Гарвардські комп'ютери

Місіс Дрейпер була вдовою доктора Генрі Дрейпера, астронома, який помер до завершення роботи над хімічним складом зір.[3] Вона була дуже причетною до роботи чоловіка і хотіла закінчити його класифікацію зір після його смерті. Мері Дрейпер швидко зрозуміла, що завдання, яке стоїть перед нею, було занадто великим для однієї людини. Вона отримала листування від містера Пікерінга, близького друга її та чоловіка. Пікерінг запропонував допомогти закінчити роботу чоловіка і закликав її опублікувати його знахідки, зроблені до моменту його смерті. Після певних роздумів, Мері Дрейпер вирішила 1886 року пожертвувати гроші та телескоп чоловіка Гарвардській обсерваторії, щоб фотографувати спектри зір. Вона вирішила, що це буде найкращий спосіб продовжити роботу чоловіка і забезпечити його спадщину в астрономії. Вона дуже наполягала на фінансуванні цього меморіального проекту власною спадщиною, оскільки він мав стати пам'яттю про чоловіка. Вона була відданою прихильницею обсерваторії та великим другом Пікерінга. У 1900 році вона фінансувала експедицію, щоб побачити повне сонячне затемнення того року.

Гарвардські комп'ютери на роботі, близько 1890 року, включаючи Генрієтту Свон Лівітт, сидить третя зліва, з лупою (1868—1921), Енні Джамп Кеннон (1863—1941), Вільяміну Флемінг, стоїть в центрі (1857—1911), та Антонію Морі (1866—1952).

Вільяміна Флемінг не мала жодного попереднього стосунку до Гарварду, оскільки вона була шотландськоюіммігранткою[3] і працювала домогосподаркою Пікерінга. Її першим завданням було вдосконалення існуючого каталогу зоряних спектрів. В результаті Флемінг допомогла розробити класифікацію зір на основі їх вмісту водню, а також відіграла головну роль у виявленні дивної природи білих карликів.[5] Вільяміна продовжила свою кар'єру в галузі астрономії, коли 1899 року була призначена Куратором астрономічних фотографій Гарварда, відомим також як Куратор фотопластин. Вона залишалася єдиним куратором-жінкою до 1950-х років.[7] Її робота також призвела до того, що вона стала першою жінкою-громадянинкою США, обраною до Королівського астрономічного товариства 1907 року.[8]

Антонія Морі була племінницею Генрі Дрейпера, і після рекомендації місісДрейпер, була найнята як комп'ютерниця.[3] Вона була випускницею Вассарського коледжу і їй було доручено перекласифікувати деякі зорі після публікації Каталогу Генрі Дрейпера. Морі вирішила піти далі і вдосконалила і переробила систему класифікації, але вона мала інші зобов'язання і покинула обсерваторію 1892 року, а потім знову 1894 року. Її робота була закінчена за допомогою Пікерінга та обчислювального персоналу і була опублікована 1897 року. Вона знову повернулася 1908 року як асоційована дослідниця.

Деякі з перших жінок, яких найняли на роботу за комп'ютерами, мали сімейні зв'язки з чоловічим персоналом Гарвардської обсерваторії. Наприклад, Анна Вінлок, одна з перших Гарвардських комп'ютерниць, була дочкою Джозефа Вінклока, третього директора обсерваторії та безпосереднього попередника Пікерінга.[9] Анна Вінлок приєдналася до обсерваторії 1875 року, щоб допомогти підтримати сім'ю після несподіваної смерті батька. Протягом року до складу персоналу приєдналися ще три жінки: Селіна Бонд, Рода Содер, і третя, яка, швидше за все, була родичкою помічника астронома.[10]

Пікерінг найняв Енні Джамп Кеннон, випускницю Веллслійського коледжу, для класифікації південних зір. Перебуваючи у Веллслі, вона брала курси астрономії у однієї зі найкращих учениць Пікерінга — Сари Френсіс Вайтинг.[3] Вона стала першою жінкою-помічницею, яка вивчала змінні зорі вночі. Вона досліджувала криву світла змінних зір, яка могла б допомогти запропонувати тип та причину зміни. Кеннон розглядала питання про об'єднання класифікаційних систем, розроблених Флемінгом та Морі замість вигадування абсолютно нової, та розробила Гарвардську класифікаційну схему, яка є основою звичної сьогодні системи O-B-A-F-G-K-M. Вона також класифікувала змінні зорі у таблиці, щоб їх можна було легше ідентифікувати та порівнювати. Ці системи поєднують колір зір та їх температуру.

Енні Кеннон — одна з найвідоміших жінок у групі, як перша жінка-науковець, яка отримала багато нагород і звань у своїй галузі дослідження. Була першою жінкою, яка отримала почесний докторський ступінь в Оксфордському університеті та медаль Генрі Дрейпера Національної академії наук, і стала першою жінкою-офіцером в Американському астрономічному товаристві. Кеннон заснувала свою власну премію Енні Джамп Кеннон для жінок у докторантурі.

Генрієтта Свон Лівітт прибула до обсерваторії 1893 року. Вона мала досвід після навчання в коледжі, подорожі за кордон та викладання. Під час навчання, Лівітт мала найкращі результати у математиці в Кембриджі.[3] Коли вона почала працювати в обсерваторії, їй було призначено вимірювати яскравість зір за допомогою фотометрії . Після того, як почала аналізувати Велику Туманність в Оріоні, вона знайшла сотні нових змінних зір, і її робота була розширена для вивчення змінних зір всього неба з Енні Кеннон та Евелін Леланд. Маючи навички фотометрії, Левітт порівнювала зорі у різних експозиціях. Вивчаючи цефеїдаи у Малій Магеллановій Хмарі, вона виявила, що їх видима яскравість залежить від їх періоду. Це відкриття призвело до використання змінних цефеїд як стандартної свічки для визначення космічних відстаней.[11] Це, у свою чергу, призвело безпосередньо до сучасного розуміння справжнього розміру Всесвіту, і цефеїди все ще є важливими для шкали космічної відстані .

На жаль, Лівітт не отримала стільки визнання, на скільки заслуговує. Пікерінг опублікував її твір з своїм ім'ям як співавтором. Спадщина, яку вона залишила, дозволила майбутнім вченим зробити подальші відкриття в космосі. Астроном Едвін Габбл використовував метод Лівітт для обчислення відстані найближчої до Землі галактики — Галактики Андромеди. Це призвело до усвідомлення того, що галактик існує навіть більше, ніж вважалося раніше.

Флоренс Кушман (1860—1940) була американською астрономокою в обсерваторії Гарвардського коледжу, яка працювала над каталогом Генрі Дрейпера.

Флоренс народилася в Бостон|і, штат Массачусетс, 1860 року та здобула ранню освіту в середній школі Чарлзтаун, яку закінчила у 1877 році. У 1888 році вона почала працювати в обсерваторії Гарвардського коледжу співробітницею Едварда Пікерінга. Її класифікації зоряних спектрів вносились до каталогу Генрі Дрейпера між 1918 та 1934 роками.[12] Вона залишилася астрономкою в обсерваторії до 1937 року і померла в 1940 році у віці 80 років.

Флоренс Кушман працювала в обсерваторії Гарвардського коледжу з 1918 по 1937 рік. Протягом своєї майже п'ятдесятирічної кар'єри вона використовувала метод об'єктивної призми для аналізу, класифікації та каталогізації оптичних спектрів сотень тисяч зірок. У 19 столітті фотореволюція дозволила більш детально проаналізувати нічне небо, ніж це було можливо за допомогою лише візуальних спостережень. Щоб отримати оптичні спектри для вимірювання, астрономи-чоловіки в обсерваторії Гарвардського коледжу виставляли вночі скляні пластинки, на яких робились астрономічні зображення. У денний час жінки-асистентки, на зразок Флоренс, аналізували отримані спектри, зменшуючи значення, обчислюючи величини та каталогізуючи свої результати.[13] Їй приписують визначення положень та величин зірок, перелічених у виданні 1918 року Каталогу Генрі Дрейпера[14] в якому були спектри приблизно 222 000 зірок.