Врона Іван Іванович

Іва́н Іва́нович Вро́на (нар. 17 (29) вересня 1887(18870929), Отроч 5 січня 1970, Київ) — більшовицький діяч, український радянський мистецтвознавець, критик, художник. Ректор Київського художнього інституту (1924—1930 роки) Кандидат мистецтвознавства (1951). Член Спілки художників УРСР. Заслужений працівник культури УРСР (1968). Член ВУЦВК (1921).

Іван Іванович Врона
Народження 17 (29) вересня 1887(1887-09-29)
село Отроч, Люблінська губернія, Російська імперія
Смерть 5 січня 1970(1970-01-05) (82 роки)
  Київ
Поховання Звіринецьке кладовище
Країна Російська імперія, СРСР
Навчання Московський університет
художня студія К. Юона
Українська академія мистецтв, майстерні М. Бойчука.
Діяльність митець
Нагороди

Біографія

Народився 17 (29 вересня) 1887 року в селі Отроч Люблінської губернії на Холмщині. В 1914 році закінчив юридичний факультет Московського університету. У 19121914 роках навчався в художній студії К. Юона в Москві. З 1914 по 1915 рік — помічник присяжного повіренного в Москві.

З 1915 року — начальник санітарної бригади російської армії. До 1917 року — контролер Всеросійського земського Союзу в Москві.

У 1918 році в складі групи учнів майстерні М. Бойчука брав участь у розписах Луцьких казарм.

У 19181920 роках навчався на живописному факультеті Української академії мистецтв в Києві.

У 1918—1919 роках — помічник юрисконсульта Київського округу водних шляхів. У 1919 році — комісар з ліквідації церковного майна в Києві, член колегії прокурорів Київського губернського Революційного Трибуналу, член колегії прокурорів Верховного Касаційного Суду Української СРР. У 1919—1920 роках — член Київського губернського відділу юстиції.

З червня 1920 року — голова Волинського губернського комітету КП(б)У; член Волинського губернського революційного комітету.

У 1920—1921 роках — голова Волинської губернської робітничо-селянської інспекції. У 1921 році — заступник голови виконавчого комітету Волинської губернської ради.

З 1921 року — заступник завідувача Сектору мистецтв Народного комісаріату освіти УСРР, завідувач відділу художньої освіти Народного комісаріату освіти УСРР.

До 1924 року — завідувач організаційного відділу Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР.

У 19241930 роках — перший ректор Київського художнього інституту, в 19301933 і 19451948 роках — його викладач. У 19251931 роках — директор «Музею (Кабінету) мистецтв ВУАН» (нині Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків). В 19251932 роках теоретик об'єднанняня Асоціація революційного мистецтва України. Одночасно у 1920-х роках — дійсний член Соціологічної комісії ВУАН, співробітник науково-дослідницької кафедри марксизму-ленінізму при ВУАН, науково-дослідницької кафедри мистецтвознавства. В 19261930 роках — голова Вищої кінорепертуарної комісії при Наркомосі УСРР. В 19301932 роках завідував Київською філією Державного видавництва України.

У 1933 році був репресований і на два роки посланий в концентраційний табір на Далекому Сході. В 19341936 роках перебував в концтаборах на Далекому Сході. В 19361941 роках працював у Москві та Можайську. В 19431944 роках викладав в Середньоазіатському державному університеті в Ташкенті. Реабілітований 1943 і 1958.

В 19441952 роках — начальник сектору, а в 19561970 роках — завідувач сектору Інституту теорії та історії архітектури в складі Академії архітектури УРСР.

22 листопада 1967 в Київському художньому інституті відбувся вечір, присвячений 80-річчю Івана Врони . З доповіддю виступив П. Білецький.

Портрети Врони написали маслом Д. Шавикін (1956) і В. Касіян (1968).

C. Білокінь характеризує Врону так: «більшовицький функціонер, мистецтвознавець»

Могила Івана Врони

Помер 5 січня 1970 року у Києві. Похований на Звіринецькому кладовищі.

Вища кінорепертуарна комісія

Саме за часів головування Івана Врони Вищою кінорепертуарною комісією при Наркомосі УРСР на Одеській, Харківській, Ялтинській та Київській кінофабриках, якими разом з ВУФКУ опікувалася ця комісія, було знято наступні фільми: «Тарас Шевченко» (1926) і «Тарас Трясило» (1927) П. Чардиніна, «Ягідка кохання» (1926), «Сумка дипкур’єра», «Звенигора» (1927), «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930) О. Довженка, «Два дні» (1927) Г. Стабового, «Нічний візник» (1928) Г. Тасіна, «Вітер з порогів» (1929) А. Кордюма, «Злива» (1929), «Перекоп» і «Штурмові ночі» (1930) І. Кавалерідзе, «Навесні» (1929) М. Кауфмана, «Митя» (1927) і «Проданий апетит» (1928) М. Охлопкова, «Три кімнати з кухнею» (1928) і «Шкурник» (1929) М. Шпиковського, «В павутині» (1927) В. Туріна, «Право на жінку» (1930) Ол. Каплера, «Одинадцятий» (1928), «Людина з кіноапаратом» (1929) і «Симфонія Донбасу» (1930) Дзиґи Вертова та ін.[1]

Мистецтвознавство

Публікації І. Врони стали важливим явищем у мистецькому житті України. Ці твори є безцінним джерелом достовірної інформації для розуміння і вивчення художнього життя 20–30 х років. Саме зусиллями І. Врони у 1925 році інституту було надано приміщення на Вознесенському узвозі, де заклад перебуває й зараз. У результаті реорганізації, очолюваною І. Вроною, вже 1925 року КХІ став багатопрофільним навчальним закладом і мав п’ять факультетів: архітектурний, малярський, педагогічний, поліграфічний і скульптурний».

Праці

Джерела та література

Посилання

Примітки

  1. Сидоренко, Віктор (2006). Нариси з історії кіномистецтва України (українською). с. 53–75.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.