Волков Олександр Михайлович

Олекса́ндр Миха́йлович Во́лков (нар. 30 квітня 1948, місто Київ) — український підприємець, політик і футбольний функціонер. Кандидат політичних наук; президент Інституту політичного аналізу та соціального прогнозу.

Олександр Михайлович Волков
Олександр Волков на засіданні ВРУ
Народився 30 квітня 1948(1948-04-30) (73 роки)
місто Київ
Громадянство  Україна
Національність росіянин
Діяльність політик, підприємець
Alma mater КНТЕУ (1972)
Науковий ступінь кандидат політичних наук
Членство Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2] і Народний депутат України[3]
Партія Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», Партія регіонів і КПРС
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня
Орден преподобного Нестора Літописця І ступеня

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події Національно-визвольної війни України 1942–1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.[4]

Біографічні відомості

Сім'я

Росіянин.

  • Батько Михайло Карпович Волков (1922–2007) — Герой Радянського Союзу, пенсіонер;
  • мати Ніна Микитівна (1924–1988);
  • дочка Ніна (1978) — підприємець;
  • дочка Олександра (1985) — студентка;
  • дочка Діана (2004).

Освіта

Кар'єра

1964—1967 — слюсар-ремонтник Київського головпоштамту.

1972—1973 — служба в армії.

1973—1989 — в системі агропромислового комплексу.

1989—1991 — голова виробничого кооперативу «Декор», м. Київ.

1991—1992 — голова виробничо-комерційного підприємства «ВГВ», м. Київ.

1992—1994 — президент, телекомпанія «Гравіс», м. Київ.

1993—1994 — Член Ради промисловців і підприємців при Прем'єр-міністрі України. Член Ради промисловців і підприємців при Прем'єр-міністрі України.

Липень 1994 — вересень 1998 — помічник Президента України.

Позаштатний радник Президента України (09.1998-01.2000)[5].

З 1995 — член наглядової ради Торгово-промислової палати «Україна-Ізраїль» і Фонду сприяння розвитку економіки України (США); член правління УСПП (з 1993);

Член Ради Партії «Демократичний союз» (з 1999); грудень 2000 — жовтень 2001 — Голова Ради партії «Демократичний союз».

З 2000 — віце-президент Федерації футболу України, віце-президент ФК «Динамо» (Київ).

Політична діяльність

Березень 1998 — кандидат в народні депутати України від «Блоку демократичних партій — НЕП», № 7 в списку.

Народний депутат України 3-го скликання з вересня 1998 до квітня 2002, виборчий округ № 208, Чернігівська область. Член групи «Відродження регіонів» (лютий 1999 — квітень 2001; з лютого 2000 — керівник групи), керівник фракції партії «Демократичний союз» (з квітня 2001). Член Комітету з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства (лютий 1999 — лютий 2000), член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (з лютого 2000).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006, виборчий округ № 208, Чернігівська область, висунутий Виборчім блоком політичних партій «Демократична партія України — партія «Демократичний союз». «За» 35.82 %, 11 суперників. На час виборів: народний депутат України, член партії «Демократичний союз». Член фракції «Єдина Україна» (травень — жовтень 2002), позафракційний (жовтень 2002), член фракції СДПУ(О) (жовтень 2002 — січень 2003). Член Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (з червня 2002).

Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012, виборчий округ № 157, Сумська область, самовисування. «За» 40,14 %, 10 суперників. Член фракції Партії регіонів (з грудня 2012). Заступник голови Комітету з питань бюджету (з грудня 2012). На виборах до Верховної Ради 7-го скликання зрадив переважну більшість своїх виборців, чим викликав неабияке обурення серед жителів м. Суми.

Нагороди
  • Орден «За заслуги» III ст. (квітень 1998)[6], II ст. (серпень 2000), I ст. (27 квітня 2013)[7].
  • Почесна грамота Кабінету Міністрів України (квітень 2003)[8].
  • Ордени Святого князя Володимира III (1998), II ступенів (2003, УПЦ),
  • Преподобного Нестора Літописця I ступеня (2003).

Монографії

Автор монографій:

  • «Суспільство перехідного типу: досвід ідеологічних перетворень» (1998),
  • «Політична ідеологія: ретроспективний аналіз та принципи функціонування в сучасній Україні» (1999).

Примітки
  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  4. Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів – антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради»
  5. Указ Президента України від 12 січня 2000 року № 43/2000 «Про звільнення позаштатних радників Президента України»
  6. Указ Президента України від 30 квітня 1998 року № 399/98 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
  7. Указ Президента України № 242/2013 від 27 квітня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ, організацій». Архів оригіналу за 3 травня 2013. Процитовано 28 квітня 2013.
  8. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2003 року № 654 «Про нагородження Волкова О.М. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.