Весняного вечора

«Весня́ного ве́чора»[1][2] (фр. Par un soir de printemps) — новела французького письменника Гі де Мопассана, видана в 1881 році. Сюжет розповідає про зневажену родичами стару діву, яку розчулили знаки уваги двох закоханих молодят. У цій новелі письменник звертає увагу на викривлені родинні зв'язки, егоїзм, нездатність співчувати, властиву щасливим людям. Мораль твору зобов'язує читача приділяти більше уваги самотнім, особливо літнім людям, а також вказує, що для виконання цього припису не потрібні великі жертви — достатньо звичайної повсякденної уваги.

«Весняного вечора»
Автор Гі де Мопассан
Назва мовою оригіналу фр. Par un soir de printemps
Країна Франція
Мова французька
Жанр новела
Місце Париж
Укр. видавництво Дніпро
Видавництво газета «Le Gaulois»
Видано 7 травня 1881
Перекладач(і) Максим Рильський
Тип носія на папері
Попередній твір Дядько Мілон
Наступний твір Сліпий

Історія

Вперше ця новела була надрукована в газеті «Le Gaulois» 7 травня 1881 року. Пізніше Гі де Мопассан використав сюжет цього твору у своєму дебютному романі «Життя». При написанні великих творів автор часто користувався вже опублікованими новелами як заготівками, які переробляв у новий сюжет, але «Весняного вечора» він використав майже дослівно, змінивши лише ім'я головного героя[3]. У 1899 році письменник включив новелу до збірки «Дядько Мілон». Український переклад твору здійснив Максим Рильський. В його перекладі новелу опублікували у видавництві «Дніпро» двічі: у восьмитомному зібранні творів Гі де Мопассана (1969—1972)[1] і двотомному виданні вибраних творів письменника (1990)[2].

Сюжет

Жанна мала побратися зі своїм кузеном Жаком, а оскільки про це всі знали, спільний відпочинок не був для них чимось надзвичайним. Цього весняного вечора молодята гуляли у парку перед вікнами будинку стільки, скільки можуть гуляти лише безмежно закохані одне в одного люди. Наглядати за ними батьки призначили свою родичку тітоньку Лізон. Скромна, тиха жіночка, що завжди наче намагалася не привертати до себе уваги й дівувала вже не один десяток літ, була зневажена навіть малими дітьми. В її родині до собачки Лут ставилися прихильніше, ніж до вічно послужливої й невибагливої Лізон. Аж ось зачувши, як Жак питає в нареченої «Чи не замерзли твої ніжки?», терпляча Лізон уперше в житті заходиться плачем. До неї ніхто ніколи не виявляв такої уваги[2].

Джерела
  1. Гі де Мопассан Твори в восьми томах / ред. Д. В. Затонський — Київ: Дніпро, 1969—1972. — Т. 8.
  2. Гі де Мопассан Твори. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 594—598.
  3. Жизнь / Ги де Мопассан Жизнь. Милый друг. Новеллы. — М.: Художественная литература, 1970. — Библиотека всемирной литературы. Серия вторая. Т. 97. — С. 55—59.(рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.