Галицька греко-католицька митрополія

Га́лицька митропо́лія — греко-католицька (унійна) митрополія з центром у Львові і юрисдикцією на Галичину, утворена 1808 року Папою Римським Пієм VII як центральна митрополія Української греко-католицької церкви. Перестала існувати у 2005 році, коли осідок предстоятеля УГКЦ було перенесено до Києва.

Історія

У 1596 році київський митрополит Михайло Рогоза підписав Унію з Католицькою Церквою, а Київська (православна) митрополія стає унійною з Римом, відновлюючи таким чином первісну єдність Церкви, яка тривала до схизми 1054 року. Лише у 1620 році, після висвяти єрусалимським патріярхом Теофаном III нового митрополита та єпископів на ті престоли, які посідали унійні владики, з'являються дві паралельних єрархії, предстоятелі яких носять той самий титул — митрополита Київського, Галицького і всієї Руси — та канонічно вважають «своєю» ту саму територію, хоча реально здійснюють свої повноваження лише стосовно тих, хто визнає їхню юрисдикцію.

В результаті трьох поділів Польщі Київська унійна митрополія була поділена між двома імперіями: Київська архієпархія, а також волинські та білоруські владицтва після другого та третього поділу опинилися під Російською імперією, а дві галицькі єпархії — Львівська і Перемиська, а також Холмська — відійшли до Габсбурзької монархії. На відміну від Росії , де церква називалася греко-Унійною, у володіннях Габсбурґів вона отримала згідно з рексриптом Марії-Терезії 1774 р. назву Греко-католицької. Надалі ці Церкви розвивалися автономно, хоч Київська унійна митрополія формально зберігалася як канонічна інституція до 1808 р. Її останній предстоятель митрополит Теодосій Ростоцький від 1795 до своєї смерті в 1805 р. перебував у Петербурзі під домашнім арештом. Його наступником став, згідно з приписами Замойського собору, архиєпископ Полоцький Іраклій Лісовський, котрий був призначений головою другого (греко-унійного) відділу колегії у справах католиків. У липні 1806 р. був номінований імператором Олександром I митрополитом всіх Унійних Церков у Російській імперії, що було фактичним поділом Київської митрополії.

Ще від 1760-х рр. (тобто за Речі Посполитої) серед галицької церковної ієрархії стала зароджуватися думка про необхідність створення на базі південних єпархій окремої митрополії, з осідком у Львові, незалежної як від львівських латинських архієпископів, так і київських митрополитів[1].

Восени 1773 року львівський єпископ Лев Шептицький направив цісарці Марії Терезі проект, який передбачав дві можливості: першу, це відновлення давньої Галицької митрополії, підпорядкувавши їй Львівську і Перемиську єпархії; та другу, перенести осідок Київської митрополії з Польщі до Австрії, конкретно до Львова, так як керівництво розлогою митрополією по обидва боки кордону підняло б авторитет Австрійської держави.

11 вересня 1806 року цісар Франц I затвердив пропозиції про відновлення Галицької митрополії, що їх випрацювали Антоній Ангелович та Генеральний вікарій Львівської єпархії Михайло Гарасевич. Відень запропонував Папі Римському Пієві VII піднести Львівське єпископство до гідності митрополії в складі трьох владицтв: Львівської архієпархії, Перемиської та Холмської єпархій. На львівського архієпископа й галицького митрополита цісар просив затвердити Антонія Ангеловича, який після смерті холмського єпископа Порфирія Важинського і львівського єпископа Миколая Скородинського залишився єдиним греко-католицьким єпископом у Галичині.

23 лютого 1808 року Папа Римський Пій VII підписав буллу «In universalis Ecclesiae regimine», якою відновив Галицьку митрополію, затвердив номінанта і визнав за ним усі права, що ними користувалися київські митрополити. Події передував тривалий дипломатичний спір та вивчення справи по суті. Спочатку у створенні митрополії було відмовлено (травень 1807 р.) через призначення митрополитом у Росії Іраклія Лісовського та небажання Святого Престолу розділяти Київську митрополію. Лобіювання австрійським урядом справи стало вирішальним чинником[2].

25 вересня 1808 року відбулося урочисте сходження Антонія Ангеловича на галицький митрополичий престіл, на якому перебував до своєї смерті 1814 року.

У 1848 році митрополія складалася з двох єпархій — Львівської і Перемишльської, нараховувала 1985 парафій і близько 2 мільйонів 170 тисяч вірних[3]. У 1885 році було створено третю єпархію греко-католицької церкви із центром у Станіславові[4].

У 1946 році на Львівському соборі, Греко-католицьку церкву було неправосильно зі застосуванням примусу, ліквідовано і підпорядковано Московській патріархії.

Верховні архієпископи Галицькі, голови Галицької греко-католицької митрополії, перебували в Римі, аж поки у 1989 році церкву було офіційно відновлено в Україні (див.: Підпільна УГКЦ).

У 2005 році Галицьку митрополію було ліквідовано. Голова УГКЦ кардинал Любомир Гузар перебрався у Київ.

Галицькі митрополити

Див. також

Примітки
  1. Поділ Київської та піднесення Галицької греко-унійних митрополій: документи та матеріали Ватиканських архівів 1802 - 1808 рр. / Упор. і вступ. стаття В. Ададурова. (Українською). Львів: УКУ. 2019. с. С. 5–6 і наст.
  2. Ададуров, Вадим (2011). Фундація Галицької митрополії у світлі дипломатичного листування Австрії та Святого Престолу: документи та матеріали 1807 - 1808 років / Упоряд. та вступна стаття В. Ададурова. (Українською). Львів: УКУ.
  3. Турій О. Греко-католицька церква в суспільно-політичному житті Галичини 1848 −1867 рр. //Автореф. дис. канд. іст. наук. — Львів, 1994. — С. 12
  4. Делятинський Р. Історія Станіславівської єпархії (1885–1900). — Івано-Франківськ: Нова зоря, 2001. — С. 22

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.