Вольфрамати

Вольфрамат — хімічна сполука, яка містить оксоаніон вольфраму або є змішаним оксидом, що містить вольфрам. Вольфрамати — солі вольфрамових кислот. Найпростіший іон вольфраму - ${\ce {WO4^2-}}$ , «ортовольфрамат».[1] Багато інших вольфраматів належать до великої групи багатоатомних іонів, які називаються поліоксометалатами («POMs») і конкретно називаються ізополіоксометалатами, оскільки вони містять поряд з киснем і, можливо, воднем, лише один інший елемент. Майже всі корисні вольфрамові руди є вольфраматами.

Хімічна будова іону ортовольфрамату (

{\ce {WO4^2-}}

)

Структури

Ортовольфрамати мають стійку кристалічну структуру на основі тетраедричної групи ${\ce {WO4^2-}}$ з короткими відстанями W–O 1,79 Å. Структурно вони подібні до сульфатів. У поліоксовольфраматах переважають шестикоординатні октаедрічні групи. У цих сполуках відстані W–O подовжені.[1]

Деякі приклади іонів вольфрамату:[2]

${\ce {HWO4^2-}}$ (гідрогенвольфрамат)[2]
полімерні іони ${\ce {W2O7^2-}}$ різної структури у ${\ce {Na2W2O7}}$ , ${\ce {Li2W2O7}}$ та ${\ce {Ag2W2O7}}$ [3]
${\ce {[W7O24]^6-}}$ (паравольфрамат A)[2]
${\ce {[W10O32]^4-}}$ (вольфрамат Y)[4]
${\ce {[H2W12O42]^10-}}$ (паравольфрамат B)[2]
${\ce {\alpha-[H2W12O40]^6-}}$ (метавольфрамат)[4]
${\ce {\beta-[H2W12O40]^6-}}$ (вольфрамат X)[4]

Поширення в природі

Вольфрамати утворюються природним шляхом разом з молібдатами. Мінерал шеєліт, вольфрамат кальцію, часто містить домішки молібдатів; мінерал вольфраміт є вольфраматом марганцю та заліза — обидва є цінними рудними мінералами вольфраму. Повеліт — мінеральна форма молібдата кальцію, що містить невелику кількість вольфраму.

Реакції

Розчини вольфраматів, як і молібдати, дають інтенсивно сині розчини складного вольфрамату (V, VI), подібні до молібденової сині.[1]

На відміну від хроматів, вольфрамати не є хорошими окисниками, але, подібно до хроматів, розчини вольфраматів конденсуються із утворенням при підкисленні ізополівольфраматів.

Примітки

Egon Wiberg, Arnold Frederick Holleman (2001). Inorganic Chemistry. Elsevier. ISBN 0-12-352651-5.
Greenwood, Norman N.; Earnshaw, Alan (1997). Chemistry of the Elements (вид. 2nd). Butterworth-Heinemann. ISBN 978-0-08-037941-8.
Wells A.F. (1984) Structural Inorganic Chemistry 5th edition Oxford Science Publications ISBN 0-19-855370-6
Jon A. McCleverty, N. G. Connelly,Nomenclature of inorganic chemistry II: recommendations 2000, International Union of Pure and Applied Chemistry Commission on the Nomenclature of Inorganic Chemistry, Published by Royal Society of Chemistry, 2001, ISBN 0-85404-487-6

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[Wiberg&Holleman-1] Egon Wiberg, Arnold Frederick Holleman (2001). Inorganic Chemistry. Elsevier. ISBN 0-12-352651-5.

[Greenwood-2] Greenwood, Norman N.; Earnshaw, Alan (1997). Chemistry of the Elements (вид. 2nd). Butterworth-Heinemann. ISBN 978-0-08-037941-8.

[3] Wells A.F. (1984) Structural Inorganic Chemistry 5th edition Oxford Science Publications ISBN 0-19-855370-6

[McCleverty-4] Jon A. McCleverty, N. G. Connelly,Nomenclature of inorganic chemistry II: recommendations 2000, International Union of Pure and Applied Chemistry Commission on the Nomenclature of Inorganic Chemistry, Published by Royal Society of Chemistry, 2001, ISBN 0-85404-487-6