Володимир Осадчий (польський історик)

Народився у 1968 році на Волині. Закінчив історичний факультет Львівського державного університету ім. Франка. Захистив дипломну роботу на тему «Костел і церква на спільній дорозі». З 1993 року постійно проживає у Польщі[1]. В 1998 у Люблінському католицькому університеті захистив дисертацію на тему «План співіснування Грецького та Латинського обрядів Католицької Церкви в Східній Галичині після Конкордії 1863—1914 рр.» (пол. Płaszczyzna współistnienia obrządków greckiego i łacińskiego Kościoła katolickiego w Galicji Wschodniej po Concordii 1863—1914). Працював в Університет Марії Кюрі-Склодовської у Любліні, а згодом в Інституті історії костелу Люблінського католицького університету та Вищої державно професійної школи у Холмі. Очолював «Центр Східноєвропейських досліджень — Ucrainicum». Заангажований у ряд культорологічних та політичних проектів пов'язаних із україно-польськими стосунками. За віровизнанням — римо-католик[2].

Для поглядів Осадчого властивими є тяжіння до традиціоналізму та клерикалізму. У роботах та виступах в основному дотримується, традиційної для польської історичної культурології, доктрини «польської цивілізаційної місії на сході», для якої характерними є применшення цінності некатолицьких проявів духовності та культури у порівнянні із католицькими, передовсім польськими. Виступав із гострою критикою очільників Української греко-католицької церкви — Любомира Гузара і Ігоря Возьняка, звинувачуючи їх в українських націоналістичних симпатіях[3]. Брав активну участь у розробці закону про кримінальне переслідування українців у Польщі за націоналістичні погляди[4]. У найбільш ґрунтовній науковій праці монографії «Свята Русь» намагається структурувати дихотомію між історичним та політичним трактуванням поняття «Русі» у Галичині ХІХ-ХХ століть, і зокрема її окресленню як «Святої». Останнє Осадчий пов'язує з ідеалістичними настроями духовенства та інтелігенції, які мали наслідком поширення симпатій галицьких русинів до Російської Імперії[5].

«Львів та Вільно — це символи відродженої польської держави»[6]