Владимир Янкелевич

На вибір тем Янкелевича-філософа дуже вплинув його досвід боротьби у русі опору. Він писав про невинність, зло, занепад, брехню, парадоксальність моралі, серйозність, потяг до пригод, вибачення. Янкелевич не розробляв філософської системи, а як типовий прихильник філософії життя (нім. Lebensphilosophie) аналізував життєві враження й відчуття через призму категорій розуму. На його думку, абстрактні філософські моделі не спробожні осягнути серйозність людської екзистенції й суб'єктивної ситуації.

На відміну від екзистенціалізму, де свобода постає як довільна можливість вибору, Янкелевич відстоював бергсонівську концепцію свободи, за якою свобода належить не до сфери думки й мови, а до сфери дії. Свобода не виражається в міркуванні брати чи не брати на себе відповідальність, свобода й відповідальність — ідентичні. Янкелевич визначає відповідальність як рішення на користь добра, яке має бути цілком щирим і не повинно маскуватися за «філософськими псевдопроблемами», таке рішення вивільнює людину. Таким чином, вільна людина — це людина, яка діє цілком автентично й самостійно, реалізує себе такою, яка вона є, не ховається за словами й вивільнює себе дією.

В роботі «Про Брехню» (фр. Du Mensonge) Янкелевич підкреслює особливе значення чуттєвої дії. Він відкидає класичну односторонню вину в брехні й твердить, що тут слід говорити про спільну відповідальність обох сторін. Брехня походить зі «змагального суперництва» та «неможливості співіснування», як це буває, наприклад, в ієрархічних структурах. Як рятівна ідея в критичних ситуаціях або як лукава вигадка для проштовхування власних інтересів, брехня дає можливість уникнути насильства, проте на довшу перспективу вона надто нестійка, оскільки весь час вимагає нового прикрашання. Додатковий ризик для того, хто поширює брехню, становить поступова деградація його автентичності й спотворення власного образу. Для вірної інтерпретації брехні найважливішим є не гострий розум, а гостре психологічне сприйняття. Головна причина брехні, за Янкелевичем, — це брак великодушності, яка є джерелом віднайденої екзистенції. Більшого морального осуду, ніж брехня, вимагає безсердечна правда, адже її наслідки можуть принести багато шкоди. Виправданою є брехня, яка наприклад, дозволяє людині уникнути несправедливого переслідування.

В дискусії про строк давності злочинів нацизму Янкелевич вважав, що голокост є проявом неприродного, «сутого, онтологічного зла»,[4] саме тому неможливо міряти ці злочини звичними мірками. На його думку, не мають строку давності злочини, які заперечують людину в самій людині. Янкелевич гостро критикував ставлення до минулого в повоєнній Німеччині. Головними пунктами його критики були: відсутність духу покаяння, колективна амнезія, акціонізм, під яким маскується антисемітизм, применшення нацистських злочинів через порівняння зі сталінізмом, небажання конфронтуватися з чорними сторінками історії. Юристи не мають права пробачати від імені жертв, адже таким чином вони створюють легальну й легітимну основу для забуття. Зберігати пам'ять про події минулого — це чи не єдина морально виправдана дія.

Внаслідок захоплення Янкелевичем російськими й іспанськими містиками, його концепція не вписується у французьку філософську традицію, для якої характерний емпіризм і матеріалізм. Він уважав, що методи природничих наук непридатні для аналізу гуманітарних явищ. Він вирізняв три рівня аналізу буття — емпірія, метаемпірія і металогіка — кожен з яких мав свою окрему сферу. Предметом металогіки, яку Янкелевич також називав першою філософією є «майже ніщо» (фр. presque rien)

Книжка Янкелевича «Незнати що й майже ніщо»

Терміном «майже ніщо» Янкелевич позначає часовий відтинок, тривалість якого є настільки малою, що поява й зникнення відбуваються майже одночасно. «Майже ніщо» усвідомлюється лише тоді, коли воно майже зникло. «Майже ніщо» — це найбільш можливе наближення буття до небуття, поцейбічного до потойбічного. «Майже ніщо» — це не будь-який момент ланцюга подій, а окрема, ізольована мить, яка не має майбутнього і є лише уламком розвитку. На думку Янкелевича, наблизитись до метафізичного можна лише інтуїтивним шляхом, намацавши й тут-таки загубивши оте «майже ніщо».[5]

Головний твір Янкелевича — книга «Смерть»

Чи можливе уявлення про ніщоту існування й свідомості? Чи можна розмірковувати про смерть? На самому початку свого головного філософського твору «Смерть» (фр. La Mort) Янкелевич заявляє, що про смерть майже нічого не можна сказати: ми знаємо лише, що вона настане, й загалом намагаємося викреслити з пам'яті скандал смерті, прикрасити її чи тішити себе потойбічними сподіваннями. Янкелевич сприймає смерть як орган-перепону, як знаряддя й перешкоду, адже потойбіччя кладе край будь-якій діяльності, з іншого боку свідомість підносить вартість окремих моментів на тлі швидкоплинності життя. Таким чином смерть виступає як парадок: наділений сенсом нонсенс, адже вона знищує життя й позбавляє його сенсу, та водночас виступає як необхідна передумова для творення сенсу на рівні індивіду.

• 1931 : Henri Bergson, Paris Alcan, 293 p. ; 1959, 2e éd. aug., Paris PUF, 300 p. ; 1989, d. éd. Quadrige, 300 p.
• 1933 : L'Odyssée de la conscience dans la dernière philosophie de Schelling, Paris, Alcan, 357 p . Nouvelle édition, éd. L'Harmattan (2005).
• 1933 : Valeur et signification de la mauvaise conscience, Paris, Alcan, 159 p. ; 1966, La Mauvaise Conscience, 2e éd. aug., Paris, Aubier-Montaigne, d. éd. 1982.
• 1936 : L'Ironie, Paris, Alcan, 149 p.; 1950, l'Ironie ou la bonne conscience, Paris, 200 p. ; 2e éd. Paris, PUF ; d. éd. Paris, Flammarion, 1979, 200 p.
• 1938 : L'Alternative, Paris, Alcan, 220 p. ; 1963, chap. 2, L'Aventure, l'Ennui, le Sérieux, Paris, Aubier-Montaigne ; 1994, Premières et Dernières Pages, Paris, Seuil, chap. 8.
• 1942 : Du mensonge, Lyon, Confluences, 128 p. ; 2e éd. 1945.
• 1947 : Le Mal, Cahiers du Collège philosophique, Paris, Arthaud.
• 1949 : Traité des vertus, Paris, Bordas, 847 p.
• 1954 : Philosophie première, introduction à une philosophie du presque, Paris, PUF, 268 p. ; 2e éd. 1968, 1985, Quadrige, d. éd.
• 1956 : L'Austérité et la vie morale, Paris, Flammarion, 251 p.
• 1957 : Le Je-ne-sais-quoi et le presque-rien, Paris, PUF, 216 p. ; 1980, 2e éd. aug., Paris, Seuil, t.I : La Manière et l'Occasion, 144 p., t. II : La Méconnaissance. Le Malentendu, 248 p., t. III : La Volonté de vouloir, 86 p.
• 1960 : Le Pur et l'Impur, Paris, Flammarion, 251 p. ; 1978, 2e éd.
• 1963 : L'Aventure, l'Ennui, le Sérieux, Paris, Aubier-Montaigne, 223 p. ; 1976, 2e éd.
• 1966 : La Mort, Paris, Flammarion, 426 p. ; 1977, 3e éd.
• 1968 : Traité des vertus, réed. complète, t. I : Le sérieux de l'intention, Paris, Bordas, 275 p. ; 1984, d. éd., Paris, Flammarion
• 1970 : Traité des vertus, réed. complète, t. 2. Les Vertus et l'Amour, Paris, Bordas ; 1986, d. éd. Paris, Flammarion
• 1972 : Traité des vertus, réed. complète, Paris, t. 3 : l'Innocence et la Méchanceté, Paris, Bordas, 454 p., 1986, d. éd. Paris, Flammarion
• 1974 : L' Irréversible et la nostalgie, Paris, Flammarion, 319 p. ; 1983, 2e éd.
• 1978 : Quelque part dans l'inachevé (en collaboration avec B. Berlowitz), Paris, Gallimard, 265 p. ; 2e éd., Paris, 1987.
• 1980 : Le Je-ne-sais-quoi et le presque rien, nouv. éd. remaniée, t. 1 : La Manière et l'Occasion, 144 p. ; t. 2 : La Méconnaissance. Le Malentendu, 248 p. ; t. 3 : La Volonté de vouloir, 86 p., Paris, Seuil.
• 1981 : Le Paradoxe de la morale, Paris, Seuil, 188 p.
• 1984 : Sources, 1. Lectures : Tolstoï, Rachmaninov. 2. Ressembler, dissembler. 3. Hommages : X. Léon, J. Wahl, L. Brunschvicg. Recueil établi par F. Schwab, Paris, Seuil, 145 p.

• 1938 : Gabriel Fauré et ses mélodies, Paris, Plon, 250 p. ; 1951, Gabriel Fauré, ses mélodies, son esthétique, 2e éd. Aug., Paris, Plon, 350 p. ; 1974, Fauré et l'Inexprimable, Paris, Plon 384 p.
• 1939 : Maurice Ravel, Paris, Rieder, 130 p. ; 1995, d. éd., Paris, Seuil.
• 1942 : Le Nocturne, Lyon, Marius Audin, 50 p. ; 1957, ibid., Paris, Albin Michel.
• 1988 : La Musique et les heures, Paris, Seuil, ch III, pp. 226—251.
• 1949 : Debussy et le mystère, Neuchâtel, La Baconnière, 152 p. ; 1976, Debussy et le mystère de l'instant, Paris, Plon, De la musique au silence, t. 2.
• 1955 : La Rhapsodie verve et improvisation musicale, Paris, Flammarion, 251 p.
• 1961 : La Musique et l'ineffable, Paris, Armand Colin, 198 p. ; 1983, ibid., Paris, Seuil, 198 p.
• 1968 : La Vie et la mort dans la musique de Debussy, Neuchâtel, la Baconnière, 152 p.
• 1971 : Pardonner?, Paris, Éditions Le Pavillon.
• 1974 : Fauré et l'Inexprimable, De la musique au silence, t. 1, Paris, Plon, 384 p. ; 1988. 2e éd., Presse Pocket.
• 1976 : Debussy et le mystère de l'instant, De la musique au silence, t. II ; 1989, 2e éd., Paris.
• 1979 : Liszt et la Rhapsodie : essai sur la virtuosité, De la musique au silence, t. III, Paris, Plon, 183 p. ; 1989, 2e éd.
• 1983 : La Présence lointaine, Albéniz, Séverac, Mompou, Paris, Seuil, 159 p.
• 1988 : La Musique et les heures. Satie et le matin, Rimski-Korsakov et le plein midi, Joie et tristesse dans la musique russe d'aujourd'hui. Chopin et la nuit, Le Nocturne, recueil établi par F. Schwab, Paris, Seuil, 293 p.
• 1998: Liszt, rhapsodie et improvisation, Flammarion 1998 (F. Schwab)

• 1994 : Premières et Dernières Pages, recueil établi par F. Schwab, Paris, Seuil,

315 p.

• 1994 : Penser la mort ? Entretiens, recueil établi par F. Schwab, Paris, Liana Levi, 160 p.
• 1995 : Une vie en toutes lettres. Correspondance, édition établie par F. Schwab Paris, Liana Levi, 471 p.
• 1998 : Plotin, Ennéades I. 3. Sur la dialectique, édition établie par J. Lagére et F. Schwab; préface de L. Jerphagnon, Paris, Editions du Cerf, 137 p.
• 1998: Philosophie morale, Paris, Flammarion, Mille et une pages, édition établie par F. Schwab, це видання вибраних творів Янкелевича містить такі твори :
  • La mauvaise conscience (1966)
  • Du mensonge (1945)
  • Le Mal (1947)
  • L'Austérité et la vie morale (1956)
  • Le Pur et l'Impur (1960)
  • L'Aventure, l'Ennui, le Sérieux (1963)
  • Le Pardon (1967)

• 2006: Cours de philosophie morale (université libre de Bruxelles, 1962—1963), Seuil, édition établie par F. Schwab, 251 p.