Волтер Талл

Дід Волтера був рабом на Барбадосі. Батько переїхав до метрополії у 1876 році. Оселився в портовому містечку Фолкстоун у південно-східній Англії, працював теслею[2][3]. Деніел Талл одружився з місцевою дівчиною Алісою Елізабет Палмер, у них народилося шестеро дітей. Коли Волтеру виповнилося сім років, померла мама. Через рік батько одружився вдруге, на двоюрідній сестрі Аліси, Кларі. Наступного року помирає Деніел Талл. Сама Клара не в змозі була прогодувати шістьох дітей, і тому віддає у дитячий притулок, який розташовується в лондонському районі Бентал Грін, Волтера і старшого на два роки Едварда[4].

Едварда усиновила шотландська родина, він переїхав до Глазго, вивчився на лікаря і став першим дипломованим темношкірим дантистом у Британії. Волтер залишився на самоті; у притулку була друкарня, в якій він був змушений працювати. В 14 років його прийняли до штату і почали виплачувати платню. Тривалий час він не пов'язував своє майбутнє з футболом, хоча в команді притулку був найкращим гравцем. У двадцять років отримав запрошення від лондонської команди «Клептон». У сезоні 1908/09 його клуб здобув кубок Лондона серед аматорів[5], Великий кубок Лондона і Аматорський кубок Футбольної асоціації[4]. У березні 1909 року газета «Футбол Стар» визнала його найкращим дебютантом сезону і він став першим темношкірим гравцем, який здобув футбольний трофей[2].

Влітку поїхав у турне по Південній Америці, а після повернення уклав контракт з «Тоттенгем Готспур» і отримував по чотири фунти щотижня. У Футбольній лізі дебютував 1 вересня 1909 року. Гра на виїзді з «Сандерлендом» завершилася поразкою (1:3), а перший м'яч забив у ворота «Бредфорд Сіті». Вболівальники команд-суперників постійно ображали темношкірого гравця, і врешті-решт, керівництво «Тоттенгема», щоб не провокувати конфлікти, вирішило відправити його до резервної команди. Всього, за два сезони в складі лондонського клубу, провів десять лігових матчів і перейшов до «Нортгемптон Тауна».

Команда з однойменного містечка, що знаходиться у 100 км від Лондона, виступала у першому дивізіоні Південної футбольної ліги. Очолював клуб Герберт Чепмен, у майбутньому — легендарний тренер «Гаддерсфілда» і «Арсенала». Таллу вдалося ідеально вписатися в тактичну схему нової команди і він став кумиром місцевих футбольних вболівальників.

Епітафія Волтеру Таллу на стадіоні «Нортгемптона»

Роки	Команда	Ліга	Ігри	Голи
1908–1909	«Клептон»
1909–1911	«Тоттенгем Готспур»	ФЛ	10	2
1911–1914	«Нортгемптон Таун»	ПФЛ	111	9

Планував переїхати до Едварда у Глазго, виступати у складі «Рейнджерс», але на заваді стала Перша світова війна. Першим з гравців «Нортгемптона» відгукнувся на заклик лорда Кітченера і пішов добровольцем до лав британської армії. Військову підготовку проходив у Лондоні, інколи приїзджав на матчі своєї команди. Був зарахований до складу 17-го батальйону Міддлсекського полку, в якому служили понад 100 футболістів[1]. У листопаді 1915 року «Футбольний батальйон» відправляють до Франції[6]. Влітку отримав звання сержанта[7].

Безпосередньо брав участь у битві на Соммі, яка забрала життя 420 тисяч британських солдат (у тому числі захисника збірної Англії Евеліна Лінтотта і форварда збірної Уельса Джеймса Вільямса). У грудні отримав осколкове поранення і був відправлений до Англії.

За час проведений у боях, Волтер проявив себе з найкращого боку і командування його частини направило відповідні документи до офіцерської школи[4]. Навряд йому б вдалося поступити до неї за інших обставин, але на той час британська армія відчувала кадровий дефіцит через численні втрати на фронті. 30 травня 1917 року отримує звання другого лейтенанта і стає одним з перших темношкірих офіцерів у лавах британського війська.

У складі 23-го батальйону його відправляють до Італії. Брав участь у битві при П'яве. Таллю вдалося провести нічний рейд і перейти небезпечну гірську річку без жодної втрати, за що він був представлений до Хреста Героя. На Італійському фронті воював до кінця року, а потім — у Франції[7].

25 березня 1918 року Волтер Талл отримав наказ атакувати німецькі позиції і загинув одним з перших. Його солдати — білі нащадки норманів і англосаксів — марно намагалися винести з поля бою тіло свого темношкірого лейтенанта під безперервним ворожим вогнем[4].

• «Walter Tull», Football and the First World War. (англ.)
• Черный в цветах британского флага. Первые темнокожие игроки в истории футбола (рос.)
• Игрок «Тоттенхэма», который стал первым темнокожим офицером британской армии (рос.)