Волокна Пуркінє

Волокна Пуркінє — складова провідної системи серця, яка є останньою її частиною. Вони переплітаються з кардіоміоцитами, що забезпечує якісне передавання збудження. Завдяки передаванню імпульсів цими волокнами, збудження потрапляє на міофібрили, викликаючи одночасне скорочення м'язів шлуночків. Це серцеві клітини з вищою провідністю, ніж звичайні міокардіоцити, які проникають у міокард шлуночків крізь папілярні м’язи та бічну стінку шлуночків.[2] Це найбільші клітини, знайдені в серці: вони мають діаметр 70-80 мікрометрів порівняно з 10-15 мікрометрами робочих клітин міокарда[3], великий діаметр пов'язано з високою швидкістю провідності — приблизно 1-4 м/с порівняно з 0,4-1 м/с для інших клітин провідної системи серця.

Клітини Пуркінє розташовані таким чином, для утворення своєрідної субендокардіальної мережі, породженої найтоншими кінцевими гілками, по різному анастомозованими правою та лівою ніжками пучка Гіса.
Волокна Пуркіньє
Провідна система серця. Волокна Пуркіньє позначені як Purkinje fibers
Деталі
Ідентифікатори
Латина Rami subendocardiales
MeSH D011690
TA98 A12.1.06.008
TA2 3961
FMA 9492[1]
Анатомічна термінологія

Анатомія

Пучок Гіса поділяється на дві ніжки, праву і ліву. Ліва ніжка має дві гілки, передню більш грубу і задню, тоншу — після подорожі по обидвох боках міжшлуночкової перегородки, вони збираються разом у волокнах Пуркинє.[4] Меншою мірою вони виявляються в папілярних (сосочкових) м’язах. Вони проникають глибоко в міокард.

Порівняльна анатомія

Деякі види тварин порівняно з людьми, показують істотні відмінності щодо досягнутої глибини проникнення волокон; у свиней, наприклад, вони завершуються на поверхні епікарда.[5]

Етимологія

Волокна названо на честь чеського анатома та біолога Яна Евангелісти Пуркинє (1789-1869). Їх відкриття відбулося 1839 року, але щодо їх завдань, вони були вивчені лише згодом — 1906 року завдяки працям японського лікаря Сунао Тавари.

Функції

Волокна відіграють важливу роль у здійсненні серцевих скорочень: насправді імпульс передається завдяки цим волокнам до міокарда шлуночків, стаючи кінцевою частиною провідної системи серця. Потенціал дії опосередкований конексинами (у волокнах Пуркінє знаходяться конексини 40 і 45)[6], і вони мають відмінний (довший) час реполяризації за подібні клітини. Крім того, інша частина цих волокон, які не прилягають до ендокарду, також мають здатність скорочуватися.

Клітини Пуркинє мають рідкісні електрофізіологічні властивості. Їх потенціал дії дуже схожий у розвитку на мідокардіальні й епікардіальні клітини робочого міокарда, а не на інші вузлові клітини (специфічний міокард). Вони мають дуже розвинену фазу плато потенціалу, яка подовжує його час, коротку фазу ранньої реполяризації, викликану перехідними вихідними струмами калію (перехідними назовні) безпосередньо перед фазою плато, надзвичайно високий сплеск і дуже швидку фазу деполяризації.[3]

У разі порушення дії атріовентрикулярного вузла (вузол Ашоффа-Тавари) і синоатріального вузла (вузол Кейта-Флака) ці клітини беруть на себе завдання кардіостимулятора, розряджаючись притаманним їм чином: з високою інтенсивністю і з низькою частотою. Цей стан називається ідіовентрикулярним кардіостимулятором.[3]

Електричний імпульс проходить крізь клітинну систему Пуркінє приблизно за 80 мілісекунд.

Патологія

Порушення їх роботи спричинюють аритмії, як під час ідіопатичної шлуночкової тахікардії.[7] Крім того, існує форма дисплазії з залученням волокон, звана гістіоцитоїдною кардіоміопатією.[8]

Див. також

Примітки
  1. Foundational Model of Anatomy
  2. Rosa, Francesco De (2003). Le tachicardie. Dal polso alla terapia (італ.). Piccin-Nuova Libraria. ISBN 978-88-299-1677-1.
  3. Copyright. Berne &amp Levy Physiology. Elsevier. 2010. с. iv.
  4. Cocco, Lucio; Manzoli, Lucia (2008). Guida alla lettura dell'Atlante di anatomia umana (вид. 2. ed). Milano: Elsevier Masson. ISBN 978-88-214-3042-8. OCLC 859877030.
  5. Crea, Filippo; Zipes, Douglas P. (2007). Malattie del cuore : trattato di medicina cardiovascolare (вид. 7. ed). Milan: Elsevier Masson. ISBN 978-88-214-3213-2. OCLC 820554576.
  6. Coppen, Steven R.; Dupont, Emmanuel; Rothery, Stephen; Severs, Nicholas J. (9 лютого 1998). Connexin45 Expression Is Preferentially Associated With the Ventricular Conduction System in Mouse and Rat Heart. Circulation Research 82 (2). с. 232–243. ISSN 0009-7330. doi:10.1161/01.res.82.2.232. Процитовано 2 жовтня 2021.
  7. Kukla, P.; Jastrzebski, M.; Bryniarski, L. (11 березня 2008). Macroscopic T-wave alternans during non-sustained ventricular tachycardia. Europace 10 (4). с. 509–510. ISSN 1099-5129. doi:10.1093/europace/eun053. Процитовано 2 жовтня 2021.
  8. Gelberg, H. B. (9 березня 2009). Purkinje Fiber Dysplasia (Histiocytoid Cardiomyopathy) with Ventricular Noncompaction in a Savannah Kitten. Veterinary Pathology 46 (4). с. 693–697. ISSN 0300-9858. doi:10.1354/vp.08-vp-0291-g-cr. Процитовано 2 жовтня 2021.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.