Вілфред Овен

Вілфред Овен народився 18 березня 1893 року у Плас Вілмот, в будинку на Вестон Лейн, поблиз міста Озвестрі в Шропширі старшим із чотирьох дітей Томаса та (Харріет) Сьюзен Овен (уроджена Шоу). На момент народження Вільфреда його батьки жили в комфортабельному будинку, який належав його діду, Едварду Шоу.

Своє поетичне покликання Оуен відкрив приблизно в 1904 році під час вакації, проведеної в Чеширі. Він виховувався як Англіканін євангелістського типу, і в юності був побожним віруючим, частково через міцні стосунки з матір'ю, що тривали протягом усього його життя. Його ранні впливи включали Біблію та "велику шістку" романтичної поезії, зокрема Джона Кітса.

Останні два роки формальної освіти Овена бачили вчителем-практикантом у школі Віль Коп в Шрусбері. У 1911 році він склав іспит в Лондонський Університет, але не з відзнакою першого класу, необхідною для отримання стипендії, що за обставин його сім'ї було єдиним способом, в який він міг би навчатися. За безкоштовне проживання і певне навчання задля вступного іспиту Овен працював помічником вікарія Денсдена неподалік Редінга, де мешкав у вікаріаті з вересня 1911 по лютий 1913 року. В цей час він відвідував заняття в Університетському Коледжі Редінга (нині Університет Редінга), з ботаники, а пізніше, на вимогу завідувача кафедри англійської мови брав безкоштовні уроки давньоанглійської. Цей час, проведений у парафії Денсден, призвів до розчарування в Церкві, як в церемонії, так і в тому, що вона не надає допомоги тим, хто її потребує[5].

З 1913 року працював приватним репетитором, викладаючи англійську та французьку в Мовній Школі Берлиця у Бордо, Франція, а згодом сімейним. Там він познайомився зі старшим віком французьким сатиричним поетом, полемістом-анархістом, есеїстом і перекладачем Лореном Тейлхейдом, з яким згодом листувався французькою. Коли почалась війна, Овен не поспішав до призова - і навіть розглядав французьку армію - але, врешті решт, повернувся до Англії[6].

21 жовтня 1915 року Овен був зарахований до Навчального Корпусу Офіцерів Митецьких Стрільців. Наступні сім місяців проходив стажування в таборі Харе Холл в Ессексі. 4 червня 1916 року був призначений на посаду молодшого лейтенанта (умовно) Манчестерського полку[7].

Спочатку Овен сприймав військо з презирством, а в листі до матері описував свою компанію як "невиразних бовдурів". Однак його образна суть була кардинально змінена низкою травматичних переживань. Він трапив у снарядну вирву і зазнав контузії; був підірваний мінометом і провів кілька діб без свідомості на парапеті, лежачи серед останків одного зі своїх офіцерів. Невздовж потому Овену поставили діагноз «страждає на неврастенію або гарматний шок» та відправили на лікування в Крейглокхартський Військовий Шпиталь в Единбурзі. Саме під час відновлення у Крейглхарті він і зустрів поета Зігфріда Сассуна, який перетворив його життя. Перебуваючи в шпиталі, він набув друзів в мистецьких та літературних колах Единбургу, а також викладав у середній школі Тайнескаль, в бідній частині міста.

В липні 1918-го Овен повернувся до оперативної служби у Франції, хоча мав залишатися на тиловій службі безсроково. Його рішення повернутися, ймовірно, було наслідком того, що Сассун повернувся до Англії, після того, як він був поранений в голову у раптовім випадку "дружнього вогню", та був відправлений на лікарняний до кінця війни. Овен вбачав своїм обов'язком додати свій голос до голосу Сассуна, щодо висвітлення жахливих реалій війни. Сассун був жорстоко проти ідеї повернення Овена в окопи, погрожуючи "поранити [його] в ногу", якщо той спробує. Усвідомлюючи це відношення, Овен не повідомляв його про свій вчинок, доки знову не опинився у Франції.

В самому кінці серпня 1918 року Овен повернувся на лінію фронту - можливо, наслідуючи приклад Сассуна. 1 жовтня 1918 року Овен очолив підрозділ Другого Менчестерського при штурмі низки ворожих укріплень поблизу села Жонкур. За мужність і лідерство в операції "Жонкур" йому було присвоєно Воєнний Хрест, нагороду, якої він завжди прагнув, аби виправдати себе як поет війни, але нагорода не була передана до 15 лютого 1919-го[8].

Овен загинув в бою 4 листопада 1918 року під час перетину Каналу Самбр – Уаза, рівно за тиждень (майже до години) до підписання перемир'я, яке закінчило війну, а наступного дня після смерті був зведений у чин лейтенанта. Мати отримала телеграму з повідомленням про смерть у день перемир'я, коли церковні дзвони в Шрусбері проголошували свято[6]. Овен похований на Орському Громадському Кладовищі, Ор, на півночі Франції[9]. Напис на його могильному пам'ятнику, обраний його матір'ю Сьюзен, являє собою цитату з його поезії: "ЧИ ВІДНОВИТЬ ЖИТТЯ ТІЛА ЦІ? З ІСТИНИ ВІН ВСЮ СКАСУЄ СМЕРТЬ" В.О.[10] ...

У 2015 році британський інді-рок-гурт The Libertines випустив альбом Anthems For Doomed Youth; трек з нього "Гімн приреченій молоді", названий так на честь поезії Овена.