Вільям Мернер
Ві́льям Ме́рнер (англ. William Esco Moerner; 24 червня 1953, Плезантон (Каліфорнія), США) — американський фізик, лауреат Нобелівської премії з хімії 2014 року разом з Штефаном Геллем та Еріком Бетциґом — за «розвиток флуоресцентної мікроскопії високого розділення».
| Вільям Мернер | |
|---|---|
| англ. William Esco Moerner | |
 | |
| Народився |
24 червня 1953[1][2] (68 років) Плезантон (Каліфорнія),  США |
| Місце проживання |
Техас Сан-Антоніо |
| Країна |
США[3][4][…] |
| Діяльність | хімік, фізик, викладач університету |
| Alma mater | Університет Вашингтона у Сент-Луїсі, Університет Корнелла |
| Галузь | Мікроскопія |
| Заклад | Стенфордський університет і Каліфорнійський університет у Сан-Дієго |
| Звання | Harry S. Mosher Professorshipd |
| Ступінь | доктор філософії |
| Аспіранти, докторанти | Quan Wangd |
| Членство | Національна академія наук США, Американська академія мистецтв і наук, Американське фізичне товариство і AAAS |
| Нагороди |
 Нобелівська премія з хімії (2014) |
| Особ. сторінка | profiles.stanford.edu/w-moerner |
 Вільям Мернер у Вікісховищі | |
Біографія
Вільям Мернер виріс у Техасі та здобув ступінь бакалавра фізики та бакалавра мистецтв з математики в університеті Вашингтона у Сент Луїсі у 1975 році. В університеті Корнелла він здобув ступінь магістра наук з фізики у 1978 році де і захистив докторську роботу у 1982 році. З 1981 по 1995 роки працював дослідником у лабораторії IBM. У 1998 році стає професором у Каліфорнійського університету у Сан-Діего. З 1997 року працює у статусі гостя-професора (англ. Robert Burns Woodward Visiting Professor) Гарвардського університету. У 1998 році його група перебирається до Стенфордського університету, де він стає професором хімії, та почесним професором загальної фізики. У фокусі його досліджень спектроскопія окремих молекул, фізична хімія, хімічна фізика, нанооптика. Завдяки його дослідженням вдалося локалізувати та вивчити спектроскопічно окремі флуоресцентні молекули у твердому тілі. За автобіографією на 16 травня 2014 року його доробок становив 316 публікацій[5].