Вучетич Євген Вікторович

Вуче́тич Євге́н Ві́кторович (15 [28] грудня 1908(19081228), Катеринослав, Російська імперія — 12 квітня 1974, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський скульптор-монументаліст українського походження[1][2]. Народний художник СРСР (1959). Дійсний член (1953) і віце-президент (1970) АМ СРСР. Герой Соціалістичної Праці (1967). Лауреат п'яти Сталінських (1946, 1947, 1948, 1949, 1950) і Ленінської премії (1970). Учасник німецько-радянської війни, вийшов у відставку в званні підполковника. Член ВКП(б) з 1943 року.

Євген Вікторович Вучетич
рос. Евгений Викторович Вучетич

Народження 15 (28) грудня 1908(1908-12-28)
Катеринослав, Російська імперія (нині — Дніпро, Україна)
Смерть 12 квітня 1974(1974-04-12) (65 років)
  Москва, РРФСР, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Національність серб/француз
Країна Російська імперія→
 СРСР
Жанр скульптор-монументаліст
Навчання Ростовська художня школа, Інститут пролетарських образотворчих мистецтв (з 1932 року — ЛІЖСА ім. І. Ю. Рєпіна)
Діяльність скульптор, педагог, викладач університету
Напрямок академічний у межах соціалістичного реалізму
Член Спілка художників СРСР
Твори

 

У шлюбі з Q60829550?
Родичі Igor Evgenevich Svetlovd
Нагороди
Премії
Звання
 Вучетич Євген Вікторович у Вікісховищі

Біографія

Народився 1908 року в місті Катеринославі (нині — Дніпро) на півдні Російської імперії. За якийсь час сім'я перебралася у Ростов-на-Дону.

З раннього дитинства у Вучетича проявилося художнє обдарування, в 1926 він починає навчання у Ростовській художній школі, де провчився до 1930.

У 1931–1933 навчався в Ленінграді в Інституті пролетарських образотворчих мистецтв (з 1932 року — ЛІЖСА ім. І. Ю. Рєпіна, пізніше — в складі Всеросійської академії мистецтв у Ленінграді). Проходив підвищення кваліфікації скульпторів під керівництвом Б. І. Яковлєва.

З 1937 брав участь у художніх виставках, отримав Золоту медаль Всесвітньої художньо-промислової виставки в Парижі за скульптурну групу «Климент Ворошилов верхи» (1936).

За порадою архітектора В. А. Щуко, з яким скульптор спільно працював у Ростові-на-Дону (проект Драматичного театру імені М. Горького, 1930—1936), Вучетич у 1935 році переїжджає до Москву, де бере участь у будівництві готелю «Москва» і Державної бібліотеки імені В. І. Леніна. У 1940 році призначений керівником художньо-експериментальних майстерень Управління будівництва Палацу Рад у Москві.

З перших днів німецько-радянської війни Вучетич іде добровольцем на фронт. У 1943 році був контужений і комісований.

З 1943 по 1960 рік працює військовим художником Московської студії військових художників ім. М. Б. Грекова. У стінах студії Вучетич остаточно сформувався як скульптор. У своїй творчості Євген Вікторович з великою силою реалістичного узагальнення відтворює найважливіші події історії держави. Створені ним образи нерідко набувають значення героїчного символу. Працюючи у співавторстві з архітекторами, став одним з творців стилю «сталінського класицизму». Ввібрав також елементи пластики модерну, з її тяжінням до грандіозних ансамблів. Розробив важливі для програми соцреалізму типи багатофігурного горельєфа — картини (Клянемося тобі, товаришу Ленін… (Клятва І. В. Сталіна), 1949, Третьяковська галерея, Москва) і тріумфального портретного бюста.

Вучетич створив цілу галерею скульптурних портретів В. Леніна і Й. Сталіна, політичних діячів, радянських воєначальників, героїв праці. Також чимало робіт присвячено тематиці Другої Світової війни.

Помер 12 квітня 1974 у Москві.

Майстерня

Поруч зі своїм будинком у дачному селищі на півночі Москви Євген Вікторович організовує власну художню майстерню. На її території й зараз можна побачити збережені макети найвідоміших робіт художника і різні скульптурні начерки: голова монумента «Батьківщина-мати» для пам'ятного ансамблю «Героям Сталінградської битви», незакінчений проект гігантського пам'ятника В. І. Леніну («Голова Леніна») та інші твори. Нині залізобетонні конструкції робіт Вучетича знаходяться в аварійному стані, а доля будинку скульптора невідома. За офіційними даними в будинку знаходиться музей «Садиба Вучетича» з постійно діючою експозицією і тимчасовими виставками, але насправді роботу цього об'єкта культури ставиться під сумнів через відсутність відкритого доступу на територію музею[3].

Творчість

«Перекуємо мечі на орала», Нью-Йорк, Усть-Каменогорськ і Москва

У 1957 році Вучетич став автором алегоричної статуї «Перекуємо мечі на орала», яку було встановлено біля будівлі ООН у Нью-Йорку (США).

Копія статуї зараз знаходиться у парку філіалу Третяковської галереї у Москві. Інша авторська копія встановлена у 1962 році в Усть-Каменогорську (Східний Казахстан), на вулиці Протазанова, перед Центральним домом культуры. Ще одна авторська копія статуї знаходиться у Волгограді, біля прохідної заводу «Газоаппарат».

«Воїн-визволитель» в Трептов-парку, Берлін
  • У 1946 році Вучетича призначають керівником великого мистецького проекту зі створення величного ансамблю-пам'ятника воїнам Радянської Армії в берлінському Трептов-парку, який знаходився в радянській зоні окупації (1946—1949, спільно з архітектором Я. Б. Білопільським). Цей монументальний твір за задумом авторів мав уособлювати високе благородство визвольної місії радянського народу в роки Другої світової війни. Ключовою фігурою композиції є бронзова скульптура «Воїн-визволитель» (встановлена ​​8 травня 1949 року) роботи Вучетича.
  • Алея саркофагів.
  • «Мати-Батьківщина». Саме цей пам'ятник зробив його ім'я широко відомим не тільки в СРСР, а й за кордоном.

У 1964 році макет пам'ятника «Воїн-визволитель» був доставлений в Серпухов. 2009 року після реставрації скульптура зайняла нове місце на території меморіального комплексу Соборна гора у Серпухові.

У рідному для Євгена Вучетича Дніпропетровську (нині м. Дніпро) в 1970-х відкрито виготовлений ним пам"ятник Герою Радянського Союзу Олександру Матросову на Соборній площі (архітектор Є. М. Стамо).

Меморіальний комплекс «Національний музей історії України у Другій Світовій війні», Київ

9 травня 1981 року на основі творчого задуму Вучетича Євгена Вікторовича на кручах Києва поблизу Києво-Печерської лаври відкритий новостворений Меморіальний комплекс із домінуючим монументом «Батьківщина-мати».

Примітки
  1. Стаховська, Аеліта (2005). Вучетич-історія життя: Документальна повість (українська). Дніпропетровськ: Січ. с. 273 с. ISBN 966-511-251-1.
  2. Стаховська, Аеліта (2005). Вучетич- історія життя: Документальна повість (українська). Дніпропетровськ: Січ. с. 273 с. ISBN 966-511-251-1.
  3. Скульптуры Вучетича на Тимирязевской улице // Сайт «Необычные памятники Москвы»

Джерела
  • Аболина Р., Попов В. Евгений Викторович Вучетич. — М.: «Советский художник», 1952. (рос.)
  • Березин А. Д. Художники России. 50 биографий. — М., 1994. (рос.)
  • Вучетич Е. В. Альбом репродукций. — М.: Изд. Академии художеств СССР, 1960. (рос.)
  • Вучетич Е. В. Избранные произведения / Предисловие М. Тихановой. — М.: «Советский художник», 1958. (рос.)
  • Вучетич Е. В. Художник и жизнь. — М.: Изд. Академии художеств СССР, 1963. (рос.)
  • Героям Сталинградской битвы. Памятник-ансамбль. Мамаев курган. 1967. — Л.: «Художник РСФСР», 1969. (рос.)
  • Евгений Викторович Вучетич. Выставка произведений скульптуры. Москва. 1959 г. // Вступ. статья Ю. Колпинского. — М.: Изд. Академии художеств СССР, 1959. (рос.)
  • Евгений Викторович Вучетич. Выставка рисунка. Каталог / Вступ. статья А. Федорова. — М.: «Искусство». 1971. (рос.)
  • Памятник воинам Советской армии, павшим в боях с фашизмом. Берлин. Трептов-парк. — М.: Изд. Академии художеств СССР, 1961. (рос.)
  • Рукою друга. Зарисовки действ. чл. Акад. художеств СССР нар. худож. СССР Евгения Вучетича. — Л.: «Художник РСФСР», 1964. (рос.)
  • Парамонов А. В. Евгений Викторович Вучетич. Народный художник РСФСР. — М.: «Искусство», 1952. (рос.)
  • Пацера Н. Стальная женщина // Киевские ведомости. — 2004. — 8 мая. (рос.)
  • Фёдоров А. Е. Евгений Викторович Вучетич. — М.: «Изобразительное искусство», 1972. (рос.)
  • Шахмагонов Ф. Ф. Евгений Вучетич. Портрет художника. — М.: «Советская Россия», 1970. (рос.)
  • Шевцов И. М. Евгений Викторович Вучетич. — Л.: «Художник РСФСР», 1960. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.