Вогнепровідний шнур

Вогнепрові́дни́й шнур (англ. safety fuse, blasting fuse, Bickford fuse; нім. Zündschnur f) — шнур з серцевиною з курного (димного) пороху, оточений зовнішнім та внутрішнім обплетенням, вологоізолюючою мастикою; швидкість горіння вогнепровідного шнура становить приблизно 1 см/с. Застосовується як засіб збудження детонації капсуля-детонатора при вогневому підриванні.

Історія

Для підпалення зарядів здавна застосовувався ґніт — бавовняний чи лляний джгут, просочений селітрою чи міцним лугом, що уможливлює йому горіти без полум'я повільно і стало зі швидкістю 1 см за 1-3 хвилини[1]. Простішим варіантом є звичайна порохова доріжка.

Для одночасного запалювання свічок (наприклад, на люстрах), використовувався стопі́н (італ. stoppino) — шнур, просочений легкозаймистою речовиною[2]. Пороховий стопін — пучок бавовняних ниток, просочених калійною селітрою й обмазаний ззовні сметаноподібною сумішшю порохової м'якоті з клеєм. Різновид стопіну — стопіновий провід, тобто стопін, поміщений у паперову трубку.

Перший зразок безпечного вогнепровідного шнура винайдений у 1831 році англійським винахідником Вільямом Бікфордом. Первісно складався з порохової трубки, покритої водонепроникним і лакованим джутовим тросом. Звідси походить і неточна назва будь-якого вогнепровідного шнура — «бікфордів шнур»[3].

Сучасний вогнепровідний шнур складається з напрямної нитки, скрученої з трьох бавовняних сталок, кожна з яких має різне просочення. Це забезпечує досить точне дотримання швидкості горіння шнура. Піротехнічна суміш, якою заповнюється шнур, не потребує атмосферного кисню, тому шнур горить без відкритого полум'я, і здатний горіти навіть у воді. У СРСР випускали три марки ВШ:

  • ОША (ВША) — з асфальтованою оплеткою
  • ОШДА (ВШДА) — з двічі асфальтованою оплеткою
  • ОШП (ВШП) — з пластиковим покриттям

У побутовій піротехніці поширення набув китайський вогнепровідний шнур віско (англ. visco fuse). Він складається з двох оплеток бавовняних ниток, усередину яких заплетена хімічна суміш. Зверху він покритий нітролаком.

Вдосконаленим варіантом порохової доріжки є пороховий скотч — липка з одного боку стрічка, до якої тонкою клейовою доріжкою приклеєні зерна пороху. Поширення набув у середині 1990-х як ґніт для запуску феєрверків. Переважно застосовується для одночасного чи послідовного запуску наземних вогненних фігур. Швидкість горіння від 1 до 3 м/с, залежно від типу використовуваного пороху.

Див. також

Примітки
  1. Фитиль // Военная энциклопедия / Грачёв П. С. — Москва : Военное издательство, 2004. — Т. 8. — С. 258.
  2. Стопін // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Бікфордів // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.