Гайовий-Грисюк Іван Андрійович

Гайовий-Грисюк Іван Андрійович (1895, Дорогинка — 9 лютого 1923, Київ) — український військовий діяч часів Радянсько-української війни, організатор антибільшовицького повстанського руху на Київщині.[1]

Іван Андрійович Грисюк
Отаман Армії УНР
Загальна інформація
Народження 1895(1895)
Дорогинка, Васильківський повіт, Київська губернія
Смерть 9 лютого 1923(1923-02-09)
Київ
Військова служба
Приналежність Російська імперія →
 УНР
Вид ЗС  Армія УНР
Рід військ Сухопутні війська
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна

Життєпис

Іван Андрійович Грисюк народився у 1895 році в селі Дорогинка Васильківського повіту, Київської губернії в заможній селянській родині.

Воював на фронтах Першої світової війни у складі російської армії. Потрапив у полон до австро-угорців. В Україну повернувся у 1918 році.[2]

Пам'ятник Івану Гайовому в Дорогинці

Навесні 1921 року Іван Грисюк почав боротися проти більшовиків на Київщині у 2-му Гайдамацькому запорізькому курені смерті отамана Богатиренка, став помічником отамана. Загін перемістився в Дорогинський ліс. Активних дій не здійснював, що викликало неабияке нарікання козаків і старшин загону. Богатиренко мотивував це небажанням жертвувати козаками. Натомість, Гайовий рвався до рішучих дій і бездіяльність отамана його обурювала. А після відмови Богатиренка зробити спільно з отаманом Гонтою-Унятовським наліт на Фастів, Гайовий арештував отамана, проте тому вдалося втекти, уникнувши розправи.[3]

Згодом Гайовий зібрав окремий загін і діяв самостійно у Київському та Білоцерківському повітах. Восени 1921 року, дізнавшись про вирок колегії Київської губчека у справі членів і учасників Всеукраїнського центрального повстанського комітету (39 чоловік було засуджено до розстрілу), партизани отамана Гайового 7 вересня розібрали колію між станціями Кожанкою та Фастовом, внаслідок чого продмаршрутний поїзд у складі 61 вагона, злетів з рейок. 47 вагонів розбилося, серед уламків було знайдено 27 трупів і 21 пораненого. Протягом 1921—1922 років партизани Гайового ще понад 40 разів нападали на радянські й партійні органи[4].

Співпрацював із Козачою Радою Правобережної України. Заарештований органами ГПУ на початку жовтня 1922 року разом з іншими повстанцями (Олійником, Куценком та іншими). 28 січня 1923 року Київревтрибунал засудив Івана Грисюка і декілька чоловік з його загону до розстрілу, після чого згодом відбулося ще кілька судів над арештованими козаками повстанської «банди Гайового»[5]. Загинув під час повстання отаманів у Лук'янівській в'язниці Києва 9 лютого 1923 року[6][7].

Реабілітований 14 грудня 2016 року рішенням Апеляційного суду Київської області[8].

Примітки
  1. Андрій Ковальов. З Архістратигом на щитах. Нариси до історії Першої російсько-української війни на Київщині 1917-1918 років. — К.: Темпора, 2018. — с. 27. ISBN 978-617-569-363-6.
  2. Дорогинка. Відкриття пам'ятника отаману Гайовому; borova.org, 24 серпня 2011
  3. Дросенко В. І. Отаман Ф. Богатиренко. Повстанська діяльність і трагічна доля; Науково-інформаційний бюлетень № 1 Фастівського міського історичного музею / Фастів: «Просвіта», «Музей на колесах», 2014 — 48 с.
  4. Згадки про Кожанку; kozhanka.org.ua. Процитовано 13 грудня 2017
  5. Фастівські і мотовилівські отамани у військових змаганнях за незалежність України у 1919—1922 роках Архівовано 14 грудня 2017 у Wayback Machine.; Фастів Інфо, 14 жовтня 2011
  6. Ларіон Загородній. Останній бій Холодного Яру у Лук'янівській тюрмі; Роман Коваль, Історична правда, 9 лютого 2016
  7. Останній бій холодноярців; bandera.lviv.ua, 8 лютого 2012
  8. Суд реабілітував отаманів Холодного Яру; Укрінформ, 15 грудня 2016

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.