Нобелівська премія з хімії

Но́белівська пре́мія з хі́мії (швед. Nobelpriset i kemi) — найвища нагорода за наукові досягнення в області хімії, щорічно присуджується Шведською королівською академією наук в Стокгольмі. Кандидати в лауреати премії висуваються Нобелівським комітетом з хімії. Премія є однією з п'яти заснованих відповідно до заповіту шведського хіміка Альфреда Нобеля (пом. в 1896 році) від 1895 року, що присуджуються за видатні досягнення в хімії, фізиці, літературі, фізіології або медицини та за внесок у встановлення миру.[1]

Нобелівська премія
Присуджується за За надзвичайні досягнення з хімії
Засновник(и) Альфред Нобель
Країна  Швеція
Вручення  Швеція
Рік заснування 1901
Поточний лауреат Беньямін Ліст, Девід Макміллан (2021)
nobelprize.org
 Нобелівська премія з хімії у Вікісховищі
Якоб Гендрік Вант-Гофф (1852–1911) був першим Нобелівським лауреатом з хімії за відкриття законів хімічної динаміки та осмотичного тиску в розчинах

Перша Нобелівська премія з хімії була присуджена в 1901 році Якобу Вант-Гоффу з Нідерландів. Кожен лауреат отримує медаль, диплом та грошову винагороду, сума якої змінюється протягом років.[2] Нагорода присуджується в Стокгольмі на щорічній церемонії 10 грудня — в річницю смерті Нобеля.[3]

Історичні передумови
Заповіт Альфреда Нобеля від 25 листопада 1895 року
Портрет Альфреда Нобеля написаний Ґестом Флорманом

Альфред Бернард Нобель (народжений 21 жовтня 1833 року в Стокгольмі, Швеція) був хіміком, інженером, новатором, виробником військової продукції та винахідник динаміту. У його власності була металургійна фірма Бофорс, перебування якої у власності Альфреда Нобеля надало їй значного поштовху до переходу до хімічного та гарматного виробництва — Бофорс займалася як виробництвом військової зброї (літаки, танки), так і виробництвом пороху тощо. Альфред Нобель запатентував 355 різних винаходів, серед яких винайдення динаміту найвідоміший.[4] Нобель помер в 1896 році від стенокардії[5] у своїй віллі в Санремо, Італія, де він проживав останні роки свого життя.[6][7][8]

Заповіт Нобеля містив вимогу, щоби його гроші були використанні для премій у фізиці, хімії, за внесок у встановлення миру, фізіології або медицині та, нарешті, літературі.[8][9] Хоча Альфред і написав декілька заповітів упродовж життя, останній був написаний не набагато довше ніж за рік до його смерті та був підписаний у Шведсько-Норвезькому клубі в Парижі 27 листопада 1895 року.[10] Нобель заповів 94% всього свого майна (31 мільйон шведських крон) на заснування та забезпечення п'ятьох Нобелівських премій.[11] (На 2008 рік ця сума рівна 186 мільйонам доларів США.) Відповідно до заповіту Нобеля, Шведська королівська академія наук має нагороджувати премією з хімії.[12]

Церемонія нагородження

Комітет та Шведська королівська академія наук, що займаються вибором лауреатів, зазвичай оголошують імена лауреатів в жовтні. Премія, що складається з медалі, диплому та чеку, згодом вручається Шведським королем на формальній церемонії, що проводиться щорічно 10 грудня в річницю смерті Альфреда Нобеля. Важливі є також Нобелівські лекції, які читаються лауреатами за дні раніше церемонії вручення.[13] Пізніше проводиться Нобелівський бенкет. Щонайбільше три лауреати та дві різні роботи можуть обиратися на рік.

Нагороди

Лауреати Нобелівської премії з хімії отримують золоту медаль, диплом та грошову винагороду.[14] Сума останньої залежить від прибутку Фундації Нобеля в поточному році.[15] Якщо ж нагорода вручається більше ніж одному лауреату, тоді гроші розділяються або однаково серед них, або ж, для трьох лауреатів, вона може бути поділена на половину та дві четвертинки.[16]

Медалі

Нобелівські медалі виготовляються приватною шведською компанією Myntverket[17] та Норвезьким монетним двором з 1902 року. Вони є зареєстрованими торговими марками Фундації Нобеля. На кожній медалі зображується лівий профіль Альфреда Нобеля на лицьовій стороні медалі. Нобелівські премії з фізики, хімії, фізіології та медицини, а також з літератури мають однакові лицьові сторони з зображенням Альфреда Нобеля та років його життя та смерті (1833–1896). Портрети Нобеля також є на лицьовій стороні медалей Нобелівської премії миру та з економіки, але мають дещо інший дизайн.[18][19] Зображення зворотної сторони медалі варіюється в залежності від органу що присуджує. Зворотні сторони Нобелівських медалей з хімії та фізики мають однаковий дизайн.[20]

Дипломи

Нобелівські лауреати отримують дипломи прямо з рук Шведського короля. Кожен диплом має свій унікальний вигляд розроблений органом що присуджує для лауреата, що отримує диплом.[21] Диплом Нобеля містить малюнок та текст, де вказується ім'я лауреата та, зазвичай, цитата, за що лауреат отримав премію. Однак, жоден диплом з Нобелівської премії миру ніколи не містив цитату.[21]

Грошові винагороди

Нобелівські лауреати також отримують грошові винагороди, яка, наприклад, у 2009 році становила 10 мільйонів шведських крон (близько 1,4 млн доларів США).[15] Грошова винагорода змінюється з року в рік в залежності від того, скільки грошей може виділити Нобелівський комітет на нагороду. В разі, коли премія присуджується одразу двом переможцям в певній категорії, грошова винагорода ділиться порівну між лауреатами. Якщо ж трьом, комітет, що присуджує, має право поділити винагороду або нарівно, або ж половину одному лауреату, а двоє інших отримують по четвертій частині грошової винагороди.[22][23][24][25]

Лауреати
Лауреати Джордж Сміт, Френсіс Арнольд і Грег Вінтер у Стокгольмі 8 грудня 2018 року

Щонайменше 25 лауреатів отримали Нобелівську премію за свій внесок в галузь органічної хімії — це більше, ніж в будь-який інший хімічний розділ.[26] Двом лауреатам — німцям Ріхарду Куну (1938) та Адольфу Бутенандту (1939) — їхній уряд не дозволив прийняти премію. Пізніше вони отримали медалі та дипломи, але не гроші. Єдиним хіміком, хто отримав дві Нобелівські премії з хімії (в 1958 та 1980 роках) був Фредерік Сенгер. Ще двоє отримали по дві Нобелівські премії з різних дисциплін — Марія Склодовська-Кюрі (з фізики в 1903 році та з хімії в 1911 році) та Лайнус Полінг (з хімії в 1954 році та миру в 1962 році).[27] Зі 186 лауреатів (станом на 2018 рік) семеро — жінки: Марія Склодовська-Кюрі, Ірен Жоліо-Кюрі, Дороті Годжкін, Ада Йонат, Френсіс Арнольд, Емманюель Шарпантьє і Дженніфер Даудна.[28] За всю історію Нобелівської премії з хімії було вісім перерв її присудження: у 1916, 1917, 1919, 1924, 1933 та 1940–1942 роках.

Примітки
  1. Alfred Nobel – The Man Behind the Nobel Prize. Nobelprize.org. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 7 жовтня 2008.(англ.)
  2. The Nobel Prize. Nobelprize.org. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 7 жовтня 2008.
  3. The Nobel Prize Award Ceremonies. Nobelprize.org. Процитовано 7 жовтня 2008.
  4. Biography of Alfred Nobel - Succeed through Studying Biographies. School for Champions. 8 грудня 2001. Архів оригіналу за 7 липня 2013. Процитовано 15 січня 2010.
  5. Alfred Nobel (1833 - 1896) - Find A Grave Memorial. Findagrave.com. Архів оригіналу за 7 липня 2013. Процитовано 15 січня 2010.
  6. Si-Facts_FS15b_ENG.bak (PDF). Архів оригіналу за 8 вересня 2010. Процитовано 15 січня 2010.
  7. AFP, «Alfred Nobel's last will and testament», The Local(5 October 2009): accessed 14 January 2009.
  8. History - Historic Figures: Alfred Nobel (1833-1896). BBC. Архів оригіналу за 7 липня 2013. Процитовано 15 січня 2010.
  9. Guide to Nobel Prize. Britannica.com. Архів оригіналу за 7 липня 2013. Процитовано 15 січня 2010.
  10. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 липня 2011. Процитовано 27 липня 2010.
  11. «The Will of Alfred Nobel», nobelprize.org. Retrieved 6 November 2007.
  12. «Nobel Prize» (2007), in Encyclopædia Britannica, accessed 15 January 2009, from Encyclopædia Britannica Online:
    After Nobel’s death, the Nobel Foundation was set up to carry out the provisions of his will and to administer his funds. In his will, he had stipulated that four different institutions—three Swedish and one Norwegian—should award the prizes. From Stockholm, the Royal Swedish Academy of Sciences confers the prizes for physics, chemistry, and economics, the Karolinska Institute confers the prize for physiology or medicine, and the Swedish Academy confers the prize for literature. The Norwegian Nobel Committee based in Oslo confers the prize for peace. The Nobel Foundation is the legal owner and functional administrator of the funds and serves as the joint administrative body of the prize-awarding institutions, but it is not concerned with the prize deliberations or decisions, which rest exclusively with the four institutions.
    (англ.)
  13. http://nobelprize.org/nobel_prizes/award_ceremonies/ Церемонії вручення Нобелівських премій(англ.)
  14. Tom Rivers (10 грудня 2009). 2009 Nobel Laureates Receive Their Honors | Europe| English. .voanews.com. Архів оригіналу за 14 грудня 2012. Процитовано 15 січня 2010. Текст «London 10 December 2009» проігноровано (довідка)
  15. The Nobel Prize Amounts. Nobelprize.org. Процитовано 15 січня 2010.
  16. «Nobel Prize — Prizes» (2007), in Encyclopædia Britannica, accessed 15 January 2009, from Encyclopædia Britannica Online:
    Each Nobel Prize consists of a gold medal, a diploma bearing a citation, and a sum of money, the amount of which depends on the income of the Nobel Foundation. (A sum of $1,300,000 accompanied each prize in 2005.) A Nobel Prize is either given entirely to one person, divided equally between two persons, or shared by three persons. In the latter case, each of the three persons can receive a one-third share of the prize or two together can receive a one-half share.
  17. Medalj – ett traditionellt hantverk (шведська). Myntverket. Архів оригіналу за 18 грудня 2007. Процитовано 15 грудня 2007.
  18. «The Nobel Prize for Peace» Архівовано 16 вересня 2009 у Wayback Machine., «Linus Pauling: Awards, Honors, and Medals», Linus Pauling and The Nature of the Chemical Bond: A Documentary History, the Valley Library, Oregon State University. Retrieved 7 December 2007.
  19. The Nobel Medals. Ceptualinstitute.com. Архів оригіналу за 14 грудня 2012. Процитовано 15 січня 2010.
  20. «Нобелівська премія з хімії. Зображення лицьової та тильної сторін медалі. 1954», «Джерело: Фото Еріка Арнольда. Статті Ави Гелен та Лайнуса Полінга. Відзнаки та нагороди, 1954h2.1», «All Documents and Media: Pictures and Illustrations», Linus Pauling and The Nature of the Chemical Bond: A Documentary History, the Valley Library, Oregon State University. Процитовано 7 грудня 2007 року.
  21. The Nobel Prize Diplomas. Nobelprize.org. Процитовано 15 січня 2010.
  22. Sample, Ian (5 жовтня 2009). Nobel prize for medicine shared by scientists for work on ageing and cancer | Science | guardian.co.uk. London: Guardian. Процитовано 15 січня 2010.
  23. Ian Sample, Science correspondent (7 жовтня 2008). Three share Nobel prize for physics | Science | guardian.co.uk. London: Guardian. Процитовано 10 лютого 2010.
  24. David Landes. Americans claim Nobel economics prize – The Local. Thelocal.se. Архів оригіналу за 14 грудня 2012. Процитовано 15 січня 2010.
  25. The 2009 Nobel Prize in Physics - Press Release. Nobelprize.org. 6 жовтня 2009. Архів оригіналу за 14 грудня 2012. Процитовано 10 лютого 2010.
  26. Malmström, Bo G.; Bertil Andersson (3 грудня 2001). The Nobel Prize in Chemistry: The Development of Modern Chemistry. Nobelprize.org. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 8 жовтня 2008.
  27. Nobel Laureates Facts. Nobelprize.org. Процитовано 15 грудня 2018.
  28. Nobel Prize awarded women. Nobelprize.org. Процитовано 15 грудня 2018.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.