «Doing Business» за 2013 рік[27].

Транспорт

Південна Корея має технологічно розвинену транспортну мережу, що складається з високошвидкісних залізниць, шосейних доріг, поромних перевезень, автобусних і повітряних маршрутів, які перетинають країну. Корпорація Korea Expressway Corporation експлуатує платні магістралі та сервісні послуги.

Південна Корея є третьою азійською країною з найвищим рейтингом в Індексі розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (NRI) Світового економічного форуму після Сінгапуру та Гонконгу. Країна посіла 10 місце в загальному рейтингу NRI 2014 року у порівнянні з 11-м у 2013 році.

Див. Корисні копалини Південної Кореї, Історія освоєння мінеральних ресурсів Кореї, Гірнича промисловість Південної Кореї.

Культура

Спорт

Окрім тхеквондо (чисто корейського спорту) в Кореї популярні стрільба з лука, стрільба, настільний теніс, бадмінтон, шорт-трек, гандбол, хокей на траві, вільна боротьба, бейсбол, дзюдо, футбол, ковзанярський спорт, фігурне катання та важка атлетика. Зрештою, корейці вважаються спортивною нацією й доволі успішно представляють свою країну на міжнародних світових спортивних форумах. Також багато нових видів спорту пізнає корейське суспільство й природна схильність до спорту та загальна фізична культура (що культивується корейським суспільством) призводить до подальших успішних виступів корейських спортсменів навіть ще в недавно освоєних видах спорту (бокс, марафон, зимові види спорту, плавання).

Корейські види спорту

Тхеквондо (Taekwondo) — популярне бойове мистецтво потрапило в Корею з Окінави, адаптоване корейцями японське бойове мистецтво карате. Тхеквондо характеризується специфічною технікою ніг і рук (кулаки), хоча акцент лежить на його ударні особливості. Саме походження цього мистецтва простежується ще з I століття до н. е., а найбільшої популярності зажило після Другої світової війни коли стало основним елементом військової підготовки в Кореї. А в 1961 році правила тхеквондо були уніфіковані заради спортивних цілей та ширшого суспільного вжитку, а 2000 році стало офіційним олімпійським видом спорту.

Теккьон (Taekkyeon) — традиційне бойове мистецтво, що простежується в Кореї в період Ґогурьо (Goguryeo) в 4 столітті. Його особливістю є використання відкритих руки та ніг, в той час, як використання ударів кулаками не допускається. А самі рухи виглядають більш плавними, на відміну від криволінійних у тхеквондо.

Хапкідо (Hapkido) — інше бойове мистецтво Кореї, хоча й не настільки популярне, як тхеквондо. Мистецтво хапкідо простежується в період «Трицарства» і походить від японського бойового мистецтва Айкідзюцу (Айкі-дзюдзюцу), з якого виникло і відоме багатьом Айкідо.

Інші відомі корейські бойові мистецтва — танґ су до (tang soo do), кук сул вон (kuk sool won), кумдо (kumdo) і субак (subak). Корейська боротьба Шірим (Ssireum) близька до боротьби сумо з Японії. Її особливість — боротьба триває на піщаному колі, а суперник, який кине свого супротивника на землю перемагає.

Збірна Південної Кореї з футболу

Популярні спортивні види

Футбол є найпопулярнішим командним видом спорту в Кореї. Збірна Південної Кореї з футболу вісім разів пробивалася до фінальної частини Чемпіонату світу з футболу (що є азійським рекорд). K-Ліга (K-League) є найстарішою професійною футбольною лігою в Азії. Починаючи з 2000 років численні корейські футболісти, підкоривши японську лігу, показують свої таланти в найсильніших клубах Європейських футбольних ліг. Корейські збірні команди з футболу вважаються найсильнішими командами Азії (чому сприяють численні перемоги на Азійських турнірах та багато інших призових місць), а на «домашньому» світовому футбольному форумі-мундіалі команда здобула 4-те місце. Добиватися таких успіхів сприяє величезна кількість маленьких аматорських футбольних команд, які є активними й дуже популярними у своїх місцевостях та беруть участь у численних спортивних змаганнях-турнірах.

Другим за популярністю є бейсбол. Він був введений в 1905 році американськими місіонерами та культивується по сьогодні. Професійні бейсбольні команди, належать великим конгломератам (чаеболам) та змагаються під егідою Корейської Бейсбольної Організації. Корейська бейсбольна команда виграла золоту медаль на Олімпіаді-2008 та регулярно бере участь в Уорлд Бейсбол Класик, здобуваючи там призові місця і багато хто вважає її однією з найкращих бейсбольних країн світу. Баскетбол — ще один вид спорту «імпортований» з США набирає популярності у Південній Кореї, створені професійні баскетбольні команди змагаються в корейській баскетбольній лізі.

Популярний у всій Азії, у бадмінтон грають більшість корейців. Бадмінтонні майданчики можна знайти в багатьох парках та місцях відпочинку корейців. Корейські бадмінтоністи найчастіше потрапляють у фінали регіональних та світових чемпіонатів. Боулінг став також дуже популярним видом спорту в Південній Кореї, з безліччю місцевих ліг, перетворившись із сімейної розваги в спортивний вид. Настільний теніс також входить у десятку популярних видів спорту в Південній Кореї, а особливо в юнацькому та дитячому середовищі, тому підтвердженням є невеликі ліги в багатьох університетах країни та шкільні тенісні клуби.

Виконком Міжнародного олімпійського комітету обрав місцем проведення зимової Олімпіади-2018 південнокорейський Пхьончхан.

Після 2000 років дуже популярним став гольф, і вважається, що це пов'язане з тим, що гольф вважається символом певного суспільного статусу. Членство в гольф-клубах у Південній Кореї значно дорожче, ніж у Японії чи США. А гольфісти з Кореї досягають значних успіхів на світових змаганнях і особливо в жіночому гольфі (47 кореянок займають чільні позиції у світових рейтингах). Також дуже популярним, але уже для всіх верств суспільства, стали риболовля і туризм у Південній Кореї. А в міській культурі досі велике значення має гімнастика, як оздоровча, так й професійна.

Світові спортивні форуми в Кореї

Значний економічний та людський ресурс та природне зацікавлення корейцями до спорту спричинили до проведення доволі часто на території Кореї чисельних спортивних світових форумів.

У 1988 році в Південній Кореї пройшли літні Олімпійські ігри, саме в Сеулі національна олімпійська команда здобула найбільшу кількість медалей за всю свою історію на олімпіадах — 12 золотих медалей, 10 срібних і 11 бронзових медалей. В Південній Кореї проходили літні Азійські ігри: в Сеулі в 1986 році та в Пусані у 2002 році, і пройшло ще раз у 2014 році в Інчхоні. Корея також проводила зимові Азійські ігри в 1999 році та Зимову Універсіаду в 1997 році, літню Універсіаду у 2003 році.

У 2002 році ФІФА проводило фінальну частину Чемпіонату світу з футболу, це дійство було організовано спільно Південною Кореєю і Японією, а команда Кореї, вперше досягла півфіналу турніру, як представник азійського континенту. Південнокорейські спортсмени завоювали найбільше медалей на зимових Олімпійських іграх, а ніж будь-яка інша азійська країна — в цілому 45 медалей (23 золотих, 14 срібних і 8 бронзових). Тому розвинена інфраструктура та успіхи корейців у зимових видах спорту спонукали на номінацію країни як господаря зимової Олімпіади, але в залаштунковій «олімпійській боротьбі» корейське місто Інчхон поступилося російському місту Сочі в проведенні Олімпіади 2014 року. Вдалося стати столицею зимової Олімпіади Пхьончхану. 6 липня 2011 року в ході сесії Міжнародного олімпійського комітету (МОК) в південноафриканському Дурбані було прийнято рішення, що Зимові Олімпійські ігри 2018 пройдуть у південнокорейському місті.

У 2010 році Південна Корея прийняла свій перший в історії тур «Формули 1», що пройшов на Міжнародному автодромі в Йонгам, близько 400 кілометрів на південь від Сеула. У 2011 році південнокорейське місто Тегу прийняло Чемпіонат світу з легкої атлетики.

Свята та вихідні дні

Докладніше: Свята Південної Кореї

Див. також

Примітки

  1. A New Way of Seeing Country Social Responsibility. Faculty of Philosophy and Social-Political Sciences: 6. Архів оригіналу за 25 вересня 2013. Процитовано 16 січня 2014.
  2. Доповідь МВФ 2008 р.
  3. CIA World Factbook (англійською).
  4. Roberts, John Morris; Westad, Odd Arne (2013). The History of the World (англійською). Oxford University Press. с. 443. ISBN 978-0-19-993676-2. Процитовано 15 липня 2016.
  5. Gardner, Hall (27 листопада 2007). Averting Global War: Regional Challenges, Overextension, and Options for American Strategy (англійською). Palgrave Macmillan. с. 158–159. ISBN 978-0-230-60873-3. Процитовано 15 липня 2016.
  6. Laet, Sigfried J. de (1994). History of Humanity: From the seventh to the sixteenth century (англійською). ЮНЕСКО. с. 1133. ISBN 978-92-3-102813-7. Процитовано 8 листопада 2016.
  7. Walker, Hugh Dyson (20 листопада 2012). East Asia: A New History (англійською). AuthorHouse. с. 6–7. ISBN 978-1-4772-6517-8. Процитовано 19 листопада 2016.
  8. Kotkin, Stephen; Wolff, David (4 березня 2015). Rediscovering Russia in Asia: Siberia and the Russian Far East: Siberia and the Russian Far East (англійською). Routledge. ISBN 978-1-317-46129-6. Процитовано 15 липня 2016.
  9. Tudor, Daniel (10 листопада 2012). Korea: The Impossible Country: The Impossible Country (англійською). Tuttle Publishing. ISBN 978-1-4629-1022-9. Процитовано 15 липня 2016.
  10. Global Power City Index 2018. The Mori Memorial Foundation (англійською). Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 травня 2019.
  11. Parilla, Alan Berube, Jesus Leal Trujillo, Tao Ran, and Joseph (22 січня 2015). Global Metro Monitor (англійською).
  12. World Population Prospects: The 2006 Revision[недоступне посилання з квітня 2019]. Source: Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat.
  13. South Korea. CIA Country Studies. Процитовано 22 квітня 2006.
  14. South Korea. CIA — The World Factbook.
  15. «South Koreans Struggle With Race». The New York Times. November 1, 2009.
  16. Nelson, Sarah M. (1993). The Archaeology of Korea. Cambridge University Press. с. 6. Проігноровано невідомий параметр |isbsn= (довідка)
  17. Korean people(한민족). Naver Encyclopedia (Korean). Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 9 березня 2007.
  18. Korean people(한민족). Encyclopedia Britannica Korea (Korean). Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 9 березня 2007.
  19. 뿌리 깊은 한국사, 샘이 깊은 이야기: 고조선, 삼국, pp. 44-45
  20. South Koreans Struggle With Race". The New York Times. November 1, 2009
  21. More Than 1 Million Foreigners Live in Korea. Chosun Ilbo. 6 серпня 2009. Процитовано 18 жовтня 2009.
  22. Mongolians, Koreans share ancient bonds. Taipei Times. 13 жовтня 2003. Процитовано 17 серпня 2007.
  23. Sea Breeze Helps Korea's Mongolians Speak with One Voice. The Chosun Ilbo. 29 березня 2005. Архів оригіналу за 29 травня 2008. Процитовано 5 вересня 2007.
  24. INSIDE JoongAng Daily<!
  25. US military figures as of 2005, from Архівовано 9 лютого 2010 у Wayback Machine. (Excel file) Tim Kane Global US Troop Deployment, 1950—2003
  26. Foreign Teachers Unenthusiastic Over Culture Course. Koreatimes.co.kr. 26 листопада 2009. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 18 лютого 2010.
  27. Doing Business 2013 report

Джерела

Посилання

 Північна Корея
Жовте море Японське море
Східно-Китайське море
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.