Гайлендс

Шотландський Гайлендс (англ. Highlands, шотл. гел. A' Ghaidhealtachd, шотл. Hielans) — одна з двох історико-географічних частин Шотландії. Включає нерівні й гористі регіони півночі. Кордоном з Лоулендсом є круті схили рифта що спускаються до Шотландської низовини англ. Central Belt, хоча точні межі не визначаються, особливо на сході. Велика ущелина грабена Глен-Мор англ. The Great Glen низкою глибоких вузьких озер Лох-Несс, Лох-Лохі розділяє регіон на Грампіанські гори (південний схід) та Північно-західне Шотландське нагір'я (північний захід).

Гайлендс
57°07′12″ пн. ш. 4°42′36″ зх. д.
Країна  Велика Британія
Регіон Шотландія
Тип нагір'я
Фізико-географічна провінція і історична область
Висота 1344 м
Ідентифікатори і посилання
GeoNames 2646943
Гайлендс
Гайлендс (Сполучене Королівство)
 Гайлендс у Вікісховищі

Найбільші морські затоки, що врізаються в шотландський суходіл — Ферт-оф-Клайд, що тягнеться з заходу майже до Ґлазґо, та Ферт-оф-Форт — зі сходу до Единбургу та Стерлінгу. Вони розрізають Шотландію на дві частини (в пропорції 2/1 з півночі на південь). З цієї причини на середньовічних картах північну частину країни часто зображували як півострів з маленьким перешийком на півдні. Стратегічна важливість цього перешийка була в свій час оцінена римлянами, які з'єднали у середині II ст. обидві затоки 60-кілометровим Антоніновим валом. Між цими затоками лежить Середньошотландська низовина чи Лоулендс. З давніх-давен ця рівнина площею усього в 300 км² являла собою економічне та політичне серце Шотландії, її найбільш щільно населену частину. Далі на північ розпочинаються Грампіанські гори — дві найвищі гірські гряди країни. В свою чергу, їхньою найвищою точкою та одночасно усієї Шотландії є вершина Бен-Невіс (1344 м). Цей ланцюг переходить у Північно-шотландське нагір'я. Разом вони складають історичний регіон Гайлендс, який у римських джерелах виступає як «Великий Каледонський ліс». Домінуючою рослиною первісного лісу була шотландська сосна. На південних схилах виростали також дуби, берези, у вологих місцях вільха. Масив лісу переривався мозаїкою долин, річок, озер, скель та боліт. Невисока абсолютна висота шотландських гір компенсується їхньою більш скелястою будовою та суворішим кліматом. В давнину ліс був основним елементом краєвиду Гайлендсу. Гайлендс всесвітньо відомий як один з наймальовничіших регіонів Європи.

Геологія

Нагір'я лежить на північ і захід від граничного розлому Гайленд, який прямує від Аррана до Стонгейвена. Ця частина Шотландії значною мірою складається з стародавніх порід кембрійського та докембрійського періодів, піднятих під час пізнішого каледонського орогенезу. Зустрічаються невеликі формації льюїсіанських гнейсів на північному заході віком до 3 мільярдів років. Скелі Торрідонового пісковика утворюють Торрідонові пагорби, такі як Ліатах та Бейнн-Айге у Вестер-Россі.

Підмурівки прорізані безліччю молодших вулканічних інтрузій, залишки яких утворили гірські масиви, такі як Кернгормс та Скайлінський Куїлін Варто відзначити формації Древнього червоного пісковику, уздовж узбережжя Морі-Ферт, юрські відкладення на острові Скай та півострові Еплкросс, до них приурочені родовища нафти Північного моря. Грейт-Глен утворений на транскуррентному розломі, прямує Гайлендсом і розділяє його на Північно-західне Шотландське нагір'я і Грампіанські гори.[1][2]

У плейстоцені весь терен зазнав заледеніння, за винятком, можливо, кількох нунатаків.

Примітки
  1. John Keay, Julia Keay (1994). Collins Encyclopaedia of Scotland. HarperCollins. ISBN 9780007103539.
  2. William Hutchison Murray (1973). The islands of Western Scotland: the Inner and Outer Hebrides. Eyre Methuen.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.