Життя (роман)

Художня проблематика роману випливає з його назви. Перед читачем проходить історія життя дівчини: її мрії про майбутнє, її знайомство і подальший шлюб з віконтом де Ламар, її весільна подорож і перша зрада чоловіка, народження сина Поля, ще одна зрада чоловіка і його трагічна смерть, втрата бажаної дочки, дорослішання сина, смерть батьків, розорення, розлука і подальше возз'єднання з сином і новонародженою онукою.

Знакові життєві події (перехід у доросле життя, любов, шлюб, зрада, народження, смерть, руйнування) описуються в романі через призму почуттів головної героїні. Фактично все життя Жанни проходить не стільки в зовнішньому просторі, скільки у внутрішніх переживаннях. Цнотлива і мрійлива дівчина, що приходить у захват від краси навколишнього світу, глибоко переживає все, що руйнує її ідеальні уявлення про нього. Жанна важко звикає до фізичної сторони кохання і дізнається про її принадність тільки на лоні дикої корсиканської природи. Перша зрада чоловіка з покоївкою Розалі мало не вбиває Жанну і морально, і фізично. До життя героїню повертає тільки народження сина, в якому вона знаходить сенс свого існування.

Остаточне розчарування в світі стається в ніч смерті матері, коли вона знаходить її любовне листування. Жанна, що вбачала в батьках останній острівець ідеального світу, осягає справжню суть життя. Протягом короткого часу вона намагається знайти розраду у вірі, але фанатичний абат Тольбіак, жорстокий по відношенню і до невинних тварин, і до не надто грішних людей, геть відбиває у молодої жінки бажання спілкуватися з Богом. Жанна цілком зосереджується на синові. Материнська любов допомагає їй подолати все: і смерть чоловіка, і смерть батька.

Душевна тонкість і непристосованість до реального життя з віком перетворюють Жанну в стару. Її молочна сестра Розалі, тим часом, виявляється фізично міцною жінкою. На відміну від Жанни їй ніколи було переживати через недосконалість світу: Розалі доводилося багато і важко працювати, ростити сина, намагатися знайти спільну мову з незнайомим чоловіком, який одружився з нею.

Художній час роману точно передає людське сприйняття життя. У молодості Жанна насолоджується кожною прожитою миттю життя, але як тільки виходить заміж, час тут же починає прискорюватися. При цьому занурення в реальне життя одночасно і розтягує сприйняття героїнею тимчасових рамок, роблячи їх в'язкими, нудними і одноманітними. В юності Жанна живе своїми відчуттями, в молодості — подіями, в зрілому віці — сином.

Життя в романі Мопассана має і свій символічний образ — води. Жанна вирушає в «Тополі» в сильну зливу; в найщасливіші моменти життя дівчина без страху плаває в океані (до заміжжя) і подорожує по морю (під час медового місяця), тілесна чуттєвість молодої жінки прокидається близько дикого гірського струмка.

Структура роману не передбачає швидкої змінюваності дій; в цілому твір небагатий на події. Основна композиційна риса «Життя» пов'язана з «пануванням описовості». Автор рівно і неквапливо знайомить читачів з навколишнім оточенням; цей неспішний ритм, особливо на перших сторінках, де майже відсутні діалоги, «як би покликаний передати монотонність життя французької провінції». При цьому на світ, в якому живуть герої, Мопассан нерідко дивиться очима Жанни; її погляд протягом десятиліть буде змінюватися.

Жанна, яка вийшла з монастиря романтичною, з позитивним життєвим настроєм дівчиною, чекає від життя тільки свята. Вона мріє про кохання, про доброго, турботливого чоловіка. Розставання з ілюзіями відбувається незабаром після заміжжя: існування поряд з дріб'язковим, скупим і неуважним Жюльєном швидко позбавляє героїню від захоплених уявлень про шлюб як про «свято життя». Подальша низка бід і розчарувань (читання після смерті матері її інтимних листів, хвороблива прихильність до байдужого сина, борги) змінює Жанну до невпізнання: вона стає незграбною, неспокійною, сварливою.

На думку деяких дослідників, «тема згасання дворянських гнізд» близька до подібних мотивів у творчості Івана Тургенєва. Барон Ле Пертюї де Во і його дружина — люди наївні, до нових життєвих реалій непристосовані і «майже архаїчні». Вони не вміють вести господарство, не знають, на відміну від зятя, ціну грошам; прийнявши в будинок Жюльєна і бачачи, що де Ламар «заривається», батьки Жанни нічим не можуть допомогти доньці. По духу їм близький друг сім'ї абат Піко — людина м'яка, що відноситься до людських слабостей з теплою поблажливістю.

На їх фоні Жюльєн виглядає «хижаком», вчинки якого є свідченням його людської непорядності. Так, чоловік Жанни з гидливістю сприймає появу в будинку своєї дитини, народженої служницею Розалі. Намагаючись приховати свій зв'язок з нею, Жюльєн готовий позбутися немовляти будь-якими засобами. Де Ламар здатний вдарити слугу, обманом забрати особисті гроші дружини під час весільної подорожі, почати зраджувати їй практично після одруження. Його «брехня в поєднанні з нахабством» настільки ображають гуманного і доброго барона, що той, дізнавшись про ставлення зятя до позашлюбної дитини, ухиляється від рукостискання.

Єдиним персонажем, здатним на «діяльну доброту», є служниця Розалі. Вона не скаржиться на долю: померлий чоловік був «людиною хорошою, працьовитою»; син виріс «славним хлопцем, старанним до роботи». Колишня служниця з'являється в будинку Жанни без запрошення, знаючи, що та потребує підтримки. У Розалі Мопассан бачить «життєву мудрість народу»; не випадково саме цій героїні автор довіряє проголошення ключової фрази про життя в фіналі роману.

Природа в «Життя» — це відображення душевних переживань героїв, перш за все Жанни. Так, на дівчину, яка щойно повернулася з монастиря в рідний маєток, звуки і фарби «розкішної літньої ночі» діють приголомшливо: «Якась спорідненість була між нею і цією живою поезією… їй ввижалися неземні здригання, трепет невловимих надій, щось близьке до подуву щастя». Настільки ж сильні емоції викликають у героїні скелі Етрета, які Жанна бачить під час поїздки із Жюльєном на човні — їх опис, за словами Армана Лану, схожий на полотна Моне: «Раптом з'явилися великі скелі Етрета, схожі на дві ноги величезної гори, котрі крокують по морю, настільки високі, що могли служити аркою для кораблів».

З роками, продовжуючи спостерігати за природою в Тополях, втомлена від розчарувань Жанна починає усвідомлювати, що пейзажі виявляють контраст між красою навколишнього світу і її власними негараздами. Природа у Мопассана служать відгуком на той чи інший настрій героїні, її образи, прикрощі та душевну втому. Письменник Анрі Труайя відзначав, що «ніколи раніше пейзажі Мопассана не пасували так» до місця «, не були такі співзвучні руху оповідання, так необхідні для психології персонажів».

В романі «Життя» Гі де Мопассан щедро використав спогади з власного дитинства. Він народився у нормандському маєтку на березі моря, дуже схожому на Тополі, в яких розгортаються дії твору. Детальний опис нормандських пейзажів письменник також черпав з архіву власної пам'яті, зокрема, у дитинстві маленький Гі часто бував поблизу Етрета, нерідко плавав морем у човні зі звичайними рибалками (епізод з передвесільною морською прогулянкою), спостерігав за життям селян. Окрім описової частини автобіографічні деталі можна віднайти в ідеї роману. Втрата ілюзій певною мірою стосується дитячих вражень письменника після розлучення його батьків, які прожили у шлюбі недовго.