Вірменоїдний тип

Вірменоїдна раса (також хеттська раса , ассирійська раса) - антропологічний тип, варіант балкано-кавказької раси[1], що входить до великої європеоїдної раси. Поширена по всій Євразії, з більшою концентрацією в Малій Азії, а також у Вірменії, південно-східній (у поєднанні з кавкасіонним) Грузії, Сирії та Лівані, що виражається також в найменуваннях «хетська раса» і «каппадокійська раса». На думку ряду дослідників, одними з найдавніших представників вірменоїдної раси були носії трипільської культури, однак подібні твердження аргументовано оскаржуються[2]. Вірменоїдний тип був переважаючим типом у стародавніх амореїв[3]. Головними сучасними представниками даного типу є вірмени і ассирійці, також він характерний для східних грузин[4]

Характеристика і походження

Вірменоїдний тип, що входить до балкано-кавказької малої раси, характеризується сильним розвитком третинного волосяного покриву, виступаючим носом з опуклою спинкою і опущеним підставою, брахикефалією, низьким і порівняно широким обличчям, плоскою потилицею, великим розрізом очей (зовнішній кут ока нижче внутрішнього), середнім ростом[5]. По ширині і пігментації особи вірменоїдного типу займають проміжне місце між кавказьким і каспійським[6]

По ряду показників він зближується із західними греками, албанцями, югославами та іншими людьми динарської раси. Американський антрополог К. Кун, однак, вважав, що схожість вірменоїдної і динарської рас викликано лише конвергентною еволюцією - процесом динарізації. Кун вважав вірменоїдний тип стабільним гібридом між альпійською і середземноморською расами, змішаних у відношенні 2: 1. Відомий радянський антрополог В. П. Алексєєв відзначав, що зона формування вірменоїдів включала територію Вірменії, але лише як північну периферію, а основний ареал її формування відбувався в Передній Азії[7]

Положення в расових класифікаціях

Даний комплекс ознак був виділений Ж. Денікером під іменем ассирійської раси, а назва «вірменоїдна раса» було вперше використано французьким антропологом Ж. Монтадоном (1933). При популяційному підході назву «вірменоїдна раса» майже не використовується. В. П. Алексєєв відзначав, що комплекс ознак, аналогічний вірменоїдній, виявлено у багатьох районах серед сучасного населення Передньої Азії, і включав вірменоїдний варіант, представлений в населенні Південного Кавказу [8], в передньоазійську групу популяцій середземноморської або південноєвропейської локальної раси[9] . М. Г. Абдушелішвілі виділяє вірменоїдний тип (поряд з ассироїдним, іберійським, колхським і кавказьким) в передньоазійській групі південної гілки великої європеоїдної раси[10]. Морфологічно ця передньоазійська група характеризується сильним розвитком третинного волосяного покриву, вираженими надбрів'ями, різко виступаючим, середньошироким, з опуклою спинкою, носом, з дуже високим переніссям. Ареал її поширення - Закавказзя, Анатолія, Месопотамія, Сирія, Палестина і Аравія. Передньоазійський тип - це найпоширеніший тип для сучасного населення Кавказу. Він переважає серед ассирійських, вірменських, грузинських, західно-азербайджанських і західно-дагестанських груп. У представників цього типу темне волосся, довжина тіла нижче середньої, високий головний покажчик, відносно широке обличчя, опукла форма спинки носа, сильний розвиток третинного волосяного покриву[11]

Посилання
  • Арменоидный тип — статья из Большой советской энциклопедии (3-е издание)
  • von Luschan. The Early Inhabitants of Western Asia (Plates)
  • Богатенков Д.В., Дробышевский С.В. Ассироидный (или переднеазиатский) тип балкано-кавказской расы // Антропология.

Примітки
  1. И. М. Дьяконов. Языки древней Передней Азии. — М.: Наука, 1967. — С. 37 (491).
    Оригінальний текст (рос.)
    …не изменился антропологический тип (вариант средиземноморской расы, сосуществовавшей с арменоидным, или ассироидным, вариантом балкано-кавказской расы), не произошло почти никаких существенных изменений в культуре, кроме обусловленных развитием социальных условий.
  2. Сергiй Сегеда. Антропологические черты творцов Трипольской культуры // Народна творчість та етнографія № 3 — 2005.
  3. Hitti, Philip K. (2002). History of Syria: including Lebanon and Palestine. Gorgias Press. с. 76. ISBN 1-931956-60-X. Текст «History of Syria: including Lebanon and Palestine, Volume 1» проігноровано (довідка)
  4. В. П. Алексеев. Избранное в пяти томах. — М.: Наука, 2009. — Т. 5. — С. 11-12 (379).
    Оригінальний текст (рос.)
    Эти обстоятельства впервые позволили поставить антропологическую классификацию народов Кавказа на твердый фактический фундамент и придать ей должную объективность. В населении Кавказа были выделены четыре комбинации признаков, достаточно специфических в морфологическом отношении и относительно четко разграниченных территориально. Первый из этих типов представлен в составе адыгских народов Северного Кавказа, второй - среди горных этнографических групп грузинского народа, аваро-андо-цезских народностей Дагестана, чеченцев, ингушей, осетин, балкарцев и карачаевцев, третий - среди армян и восточных групп грузинского народа, четвертый - среди азербайджанцев.
  5. В.П. Алексеев. География человеческих рас // Избранное в 5 т. Т. 2. Антропогеография. — М.: «Наука», 2007. — С. 200-201. — ISBN 978-5-02-035544-6.
  6. В.А. Тишков, В.А. Александров. Народы России: энциклопедия. — М.: Большая Российская Энциклопедия, 1994. — Т. 1. — С. 40 (149). — ISBN 5852700827,
  7. ↑ В.П. Алексеев. Избранное в 5 т. Т. 5. Происхождение народов Кавказа. — М.: «Наука», 2011. — С. 158. — ISBN 978-5-02-035547-7.
  8. ↑ В.П. Алексеев. География человеческих рас // Избранное в 5 т. Т. 2. Антропогеография. — М.: «Наука», 2007. — С. 200-201. — ISBN 978-5-02-035544-6.
  9. ↑ В.П. Алексеев. География человеческих рас // Избранное в 5 т. Т. 2. Антропогеография. — М.: «Наука», 2007. — С. 186. — ISBN 978-5-02-035544-6.
  10. Абдушелишвили М. Г. Антропология древних и современных народов Кавказа // Горизонты антропологии. — М.: Наука, 2003. — С. 262
  11. ↑ М. Г. Абдушелишвили. Материалы совместных советско-индийских антропологических исследований в свете общих проблем генезиса индо-средиземноморской расы // Советская этнография. № 6, 1972, с. 124.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.