Вільям Келін

Вільям Келін-молодщший (англ. William «Bill» George Kaelin Jr.; нар. 23 листопада 1957(19571123), Джамейка, Квінз, Нью-Йорк) — американський учений-медик, онколог. Професор Гарвардського Dana–Farber Cancer Institute.

Вільям Келін
англ. William G. Kaelin
Ім'я при народженні англ. William George Kaelin, Jr.
Народився 23 листопада 1957(1957-11-23)[1] (64 роки)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
Країна  США
Діяльність викладач університету
Галузь онкологія
Alma mater Дюкський університет
Знання мов англійська
Заклад Гарвардський університет
Членство Національна академія наук США і Американська академія мистецтв і наук
У шлюбі з Керолин Кейлінd
Нагороди

Міжнародна премія Фонду Гайрднера (2010)

премія Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідженняd (2016)

Stanley J. Korsmeyer Awardd (2012)

Scientific Grand Prize of the Lefoulon-Delalande Fondationd (2012)

Paul Marks Prize for Cancer Researchd (2001)

Fellow of the AACR Academyd (2014)

премія Мессріd (2018)

Біографія

Народився у Нью-Йорку в родині податкового адвоката Вільяма Кейлина-старшого (1929-2011), випускника Університету Дюка, і Ненсі Кейлін (уродженої Горн, 1932-2003)[2][3]. Закінчив університет Дюка і там же здобув ступінь доктора медицини, пройшов терапевтичну підготовку у шпиталі Джонса Гопкінса.

З 1998 року дослідник Медичного інституту Говарда Г'юза.

Нагороди та визнання
  • 1990: NIH Physician-Scientist Award[4]
  • 2001: Paul Marks Prize for Cancer Research[5]
  • 2006: Richard and Hinda Rosenthal Foundation Award, AACR
  • 2006: Doris Duke Distinguished Clinical Investigator Award[6]
  • 2007: Duke University School of Medicine Distinguished Alumni Award [7]
  • 2010: Міжнародна премія Гайрднера, Канада[8]
  • 2010: член Національної академії наук США
  • 2011: Премія Альфреда Кнудсона з онкогенетики, NCI (2011)
  • 2012: Премія Стенлі Корсмейера, American Society for Clinical Investigation (спільно з Грег Семенза)
  • 2012: Grand Prix scientifique de la Fondation Lefoulon-Delalande, Інститут Франції (спільно з Грег Семенза, Пітер Реткліфф та Стефан Макнайт)
  • 2014: Премія Вайлі однойменного фонду (спільно з Грег Семенза, Пітер Реткліфф та Стефан Макнайт)[9]
  • 2014: Steven C. Beering Award
  • 2014: член Американської асоціації онкодосліджень (AACR)[10]
  • 2016: Science of Oncology Award, Американське товариство клінічної онкології (ASCO)
  • 2016: Princess Takamatsu Award, AACR
  • 2016: Премія Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження (спільно з Грег Семенза, Пітер Реткліфф)[11]
  • 2018: Премія Мессрі
  • 2019: Нобелівська премія з фізіології або медицини[12][13]

Доробок
  • mit O. Iliopoulos u. a.: Negative regulation of hypoxia-inducible genes by the von Hippel-Lindau protein, Proc Natl Acad Sci U S A, Band 93, 1996, S. 10595–10599.
  • mit E. Maher, u. a.: von Hippel-Lindau Disease, Medicine, Band 76, 1997, S. 381–391.
  • mit C. E. Stebbins u. a.: Structure of the VHL-ElonginC-elonginB complex: implications for VHL tumor suppressor function, Science, Band 284, 1999, S. 455–461
  • mit I. Mircea, K. Kondo u. a.: HIFa targeted for VHL-mediated destruction by proline hydroxylation: Implications for O2 sensing, Science, Band 292, 2001, S. 464–468
  • Molecular basis of the VHL hereditary cancer syndrome, Nat. Rev. Cancer, Band 2, 2002, S. 673–682, PMID 12209156
  • mit K. Kondo u. a.: Inhibition of HIF is necessary for tumor suppression by the von Hippel-Lindau protein, Cancer Cell, Band 1, 2002, S. 237–246
  • mit K. Kondo u. a.: Inhibition of HIF2alpha Is sufficient to suppress pVHL-defective tumor growth, PLoS Biol., Band 1, 2003, S. 439–444.
  • mit W. Y. Kim u. a.: The role of VHL gene mutation in human cancer, J. Clin. Oncol., Band 22, 2004, S. 4991–5004.
  • mit P. J. Ratcliffe u. a.: Oxygen sensing by metazoans: the central role of the HIF hydroxylase pathway, Mol. Cell, Band 30, 2008, S. 393–402
  • mit Y. A. Minamishima: Reactivation of hepatic EPO synthesis in mice after PHD loss, Science, Band 329, 2010, S. 407.
  • The VHL Tumor Suppressor Gene: Insights into Oxygen Sensing and Cancer, Trans. Am. Clin. Climatol. Assoc., Band 128, 2017, S. 298–307. PMID 28790514
  • Common pitfalls in preclinical cancer target validation, Nat. Rev. Cancer, Band 17, 2017, S. 425–440
  • mit M. Ivan: The EGLN-HIF O2-Sensing System: Multiple Inputs and Feedbacks, Mol. Cell, Band 66, 2017, S. 772–779
  • HIF2 Inhibitor Joins the Kidney Cancer Armamentarium, J. Clin. Oncol., Band 36, 2018, S. 908–910.
  • mit J. Zhang u. a.: VHL substrate transcription factor ZHX2 as an oncogenic driver in clear cell renal cell carcinoma, Science, Band 361, 2018, S. 290–295

Примітки
  1. Енциклопедія Брокгауз
  2. Некролог Вільяма Кейліна
  3. Некролог Ненсі Кейлін
  4. About William Kaelin. harvard.edu. Архів оригіналу за квітня 7, 2017. Процитовано 16 квітня 2017.
  5. Kaelin garners research award — Harvard Gazette
  6. 2006 Distinguished Clinical Scientist Awards. Doris Duke Charitable Foundation. 1 січня 2006. Процитовано 8 жовтня 2019.
  7. Alumni Awards. Duke University School of Medicine. Процитовано 8 жовтня 2019.
  8. Kaelin among Canada Gairdner Award recipients — Harvard Gazette
  9. Wiley: The 13th Annual Wiley Prize in Biomedical Sciences Awarded for Advancements in Oxygen Sensing Systems. www.wiley.com. Процитовано 7 жовтня 2019.
  10. William G. Kaelin Jr., MD Class of 2014. American Association for Cancer Research. Процитовано 8 жовтня 2019.
  11. Foundation, Lasker. Oxygen sensing – an essential process for survival. The Lasker Foundation (англ.). Процитовано 7 жовтня 2019.
  12. Gallagher, James (7 жовтня 2019). How cells sense oxygen wins Nobel prize (en-GB). Процитовано 7 жовтня 2019.
  13. The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2019. NobelPrize.org. Процитовано 8 жовтня 2019.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.