Вулиця 29 Вересня (Кременчук)

Ву́лиця 29 Вересня — одна з центральних вулиць Кременчука у Автозаводському районі. Протяжність близько 600 метрів. Названа на честь вигнаннання нацистів з міста 29 вересня 1943 року.

Вулиця 29 Вересня
Кременчук
Вулиця 29 Вересня на початку
Вулиця 29 Вересня на початку
Місцевість Центр
Район Автозаводський
Назва на честь визволення міста від німецьких загарбників
Загальні відомості
Протяжність 0,6 км
Координати початку 49.066359° пн. ш. 33.409359° сх. д. / 49.066359; 33.409359
Координати кінця 49.070787° пн. ш. 33.404832° сх. д. / 49.070787; 33.404832
Номери телефонів (код міста 0536 для шестизначних номерів та 05366 - для п'ятизначних)
3-3X-XX, 3-4X-XX, 3-7X-XX, 74-XX-XX
Транспорт
Рух двобічний
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки Свято-Миколаївська церква[1]
Храми Свято-Миколаївська церква[1]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
 Вулиця 29 Вересня у Вікісховищі

Опис

Розташування

Вулиця розташована в центральній частині міста. Починається з вул. Ігоря Сердюка та прямує на північний захід, де входить у вул. 1905 року.

Проходить крізь такі вулиці (з початку до кінця):

Будівлі та об'єкти

Історія

XIX століття
Свято-Миколаївський собор.

У період активного розвитку міста у XIX столітті на вулиці з'явилися багато важливих споруд: Пушкінська народна аудиторія, Будинок мирових суддів. На вулиці також розташовувався молитовний будинок «Клауз», Московське страхове товариство, Санкт-Петербурзьке страхове товариство, проживали купці, чиновники, лікарі, військові[3].

1910 року збудовано римо-католицьку церкву (нині Собор святого Миколая Чудотворця) на кошти полтавської дворянки Котович у готичному стилі. Вона заповіла церкві значні кошти, яких вистачило на ремонт діючого костелу в Полтаві та будівництво нового у Кременчуці. Функціонував до 1919. Після встановлення радянської влади богослужіння були заборонені, а приміщення експропрійоване більшовиками. До 1970-х у ньому розміщувались будинок культури, будинок урочистостей, будинок офіцерів, кінотеатр, дитячоюнацька спортивна школа № 2 (1971–1991). Після об'єднавчого собору належить до Православної церкви України.

Повоєнне відновлення
Анотаційна дошка на честь 40-річчя вигнання німців з Кременчука

Під час Другої світової війни вся забудова на вулиці була знищена. Новий ансамбль вулиці формувався у післявоєнний радянський період.

Пушкінська народна аудиторія серйозно постраждала і не підлягала відновленню. Руїни збереглися до 1975 року. Потім на їх місці була побудована швейна фабрика[4].

У 1977 році два сквери на вулиці Соборній (тоді - Леніна), що розділяються до цього бульваром Пушкіна, були об'єднані у єдиний сквер Жовтневий (нині Сквер імені Олега Бабаєва)[5]. Вулиця, таким чином, виявилася розділеною на дві частини. Частина, що розташовувалася за вулицею Леніна, отримала назву на честь дня вигнання німців з Кременчука: вулиця 29-о вересня.


Див. також

Примітки
  1. Пам'ятки архітектури місцевого значення. Полтавська область
  2. Кременчуцький міський відділ. Архів оригіналу за 24 січня 2014. Процитовано 25 жовтня 2015.
  3. Адреса-календар і Довідкова книжка Полтавської губернії на 1901 рік (рос.). histpol.pl.ua. Процитовано 26 травня 2017.
  4. Лушакова А.Н. История Пушкинской народной аудитории в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Процитовано 16 травня 2017.
  5. Музиченко М.В., Соколова І.М. Сквер Жовтневий в Кременчуці. Смарагдовi шати Кременчука: iстория міста в парках i скверах (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 6 червня 2017.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.