Вуликова рамка

Один із перших, хто розробив вуликові рамки, був український бджоляр Петро Прокопович ще 1814-го року[1] Він розробив вулик, який складався із 3-х (іноді і 4-х) секцій. Верхня та нижня секції були облаштовані рамками (в оригіналі — втулками, бо їх можна було витягувати в бік), середню самостійно освоювала бджолина сім'я. Рамки лежали на підтримувальних смужках деревини або розділювальній решітці, перпендикулярно до щілин[2]. Через це бджоли їх запрополісовують, і тоді рамки важко дістати із корпусу.

Ян Дзержон дослідив і описав правильну відстань між серединою стільників із розплодом, як дорівнює 38 мм (1½ дюйма) від центру одного середостіння до центру сусіднього. Так як товщина стільника із запечатаним розплодом складає 25 мм, то відстань між сусідніми стільниками 13 мм, а 6,5 мм — висота над стільником, яка потрібна для робочих бджіл. В 1848-му році Дзержон представив вирізи у верхній частині бічних стінок вулика, щоб вішати рамки за опорні плечики, що мало замінювати підтримувальні планки. Відстань між стінками і рамкою становила 8 мм і називалася «бджолиним простором». Менші відстані бджоли заклеюють прополісом, більші забудовують стільниками.

Після винайдення рамкового вулика, він став швидко набувати популярності в різних частинах світу. В зв'язку із різними погодними умовами та умовами зимівлі, наявністю медоносів, їх різноманіттям та продуктивністю, в різних місцевостях затверджувалися рамки відмінних розмірів та вулики різноманітних розмірів та конструкцій.

Схематичне зображення для опису вимірювань

Зовнішні розміри рамок є стандартними величинами (A і B), тоді як внутрішні розміри (C і D) подані як рекомендовані, і їх можна змінювати, залежно від товщини планок, які використовує виробник або пасічник. Ширина рамки A подана без розмірів «плечиків». В Україні поширена рамка Дадана, яка була прийнята як стандарт ще за часів Радянського Союзу. Також магазинна[3], Рута (або багатокорпусна), та українська (або обернена)[4].

Рамка Гофмана

Рамки із розділювачем Гофмана

Особливістю конструкції рамки Гофмана полягає в тому, що бічна планка у верхній частині на ⅓ має ширину не 25 мм, а 37 мм. Така конструкція дозволяє ставити рамки щільно одна до однієї, дотримуючись при цьому необхідної ширини вулички (дистанція між сусідніми стільниками). Також зникає потреба використовувати фіксатори, щоб закріплювати рамки в середині корпуся під час кочівлі пасіки. Також, іноді ширину верхнього бруска роблять не 25, а 22 мм. Це полегшує зняття забрусу механічним методом[5].

Конструкція та схема секційних рамок

Секційні рамки використовують для виробляння стільникового меду. Розміри вибирають такі, щоб певна кількість секційних рамок входила в стандартні гніздові, магазинні, або укорочені рамки. Виробляють їх із липових, вільхових, осикових або інших дощечок легких листяних порід завтовшки 2 мм, і шириною 35-40 мм. Можна виробляти секційні рамки із більшою шириною для того, щоб бджоли відбудовували чарунки збільшеної глибини, і потім матка в них не відкладає яйця, а бджоли — пилок. Щоб полегшити бджолам перехід між стільниками, і протилежних бічних планках роблять спеціальні вирізи, на зразок розділювачів Гофмана[6].

Секційні рамки бажано навощувати спеціальною вощиною. Її особливість в тому, що вона зменшеної товщини. Іноді їх роблять із комірками збільшеного розміру, також їх можуть додатково вибілювати: на заводах спеціальними хімічними засобами, або самі пасічники можуть виставляти на сонце на короткий час, щоб не деформувалися листи.

• Штучна вощина

.