Вітко Костянтин Миколайович

Вітко Костянтин Миколайович (нар. 6 грудня 1890, Турія — пом. невідомо) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР. Лицар Залізного хреста УНР.

Костянтин Миколайович Вітко
 Підполковник
Загальна інформація
Народження 6 грудня 1890(1890-12-06)
Турія, Чигиринський повіт
Смерть
невідомо
Громадянство Російська імперія →
 УНР →  Польща
Національність українець
Військова служба
Роки служби 1918–1921
Приналежність Російська імперія →
 УНР
Вид ЗС  Армія УНР
Рід військ Сухопутні війська
Формування 8-й гарматний полк УД
1-ша Північна дивізія
2-а Волинська дивізія
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
(Перший зимовий похід)
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР)

Життєпис

Костянтин Вітко народився 6 грудня 1890 року в селі Турія Чигиринського повіту.

До 1917 року Вітко служив в Російській імператорській армії. Учасник Першої світової війни. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1918 році Костянтин Вітко вступив до 8-го гарматного полку 3-ї гарматної бригади Збройних сил Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З грудня 1918 року — командир 1-ї батареї цього полку. На цій посаді особливо відзначився 26 березня 1919 року у бою під Коростенем[1], а також при захопленні та знищенні під станцією Бородянка ворожого панцерного потягу. Одержав важке кульове поранення в ногу. З травня 1919 року військовик служив у складі 1-ї гарматної бригади 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З грудня 1919 року — командир збірної батареї Збірної Київської дивізії. На цій посаді брав участь у Першому зимовому поході. У 1920—1921 роках Костянтин Миколайович — старшина 2-ї гарматної бригади Армії УНР. Лицар Залізного Хреста №238.

27 жовтня 1921 року Костянтин Вітко був призначений командиром гарматної бригади 4-ї Київської дивізії, яка мала вирушити у Другий зимовий похід. Проте вже 1 листопада, через вкрай несприятливі умови для початку походу, Вітко, як і більшість артилеристів, відмовився брати участь у поході. 8 листопада він прибув у розпорядження начальника 2-ї Волинської дивізії. Його зарахували до 2-ї гарматної бригади.[2]

Після закінчення Української революції Костянтин Миколайович мешкав у Польщі, перебував у скрутному матеріальному становищі і, як військовий інвалід, клопотав перед Всеукраїнською радою військових інвалідів про безкоштовну операцію по видаленню кулі з ноги. Подальша доля невідома.

Примітки
  1. Махорін Г. Л. Українська національна революція 1917—1922 рр. та її перебіг на Житомирщині. — Житомир: ФОП Євенок, 2017. — с. 177.
  2. Лицарі Зимових походів. 1919—1922 рр./ Я.Тинченко. — К.: «Темпора», 2017. — сс. 161-162. ISBN 978-617-569-302-5

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.