Волоські статути

Волоські статути (лат. Statuta Valachorum, сербохорв. Vlaški statut(i)) — декрет правителя Габсбурзької монархії Фердинанда II, виданий 5 жовтня 1630. Визначав права «влахів» (термін, що використовувався для громади переважно православних біженців, здебільшого сербів [a], а також волохів і носіїв інших мов)[1][2][3] на Військовому порубіжжі таким чином, що ставив їх під безпосереднє управління Відня, усуваючи юрисдикцію парламенту Хорватії. Був одним із трьох головних законів, запроваджених на початку XVII століття щодо оподаткування та спадкового права забудови, поряд із ранішим указом імператора Рудольфа II від 1608 року та указом Фердинанда від 1627 року.

Важливість статуту вбачається в тому, що він був першим публічно-правовим документом щодо прав громадян у межах Військової границі.[4] Ця передача прав сербам зробила їх цінними союзниками габсбурзької влади проти католицької хорватської знаті.[5] Воїнська традиція хорватських сербів, яка включає несення служби на користь монархії Габсбургів та Волоські статути, залишається до сьогодні важливою частиною самоусвідомлення цієї спільноти.[6]

Історія

1629 року Хорватський сабор ухвалив «власький закон», покликаний заспокоїти влахів, які бунтували і відмовлялися платити данину хорватській знаті та шантажували її шляхом переходу на османську сторону. На заклик командування Військової границі та православної церкви вони відкинули цей закон і зажадали підтвердження королівських привілеїв 1627 року.

1630 року, незважаючи на рішення хорватського парламенту, Фердинанд II видав «волоські статути», згідно з якими влахи, що оселились у Крижевецькому, Копривницькому та Іваницькому капітанствах, зберігали свої привілеї, які вони мали в Османській імперії. Документ регулював відносини між влахами та їх військовим начальством, а також внутрішнє самоврядуванням влаських громад (селом керував виборний князь, кожне капітанство мало виборного великого суддю з 8 помічниками). Влахи отримали право на вільну торгівлю з зобов'язанням поважати звичаї Королівства Хорватія та королівські укази. Крім того, вони зобов'язані були брати участь у будівництві оборонних споруд, а в разі небезпеки всі військові старші за 18 років підлягали призову на військову службу. Волоські статути були офіційно скасовані 1737 року через оприлюднення нових статутів, але процес скасування самоврядування влаських громад розпочався скасуванням права обирати великого суддю у 1666 році після бунту великого судді Крижевецького капітанства С. Осмокруховича.

У парі з указом Фердинанда II про набрання чинності Волоських статутів проводилося розмежування та визначення території Вараждинського генералату. 1578 року було встановлено тільки перелік укріплень, які підпорядковувалися Вараждинському генералату, але подальших заходів вжито не було.[7]

Волоські статути призначалися лише для влахів Вараждинського генералату, тобто тієї частини Військової границі, що між Дравою та Савою, але згодом вони поширилися і на всіх інших влахів. Мета Волоських статутів полягала в тому, щоб передати влахів під контроль монарха, залишаючи при цьому видимість автономії, хоча колишнє влаське самоврядування фактично скорочувалося. Цього разу Фердинанд також не хотів торкатися питання земельних відносин, щоб не надто ображати хорватську знать. Цю проблему буде розв'язано тільки у XVIII сторіччі, коли всі угіддя Військової границі були просто відібрані у дворянства та проголошені імператорським леном. Без правової підстави Військову границю за правління Фердинанда III було відібрано у Хорватії і передано під владу монарха.[8]

Див. також

Виноски
  1. ^ Назвою «влахи» позначали тих слов'ян, які своїм (пастушим) способом життя уподібнювалися до романців (волохи); її використовували для сербів, які заселили Військову границю.[9][10][11][12] Хорватська націоналістична історіографія (включаючи усташівську пропаганду[13]) обстоювала думку, що ті поселенці були не сербами, а саме влахами і що серби в Хорватії — це не серби.[12] Попри те, що всі південнослов'янські етнічні групи містили якийсь романський елемент, немає ніяких доказів, що всі або більшість сербів Хорватії власького походження.[13] Ще одна назва на позначення цих сербів — расці.

Примітки
  1. Nicholas J. Miller (1998). Between Nation and State: Serbian Politics in Croatia Before the First World War. University of Pittsburgh Press. с. 5.
  2. Guðmundur Hálfdanarson (2003). Racial Discrimination and Ethnicity in European History. Università di Pisa. с. 55.
  3. Gorana Ognjenović (2020). Nationhood and Politicization of History in School Textbooks: Identity, the Curriculum and Educational Media. Springer Nature. с. 117.
  4. Kršev, 2011, с. 147.
  5. Lampe та Jackson, 1982, с. 62.
  6. Škiljan, Filip (2014). Identitet Srba u Hrvatskoj. Хорватський політологічний огляд (Загреб) 51 (2): 119.
  7. Karl Kaser, Slobodan seljak i vojnik. Rana krajiška društva (1545.-1754.) I., Naprijed, Zagreb, 1997., ISBN 953-178-064-1, ISBN 953-178-066-8 (cjelina), str. 101.
  8. Neven Budak, Habsburzi i Hrvati, Kolo 3, 2002. (хор.)
  9. B. Fowkes (6 березня 2002). Ethnicity and Ethnic Conflict in the Post-Communist World. Palgrave Macmillan UK. с. 12. ISBN 978-1-4039-1430-9. «... but in fact the name was also applied to Slavs who shared the same pastoral, nomadic life as the Romanian shepherds. The Orthodox refugees who settled on the border (krajina) between Habsburg and Ottoman territory, and who are in part the ancestors of the Krajina Serbs who lived in Croatia until driven out recently, were also described officially as Vlachs and given privileged military status under that name (the Habsburg ruler Ferdinand II issued a 'Statute of the Vlachs' for them in 1630). To apply the term Vlach to someone, therefore, was to say that they were either nomads or free peasant-soldiers. It did not imply a definitive conclusion about their ethnic group.»
  10. Lampe & Jackson, 1982, p. 62
    In 1630 the Habsburg Emperor signed the Statuta Valachorum, or Vlach Statutes (Serbs and other Balkan Orthodox peoples were often called Vlachs). They recognized formally the growing practice of awarding such refugee families a free grant of crown land to farm communally as their zad- ruga. In return all male members over sixteen were obliged to do military service. The further guarantees of religious freedom and of no feudal obligations made the Orthodox Serbs valuable allies for the monarchy in its seventeenth-century struggle ...
  11. Béla K. Király; Gunther Erich Rothenberg (1979). Special Topics and Generalizations on the 18th and 19th Centuries. Brooklyn College Press. с. 301. ISBN 978-0-930888-04-6. «After Ferdinand II issued the Statuta Vlachorum on October 5, 1630,51 the first broad privileges for Vlachs (Serbs) in the Varazdin region, the Vienna Court tried to remove the Military Frontier from civil jurisdiction. The Statuta defined the rights and obligations of frontiersmen and provided the first formal administrative organization for the Military Frontier, which was now detached from Croatia. ... The term Vlach was often used interchangeably with Serb because the latter, too, were mostly a pastoral people.»
  12. Trbovich, 2008, p. 190
    This also explains why extremist Croat nationalism is both reflected and rooted in the attempted revision of history. The Croats have always resented the rights granted to Serbs in Croatia, and most especially Krayina's historic separate existence. Croat historians have claimed that Krayina's settlers were not Serbs but “Vlachs,”81 [footnote:] While all Orthodox settlers were indeed called Vlachs by the Habsburg authorities, and some truly were Vlachs and different from the Serbs, the majority were Serbian and even the Vlachs assimilated into Serbs by the nineteenth century. As Nicholas Miller explains, “the term Vlach became a weapon in the war to devalue Serbian claims to territory and history in Croatia.”
  13. Aleksa Djilas (1991). The Contested Country: Yugoslav Unity and Communist Revolution, 1919-1953. Harvard University Press. с. 210. ISBN 978-0-674-16698-1. «While no South Slav group was without some Vlach ingredient, there is no evidence that all or most Serbs in Croatia were of Vlach origin. The thesis that Croatian Serbs were "Vlasi" occurred regularly in Ustasha propaganda — without any serious evidence to support it.»

Посилання

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.