Вій (повість)

Вій — це могутній витвір народної уяви. Так звуть українці старшого над гномами, що в нього повіки на очах спускаються аж до землі. Оця вся повість і є народний переказ. Мені не хотілося змінювати його, тому розповідаю майже так само просто, як і сам чув. (Прим. М. Гоголя)[1]

Три студенти київської бурси відправилися на канікули. Дорогою додому вони заблукали в темряві та попросилися переночувати у найпершому ж хуторі. Один зі студентів, Хома Брут, став жертвою відьми, якою виявилася жінка, що їх прийняла в себе. Вона скочила на нього верхи і скакала полями та байраками. Змучений Хома сотворив молитву, яка йому допомогла звільнитися від чар відьми. Хома сам скочив верхи на стару і став поганяти її, б'ючи поліном. До ранку чари розвіялися — стара перетворилася на прекрасну панночку.

Хома Брут повернувся до Києва і приступив до занять. Однак через кілька днів отримав наказ від ректора бурси — вирушити до багатого сотника, читати молитви над дочкою-красунею, що от-от помре. Хома, згадуючи про свою недавню пригоду, намагався всіляко відмовитися від доручення, але в нього нічого не вийшло. Люди сотника замкнули його на ніч в церкві разом з померлою, аби той справив по ній молитви. Бурсак подивився в обличчя покійної і переконався, що це та сама панночка, яка скакала на ньому.

Три ночі Хома читав молитви. У першу ніч померла вилізла з домовини і стала шукати Хому. Догадливий бурсак окреслив навколо себе коло крейдою на підлозі — і нечиста сила нічого не могла з ним зробити. У другу ніч відьма закликала на допомогу силу-силенну всякої нечисті, яка шукала Хому, але не могла побачити його через магічне коло. Бурсак вийшов з церкви на ранок весь посивілий. На третю ніч в церкву набилося величезна кількість чудовиськ — усі шукали бурсака. Для того, аби побачити його, привели Вія — найголовнішого серед гномів. Для того, щоб Вій міг глянути, нечисті довелося піднімати йому повіки. Хома відчував, що не варто дивитися Вію в очі, однак не витримав і глянув. Негайно Вій вказав на нього пальцем і нечисть накинулася. Хома Брут загинув в ту ж мить. Тут пролунав другий спів півня, і нечисть, кинувшись геть з церкви, застрягла у вікнах і дверях.

Інші два бурсака, обговорюючи смерть Хоми, стверджують, що якби він не злякався і не подивився в очі Вію, то врятувався б.

• Хома Брут — «філософ» з київської бурси, жертва Вія.
• Панночка — вона ж відьма, над якою Хома Брут повинен був три ночі читати молитву.
• Вій — монстр, який вбив Брута, з'являється в кінці повісті.
• Богослов Халява — студент київської бурси, разом з Тиберієм і Хомою пішов на вакації та потрапив до відьми.
• Тіберій Горобець — ритор, разом з Хомою і Халявою потрапив до відьми.

Способи називання письменником персонажів твору — богослова Халяви, філософа Хоми Брута і ритора Тиберія Горобця — відіграють важливу роль у тексті повісті «Вій», виказуючи глибоку закоріненість Миколи Гоголя в традиціях української культури.[2]

• Вій / Пер. А. Харченко // Гоголь М. В. Твори: в 5 т. / Заг. ред. І. Лакизи і П. Филиповича. — К., 1930. — Т. 2.
• Вій / Пер. за ред. З. Йоффе. — Х.: Держлітвидав України, 1935. — 79 с. — (Б-ка читача початківця)
• Вій / Пер. за ред. П. Панча // Гоголь М. Твори: в 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 1. — С. 414—451.

• «Вій (фільм, 1909)» — німий короткометражний фільм.
• «Вій (фільм, 1916)» — німий фільм.
• «Вій (фільм, 1967)» — художній фільм.
• «Вій» (1996) — короткометражний анімаційний фільм.
• «Вій» (2014)  — художній фільм.

За мотивами повісті також знято фільм режисера Олега Фесенко «Відьма» (2006) (робоча назва «Вій — у владі страху»). У ньому були елементи, схожі на фільм Дзвінок.

• Микола Гоголь — Вій — переклад українською Антіна Харченка у Вікіджерелах (вид. 1930)
• Микола Гоголь — Вій — переклад українською Антіна Харченка на сайті е-бібліотеки exlibris.org.ua (вид. 1930)
• Микола Гоголь — Вій — переклад українською Антіна Харченка на сайті видавництва Абабагаламага (частина збірки Українські повісті, вид. 2014)
• Вербовий М. Українська легенда про Вія? // Слово і час. 1994. № 7. С. 75—77.

• Вій — видання 1835-го року на сайті Інтернет-архів