Вій

У Вія довгі важкі вії чи повіки, які він не може сам підняти, тому зазвичай сліпий. Коли його слуги з нечистої сили піднімають їх вилами чи гаками, Вій вбиває того, на кого погляне, його погляд може зруйнувати хату. В етнографії висловлюється припущення про те, що саме з цим образом пов'язані повір'я «про недобрі очі та зурочення, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується»[1].

Вій має паралелі з іншими фольклорними й міфічними персонажами: святим Кас'яном, «шолудивим Бунякою», Солодовієм Буніо. Всіх їх об'єднує спільна риса — довжелезні вії, брови чи повіки, та вбивчий, руйнівний погляд. Також в народних переказах Західної України ці риси приписувались Юді після того, як він зрадив Христа. На Поліссі в подобі страшної жінки з довгими віями уявлялася Смерть[2].

Миколою Гоголем Вія було популяризовано через однойменну повість, де він постає як приземкуватий, клишоногий дід з довжелезними повіками, тіло якого залізне. Вій присипаний землею, важко ступає, постійно спотикаючись, його оточує різноманітна нечиста сила[3].

Вієві, як і різній іншій нечистій силі, приписувалася сліпота, що вказує на його стосунок до потойбічного (загробного) світу[2]. Також можливо, що Вій це дух вітру, — з ним пов'язували смерчі та вихори[4]. Згідно з окремими етнодослідженнями, прообразом Вія був половецький хан Боняк, «шолудивий Буняк», який 1096 року здійснив напад на Київ[5].

Разом з тим існує думка, що Вія як окремого персонажа не існувало до Гоголя. Так, російська лінгвістка Олена Левкієвська доводила в 1998 році, що письменник вигадав Вія, видавши його за персонажа народних вірувань, при цьому змішавши різні народні мотиви. На це вказує зокрема надмір ознак, типових для істот іншого світу, та згадка серед слуг Вія гномів (які є персонажами західноєвропейської мітології). Слуги Вія більше нагадують алегоричних демонів з картин Босха, ніж персонажів народної демонології. Також у Гоголя не погляд Вія вбиває головного персонажа Хому, а Хома сам гине від власного страху[6].

Український філолог-науковець Володимир Звиняцьковський припускає, що образ Вія справді не «прописаний» Гоголем як народний міф, а є плодом його власної словотворчості, заснованої на знанні етимології слова «війє» – ярмо, яке не можна з себе зняти[7].

• «Вій» (1835) — повість Миколи Гоголя.
• «Вій» (1897) — опера Олександра Горілого
• «Вій» (1909) — німий короткометражний фільм.
• «Вій» (1912?) — музика до вистави. Композитор Михайло Коссак.
• «Вій» (1916) — німий фільм.
• «Вій» (1967) — художній фільм.
• «Вій» (1980) — опера-балет Віталія Губаренка[8].
• «Вій» (1996) — короткометражний анімаційний фільм.
• «Вій» (2000) — сюїта для двох фортепіано Ірини Алексійчук[9].
• «Вій» (2009) — містерія-буф № 2 для симфонічного оркестру Cергія Ярунського[10].
• «Вій» (2014) — художній фільм.

Також український виробник жувальних гумок NEPTUN виробляв серію гумок з наклейками під назвою «Вій» з зображеннями монстрів[11].

• Анисов Л. М. (ред.) Славянская мифология. Энциклопедический словарь. М.: Эллис Лак, 1995. — 416 с.
• Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Александр Гейштор ; пер. з пол. С. Гіріка. — К. : КЛІО, 2014. — 415 с.
• Народні вірування, демонологія, космогонія. Г. Скрипник, О. Курочкін (Українська минувшина, етнографічний довідник)
• Левкиевская Е. Е. К вопросу об одной мистификации, или Гоголевский Вий при свете украинской мифологии // Studia mythologica Slavica. — Ljubljana: Piza, 1998. — Т. 1. — С. 307—315.

• Вій — видання 1835-го року на сайті Інтернет-архів.
• Вій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 166. — 1000 екз.