Вільгельм Шмальц

Вільгельм Шмальц (нім. Wilhelm Schmalz; 1 березня 1901, маєток Ройссен, Ландсберг — 14 березня 1983, Браунфельс) — німецький воєначальник, генерал-лейтенант люфтваффе (30 січня 1945). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям.

Вільгельм Шмальц
нім. Wilhelm Schmalz
Народився 1 березня 1901(1901-03-01)[1]
Ландсберг, Заалє, Саксонія-Ангальт, Німеччина
Помер 14 березня 1983(1983-03-14) (82 роки) або 15 березня 1983(1983-03-15)[2] (82 роки)
Браунфельс, Лан-Дилль, Гіссен, Гессен, ФРН
Країна  США
 Німеччина
Діяльність офіцер
Знання мов німецька
Учасник Друга світова війна
Військове звання  Генерал-лейтенант Люфтваффе
У шлюбі з Luise Henriette Prinzessin von Preußend
Діти Agathe Friederike Henriette Margarete Brunhilde Eleonore Marianne Elisabeth Schmalzd[1], Hubertus Ernst Viktor Wilhelm Friedrich Schmalzd[1], Bernhard Hans Heinrich Walter Kart Ernst Schmalzd[1] і Friedrich Wilhelm Martin Julius Eck Conrad Ludwig Schmalzd[1]
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 3-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Хрест Левенфельда
Золотий німецький хрест
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Кавалер ордена «За хоробрість» (Болгарія)
Нагрудний знак люфтваффе «За наземний бій»

Біографія
Члени Німецької кавалерійської кінної команди. Шмальц — крайній ліворуч (США, 1928).

1 квітня 1919 року вступив в 3-ю морську бригаду, яка діяла спільно з добровольчою дивізією Пауля фон Леттов-Форбека. Служив в кавалерії. Член Олімпійської команди з верхової їзди. З 1 січня 1931 року — інструктор верхової їзди кавалерійської школи в Ганновері, з 1 жовтня 1934 року — командир ескадрону 16-го кінного полку, з 15 жовтня 1935 року — командир роти 2-го мотоциклетного стрілецького батальйону. 1 жовтня 1936 року переведений у Військове міністерство радником, а 1 жовтня 1938 року — в штаб 11-го кавалерійського полку.

З 1 квітня 1939 року — командир батальйону 11-го стрілецького полку. Учасник Польської і Французької кампаній. З 1 листопада 1940 року — командир 59-го мотоциклетного батальйону, з 1 лютого 1942 року — 11-го моторизованого полку. Учасник німецько-радянської війни. 1 січня 1943 року відряджений в Південну Францію і призначений командиром групи дивізії «Герман Герінг» нового формування. 1 травня 1943 року переведений в люфтваффе і зайняв пост командира гренадерської бригади особливого призначення танкової дивізії «Герман Герінг». З 16 квітня 1944 року — командир танково-парашутної дивізії «Герман Герінг», з 4 жовтня 1944 року — танкового парашутного корпусу «Герман Герінг». 8 травня 1945 року взятий в полон американськими військами. Постав перед Італійським військовим трибуналом за звинуваченням у військових злочинах (у вбивстві 146 цивільних італійців бійцями його дивізії). У 1950 році виправданий і звільнений.

Нагороди

Література
  • Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
  • Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
  • Bender and Petersen, "Hermann Göring": from Regiment to Fallschirmpanzerkorps, Schiffer Publishing Ltd., USA, 1993
  • THOMAS, FRANZ & WEGMANN, GÜNTER, Die Eichenlaubträger 1940-1945, Biblio-Verlag, 1998.

Примітки
  1. Lundy D. R. The Peerage
  2. https://www.lexikon-der-wehrmacht.de/Personenregister/S/SchmalzW.htm
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.