Водь

Водь (самоназва ва́ддялайзид (водск. vaďďalaizõd), вадьякко, водь, рідк. вожане) — нечисленний фінно-угорський народ, поширений в межах території Російської Федерації та Естонії, мешканці Іжорії (Інгерманландія).

Водь
vadjalain (ва́дьялайн)
Водський національний прапор
Кількість 73 осіб
Ареал  Росія: — 64 (2010)[1]
 Естонія: — 9 (2000)[2]
Близькі до: Іжора
Мова Водська, російська, іжорська
Релігія православні
Карта розселення воді та сусідніх іжорськіх і фінськіх сіл в 1848—2007 роках.

Розселення

Водь мешкають переважно на півночі Кінгісеппського району Ленінградської області, а також на північному сході Естонії. Головний населений пункт проживання — село Кракольє (Jõgõperä /Йигиперя/). Кількість близько 70 осіб.

Походження та історія

Водь — одне з найдревніших населень Іжорії. Згадки про водь з'являються у літописах з ХІ ст. З входженням воді до Новгородських земель серед цього народу починає поширюватись православ'я. У джерелах XVIII ст. водь відомі також під назвою чудь. Водь переселені у XV ст. Лівонським орденом на латиські землі відомі як кревінги.

Скорочення чисельності воді у середині століття пов'язані з війнами на території Іжорії та поступовою асиміляцією росіянами та іжорою.

З кінця XIX ст. посилюється міграція до промислових центрів.

У минулому — досить великий народ, що дав назву Водській п'ятині Новгородської землі.

Динаміка чисельності воді

Культура та побут

Розмовляють водською мовою фінно-угорської групи уральсько-юкагірської сім'ї. Самоназва — ва́дьялайн (vadjalain). Традиційні заняття: землеробство, риболовецтво, лісові промисли. У традиційній матеріальній культурі є сильними російські впливи. До початку XIX ст. зберігався традиційний жіночний костюм з жорсткою градацією за віковими категоріями: спідній безрукавний наплічний одяг, у дівчат — лляний білий, у заміжніх — синя полотняна (зверху коротка кофтина), жінки похилого віку носили одяг схожий на сорочки. Головні убори були виконані з полотна. Жінки водь мали свої характерні фартухи, носили одразу декілька жіночих пасків, спеціальні нагрудники, вишиті прикраси (у тому числі й з бісеру, ниток, мушель). Водь, що мешкали біля річки Луга зверху сорочки носили незшиту спідницю, запозичену у західної іжори. У другій половині XIX століття звичним поміж воді стає російських сарафан. Для воді характерним було спільне варіння пива у населених пунктах як частина культурної традиції. До ХХ ст. серед воді були сильними впливи культових вірувань: культові дерева, джерела та каміння, культ коня та барана[3].

Примітки
  1. Официальный сайт Всероссийской переписи населения 2010 года. Информационные материалы об окончательных итогах Всероссийской переписи населения 2010 года
  2. Population of Estonia by ethnic nationality, mother tongue and citizenship. Архів оригіналу за 14 червня 2007. Процитовано 13 серпня 2019.
  3. Историко-культурный атлас Республики Коми. Москва, 1997 Сородичи по языку. Будапешт, 2000. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 19 вересня 2010.

Джерела


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.