Воробйов Микола Панасович

Народився 12 жовтня 1941 року у селі Мельниківка Смілянського району Черкаської області. У 1968 році закінчив філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Член Спілки письменників України (1987).

Один із фундаторів літугрупування «Київська школа поезії». Один із лідерів андеграунду «витісненого покоління».

Оприлюднювати свої твори почав у київському «Самвидаві», збірки «Букініст» (1966) і «Без кори» (1967). Друкувався в офіційних видавництвах з початком горбачовської Перебудови.

У незалежній Україні відзначений рядом премій: імені Павла Тичини (1992), «Благовіст» (1993), від «Приятелів Руху» (1994), імені Тараса Шевченка (2005).

Твори перекладені англійською (збірка «Місяць шипшини», 1992, Канада), іспанською (збірка «Signos», 1994, Бразилія), португальською, німецькою, сербсько-хорватською, румунською, вірменською, польською, російською, грузинською мовами. Брав участь у мистецьких виставках; персональна — в Торонто (1992).

Належить до Лаврської школи поезії, поруч із Олегом Лишегою і Іваном Семененком.

Одружений з Аллою Воробйовою. Від шлюбу має доньку. Мешкає і працює в Києві.

«Букініст» (1966)

«Без кори» (1967)

«Пригадай на дорогу мені» (1985)

«Місяць шипшини» (1986)

«Ожина обрію» (1988)

«Прогулянка одинцем» (1990)

«Верховний голос» (1991)

«Іскри в слідах» (1993)

«Човен» (1999)

«Срібна рука» (2000)

«Слуга півонії» (2003)

«Оманливий оркестр» (2006)

«Без кори. Вибране» (2007)

«Скринька з прикрасами» (2014)

«Гора і квітка» (2018)

«Намальовані двері» (2019)

"Подорож до жовтої троянди" (2021), наклад 100

"Букініст" (2022), наклад 70

"Кольорове листя" (2022), наклад 70

Микола Воробйов тяжіє до медитативно-образних методів нарації у віршуванні, близьких до японської школи «хайку» та китайської поетики епохи Тан. Поетика Воробйова насичена кольоровими екстраполяціями, символічними парадоксами, характерними для ранніх (art nouveau) періодів модерністського дискурсу. Метод та образні ряди Воробйова стали своєрідним фундаментом для деяких феноменів сучасного НМ-дискурсу в українській літературі, зокрема для поезії Василя Герасим'юка, Ярослава Довгана, «Нової деґенерації». Одночасно концептуальна складова поетики Воробйова зупинена на межі неігрової потреби модернізму.

• Микола Дмитренко. Будівничий таємного храму Микола Воробйов: Поезія сорокаліття // Без кори. Вибране. Київ 2007. ISBN 978-966-7421-40-3
• Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.

• Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 95. Київська школа поезії
• Поезії Миколи Воробйова в mp3, читає автор^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Микола Воробйов. Зелені трав'яні зайчики. Вірші
• Демидюк, Лілія. Концепція прамови у поезії Миколи Воробйова та філософії Мартіна Гайдеґґера // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. — Випуск 44. — Частина 1. — Львів, 2008. — С. 61-71.^{[недоступне посилання з серпня 2019]}
• Українська поезія у вірменських перекладах: Мініантологія // Микола Воробйов^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Микола Воробйов, стаття в Глосарії «Плероми»
• Поезія Миколи Воробйова на УкрЦентрі
• Юрко Ґудзь. Поети Лаврської школи: Микола Воробйов, Олег Лишега, Іван Семененко (вступне слово до зустрічі з поетами Лаврської школи 1993 року в Будинку вчителя)
• Пастух Т. Дзен та Микола Воробйов
• Шевченківський комітет