Газопереробний завод Саджаа

Газопереробний завод Саджаа — підприємство нафтогазової промисловості на північному сході Об'єднаних Арабських Еміратів. Станом на кінець 2010-х років єдиний ГПЗ в історії емірату Шарджа.

ГПЗ Саджаа

Місце розташування майданчику ГПЗ Саджаа

У 1982 році в Шарджі почали розробку газоконденсатного родовища Саджаа. В межах його облаштування створили потужності по вилученню конденсату, котрий спрямовували на експорт по трубопроводу до порта Хамрія. Видобуток стартував із показника 30 тисяч барелів конденсату на добу, в 1985-му досягнув 60 тисяч барелів, проте вже за пару років скоротився до 38 тисяч. У 1993-му ГПЗ продукував ті самі 38 тисяч барелів на добу, проте з них 15 тисяч припадало на введене в експлуатацію за рік до того родовище Moveyeid.

На момент запуску ГПЗ отриманий після вилучення конденсату залишковий газ (7 — 8,5 млн м³ на добу) просто спалювали, проте вже у 1983-му став до ладу газопровід до міста Шарджа. В найближчі роки географія поставок блакитного палива з Саджаа охопила весь північний схід країни, для чого ввели трубопровідну систему Саджаа – Північні емірати та проклали газопровід до Джебель-Алі у еміраті Дубай.

У 1986-му на майданчику ввели в дію установку вилучення зріджених вуглеводневих газів, на якій отримували додатковий конденсат, бутан і пропан (останні продукти також призначались для експорту через вже згаданий трубопровід до Хамрії). Проект реалізували в межах компанії Sharjah LPG Co. (Shalco), в якій 60 % належало уряду Шарджі, 25 % мав енергетичний гігант BP, а по 7,5 % отримали японські Itochu та Tokyo Boeki (саме до Японії відправляли абсолютну бульшість вилучених гомологів метану).

В 1987-му ГПЗ надали можливість переробляти газ із значним вмістом сірководню, а також, завдяки встановленню додаткових компресорних потужностей, почали часткову закачку залишкового газу назад у пласти (сайклінг-процес).

Підключення до ГПЗ родовищ Moveyeid та Кахайф (останнє стало до ладу в 1994-му) дозволило довести добовий видобуток до 22,5 млн м³ на добу. При цьому установку Sharjah LPG також  модернізували та збільшили її приймальну здатність з 12,4 до 19,8 млн м³ на добу (а її річна потужність по зрідженим вуглеводневим газам зросла до 290 тисяч тон пропану, 220 тисяч тон бутану та 280 тисяч тон конденсату).[1][2]

У середині 2000-х стрімке зростання попиту на блакитне паливо призвело до укладання угоди щодо поставок ресурсу з іранського офшорного родовища Салман, від якого проклали трубопровід до Саджаа. В межах цього проекту, відомого як SajGas, у 2005-му на майданчику ГПЗ завершили додаткові потужності, розраховані на прийом 17 млн м³ на добу. Крім того, для видачі отриманого після підготовки паливного газу проклали трубопровід до індустріальної зони Хамрія. Втім, через суперечку щодо ціни на іранський ресурс проект SajGas станом на кінець 2010-х так і не ввели в експлуатацію.