Ганс Шарун

Після закінчення школи, протягом 1912—1914 років Ганс Шарун вивчав архітектуру у Вищій технічній школі Берліна (в той час Вища королівська технічна школа в Шарлоттенбурзі), проте університет не закінчив. Його інтерес до архітектурі проявився ще в шкільні роки: у 16 років він створив свої перші проекти, у 18 років вперше взяв участь в архітектурному конкурсі на нову церкву в Бремергафені. 1915 року Шаруна призвали до війська, але на фронт він не потрапив, а працював на відбудові зруйнованої Східної Пруссії. Там же після Першої світової війни, в Інстербузі, він заснував власне архітектурне бюро, в якому реалізував декілька своїх проектів та організовував художні виставки, зокрема першу в Східній Пруссії виставку експресіоністської художньої групи «Міст». Зберігся житловий комплекс «Строкатий ряд», єдина його вціліла робота на території колишньої Східної Пруссії (зараз Калінінградська область Російської Федерації).

1925 року Ганс Шарун отримав професуру в Державній академії мистецтв і ремесел в Бреслау, де викладав аж до її закриття в 1932 році. Ще 1919 року Шарун увійшов у коло архітекторів-експресіоністів «Скляний ланцюг» під проводом Бруно Таута. 1926 року він вступив до архітектурного об'єднання «Кільце» (нім. Der Ring). 1927 року за проектом Шаруна було споруджено житловий будинок в штутгартському виставковому селищі «Вайсенгоф», а наприкінці 1920-х років був реалізований його проект мікрорайону Сіменсштадт у Берліні. Виходячи з теорії Гуго Геринга про «нову архітектуру», Ганс Шарун представляв архітектурний напрямок, що проголосив звільнення від формального «раціоналізму» наперед відомих простих геометричних форм і схем. Його пріоритетом було створення особливого функціонального характеру архітектурної споруди, в якій центральну роль відігравало оформлення соціального житлового простору.

До моменту приходу до влади націонал-соціалістів Шарун вже вважався надзвичайно успішним і відомим архітектором (зокрема відомість Шаруну приніс «Будинок Шмінке» в саксонському Лебау (1933)). На відміну від багатьох друзів і колег зі «Скляного ланцюга» та «Кільця», які виїхали в еміграцію, він залишився в Німеччині. Протягом наступного десятиліття він будував вілли для вузького кола знайомих та родичів. Зовні Шарун допасовував свої роботи до офіційний приписів націонал-соціалістського режиму, проте внутрішнє планування та оздоблення залишалася типовим для Шаруна. Під час війни Шарун брав участь в усуненні руйнувань від авіанальотів. Свої архітектурні ідеї та погляди Шарун потайки фіксував на численних акварельних малюнках. Створюючи у своїй уяві ці архітектурні споруди, він готував себе до нового етапу своєї творчості після націонал-соціалізму.

Після Другої світової війни Ганс Шарун був призначений союзницькою адміністрацією радником з містобудування та керівником відділу магістратури з будівництва та житла. На виставці «Берлін проектує — перший звіт», що проходила в залах ще не знесеного берлінського Міського палацу (Шарун виступав за його порятунок), його «проектний колектив» представив свої ідеї з відновлення Берліна в новому дусі «міського ландшафту». Але ці ідеї не були сприйняті, а перші вибори магістрату позбавили Шаруна його посади.

1946 року Шарун став професором кафедри містобудування архітектурного факультету створеного на базі Вищої технічної школи Технічного університету Берліна.

У повоєнний час Шарун будує багато і різноманітно: комплекс висотних будинків «Ромео» та «Джульєтта» в Штутгарті (1954—1959), гімназія імені брата й сестри Шолль в Люнені (1956-62), знаменитий будинок Берлінської філармонії (1956—1963) та інші. Берлінська філармонія, що вважається одним з найяскравіших архітектурних об'єктів цього роду, була першим концертним залом нового часу, де глядачі розташовувалися по колу, а оркестр і диригент — в центрі зали. Ций принцип організації концертного залу було використано в новоспоруджений концертних залах Лос-Анджелеса, Копенгагена, Парижа, Гамбурга та інших міст. Берлінська філармонія вважається шедевром у творчості Ганса Шаруна.

Будівля посольства Німеччини в Бразилії, споруджена протягом 1963—1969 років, є єдиним творінням архітектора за межами Німеччини.

З 1955 до 1968 року Шарун був президентом Берлінської академії мистецтв (Західний Берлін), а з 1968 року став її почесним президентом.

Помер Ганс Шарун 1972 року в Західному Берліні. Похований на Лісовому кладовищі в берлінському районі Целендорф.

Могила Ганса Шаруна на Лісовому кладовищі в Целендорфі

Кілька відомих робіт Шаруна побачили світ лише після його смерті: будівля Німецького музею судноплавства в рідному місті архітектора Бремергафені, Міського театру у Вольфсбурзі та Державної бібліотеки в Берліні, що входить до комплексу «Культурфоруму».

За концепцією Шаруна, поруч з Берлінською філармонією його учень і партнер в архітектурному бюро Едгар Віснієвскі реалізував свій проект Залу камерної музики та Державного інституту музикознавства з Музеєм музичних інструментів. Свій золотавий колір, задуманий ще Шаруном, фасад філармонії набув у 1980-ті роки після обробки алюмінієвими пластинами, пофарбованими в золотий колір, спочатку з міркувань економії фасад був просто пофарбований охрою.