Чигиринський повіт

Чигиринський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії утворена в 1795 році спочатку у складі Вознесенського намісництва, а з 1797 року Київської губернії. Повітовий центр — місто Чигирин (1795—1920), містечко Кам'янка (1920—1923).

Мапа повіту
Чигиринський повіт
Герб повітового центру
Губернія Київська губернія
Центр Чигирин
Створений 1795 рік
Площа 3 273 км²
Населення 225 915 (на 1897 рік) осіб 

Історія

Повіт займав крайній південно-східний кут Київської губернії і мав неправильний контур — був розтягнутий по широті із заходу на схід. Найбільша протяжність по прямій лінії в напрямку з півночі на південь — 44 версти (47 км), із заходу на схід — 141 верста (150 км). Межував зі сходу з Дніпром і Полтавською губернією, з півдня — з Олександрійським повітом Херсонської губернії, на заході з Звенигородським повітом і з Черкаським на півночі. За підрахунками Стрельбицького площа повіту становила 2876,7 верст² (3 273 км²).

Згідно із Законом «Про адміністративно-територіальний поділ України» від 6 березня 1918 року, повіт мав увійти до складу Черкаської землі Української Народної Республіки.

У 1920 році центр повіту було перенесено до містечка Кам'янка і того ж року повіт відійшов до новоствореної Кременчуцької губернії.[1] Однак 1922 року губернію було ліквідовано і повіт знову відійшов до складу Київської губернії. Назва повіту не змінювалася.

Населення

Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 225 915 чоловік. З них 89,38 % — українці, 8,63 % — євреї, 1,41 % — росіяни[2].

На 1900 рік в повіті мешкало (не рахуючи Чигирина) 221 521 осіб (110 038 чоловіків і 111 483 жінки). Середня щільність населення була 81 людина на 1 версту². Переважаючу масу населення складають українці. Православних було 213 038 чоловік (91,98 %), розкільників і штундистів 430 (0,18 %), католиків 563 (0,24 %), лютеран 48 (0,02 %), євреїв 17 539 (7,58 %). Селян 182 828 (78,93 %), міщан 24 815 (37,13 %), відставних військових з сім'ями 20 469 (8,84 %), духівництва 1 315 (0,56 %), дворян 670 (0,29 %), іноземців 543 (0,23 %), євреїв-землеробів 481 (0,21 %), купців 246 (0,11 %), почесних громадян 225 (0,09 %), колоністів 27 (0,01 %).

Адміністративний поділ

Волості на 1861 рік[3]:

Населені пункти

Всіх населених пунктів було 422, в тому числі одне місто, 7 містечок, сіл — 80, селищ і хуторів — 331, колоній — 3. З них поселень, що мали понад 3 тисячі жителів було 15.

Населені пункти згадані Похилевичем

В книзі Лаврентія Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії» згадуються такі поселення: Чигирин — повітове місто.

Поселення, що належали відомству державного майна

Войтове; Адамівка; Кожарка; Рацеве і Калантаїв; Крилів; Липове; Калаборок і Андрусівка; Подорожнє і Воронівка, Самусівка, Клочкове; Чаплище; Тарасівка; Бужин; Тіньки; Шабельники; Боровиця; Топилівка; Худоліївка; Трушівці; Мордва і Розсошинці; Суботів; Новоселиця і Полуднівка; Івківці; Янич; Цвітне і Рексине; Соснівка і Омельгород, Стримівка; Вищі Верещаки.

Поміщицькі маєтки

Посилання
  1. Декрет ВУЦВК № 463 від 30 липня 1920 «Об образовании Кременчугской губернии»(рос.)
  2. Дані перепису населення 1897 року в Київській губернії. Архів оригіналу за 19 листопада 2008. Процитовано 14 квітня 2009.
  3. Кіевскія губернскія вѣдомости № 44, відділ II, частина офіційна від 4 листопада 1861, с. 573 (рос. дореф.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.