Гайо

Га́йо (індонез. Suku Gayo) — індонезійський народ, близький до батаків.

Гайо
Подружня пара гайо
Кількість 323 тис. (2010)[1]
Ареал  Індонезія: провінція Ачех
Раса південні монголоїди
Близькі до: аласи, каро-батаки
Мова гайо, ачеська, індонезійська
Релігія іслам

Гайо живуть на півночі острова Суматра в гірських районах провінції Ачех: округи Бенер-Мерьях (індонез. Kabupaten Bener Meriah), Центральний Ачех (індонез. Kabupaten Aceh Tengah) та Гайо-Луес (індонез. Kabupaten Gayo Lues).

Поділяються на субетнічні групи: такінгин, сербеджаді, гайо-лут, гайо-луес, тамьянг.

Чисельність

2010 року чисельність гайо на території провінції Ачех становила 322 996 осіб[1] (7,22 % її населення).

Мова

Мова гайо схожа на батацькі й належить до північносуматранської групи малайсько-полінезійських мов австронезійської сім'ї. Поширені також індонезійська та ачеська мови.

Релігія

Релігія — іслам сунітського напрямку із сильними пережитками домусульманських вірувань, віра в існування духів, переселення душ, гадання.

Історія

Гайо належать до корінного населення Суматри. Починаючи з XVI—XVII ст. перебували під владою султанату Ачех. Зазнали сильного культурного впливу з боку ачинців, прийняли від них іслам. До початку ХХ ст. гайо не контактували з європейцями, їхній край лишався білою плямою на мапі. Але після кількох кривавих експедицій голландські колонізатори до 1914 р. підкорили їх.

Основні заняття
Традиційна хата гайо.

Основне заняття — землеробство. У річкових долинах поширене рисівництво на заливних полях, для оранки використовують буйволів. На гірських схилах вирощують суходольний рис, кукурудзу, бульби, коренеплоди, тютюн, застосовуються ручні методи землеробства. Розвинені також скотарство (буйволи, велика і дрібна рогата худоба) і ремесла (ткацтво, ковальство, зброярство, ювелірне), лісові промисли.

Суспільство

У гайо зберігаються пережитки патріархальних відносин. Люди поділяються на патрилінійні роди, що звуться блах, очолювані старійшинами (роджо). Зберігається розширена сім'я, яка може налічувати до 60 душ. Ліси, пасовища, цілина є спільною власністю сільської громади, а сільськогосподарські ділянки належать розширеним сім'ям.

Побут

Традиційна хата гайо велика, має каркасну конструкцію, ставиться на палях. Вона розрахована на велику сім'ю і поділена на багато приміщень для окремих сімейних пар. Уздовж хати йдуть «чоловіча» й «жіноча» відкриті галереї.

Основу харчування становить варений рис з овочевими приправами, м'ясо їдять лише на свята. Поширений звичай жувати бетель.

Примітки
  1. Aris Ananta, Evi Nurvidya Arifin, M. Sairi Hasbullah, Nur Budi Handayani, Agus Pramono. Demography of Indonesia's Ethnicity. Institute of Southeast Asian Studies, 2015. ISBN 978-981-4519-87-8 (англ.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.