Гастон Галлімар

Гастон Галімар народився 18 січня 1881 року в Парижі в родині Поля Галлімара та Люсі Галлімар (в дівоцтві Дюше). Гастон мав ще двох дратів: Ремона та Жака. Поль Галлімар, одержавиши великий спадок, став пристрасним бібліофілом. Він сам видав кілька невеликих книг у розкішному оформленні, займався поетичним перекладом (переклади Джона Кітса). Поль Галлімар товаришував з художником Огюстом Ренуаром.

Гастон Галлімар навчався в ліцеї Кондорсе, де потоваришував з майбутнім Нобелівським лауреатом з літератури Роже Мартен дю Гаром. 1898 року Гастон закінчив ліцей зі ступенем бакалавра. Після ліцею працював секретарем французького драматурга Робера де Флера. Під час літньої відпустки, яку Галлімар проводив у Бенервіль-сюр-Мер (Нижня Нормандія), він познайомився з Марселем Прустом.

1910 року Гастон Галлімар очолив видавництво, створене при журналі La Nouvelle Revue française, який почав виходити з 1908 року.

З 1913 року Галлімар став також адміністратором новоствореного театру «du Vieux-Colombier». 1917 року він разом з театром виїхав у пропагандистське турне до США, яке тривало 6 місяців. 1919 року, після другого перебування у США, Галлімар вирішив створити зі свого видавництва повноцінне видавниче підприємство, не залежне від журналу. Так виникло акціонерне товариство " Librairie Gallimard ", акціонером у якому був брат Гастона Галлімара Ремон.

З початоком Другої світової війни Галлімар виїхав з Парижа на південь Франції та після Комп'єнського перемир'я 1940 року повернувся до столиці. Керівництво La Nouvelle Revue française він передав Дріє ла Рошелю, що мав відверто пронацистські погляди. Видавництво Галлімара, на догоду німецькій окупаційній владі, публікувало твори німецьких класиків та сучасних німецьких авторів, зокрема Ернста Юнгера. Водночас Гастон Галлімар дозволяв проводити в приміщенні видавництва зібрання підпільної газети «Lettres françaises», заснованої Жаком Декуром та Жаном Поланом.

Після війни, завдяки підтримці Альбера Камю, Андре Мальро та Жана Полана, видавництву «Librairie Gallimard» вдалося уникнути економічних та персональних санкцій під час кампанії «очищення» від колаборантів. З часом Галлімар розширив видавництво, придбавши 90 % видавництва Деноель у вдови Робера Деноеля та одержавши контроль над кількома іншими видавництвами.

1960 року разом з Альбером Камю в автомобільній катастрофі загинув небіж Гастона Галлімара Мішель Галлімар, який вважався його «духовним сином». 1968 року померла дружина. У наступні роки Гастон Галлімар поступово передав справи видавництва своєму синові Клоду Галлімару.

25 грудня 1975 року Гастон Галлімар помер в Нейї-сюр-Сен. Завдяки клопотанням внука Гастона Галлімара Антуана 2011 року в Парижі з'явилася вулиці Гастона Галлімара. Того ж 2011 року в Національній бібліотеці Франції була розгорнута велика виставка, присвячена засновникові видавнитцва Галлімар[2].

• Friedrich Hebbel, Judith, tragédie en cinq actes traduite de l'allemand par Gaston Gallimard & Pierre de Lanux. Paris, Éditions de la Nouvelle Revue française, 1911.
• «Il a inventé des auteurs, un public», En souvenir de René Julliard, Paris, René Julliard, 1963, p. 50.

• Галлімар (видавництво)

• Pierre Assouline: «Gaston Gallimard. Un demi-siècle d édition française». Gallimard, Paris 2006, ISBN 978-2-07-033680-7.
• Catalogue Gallimard. 1911—2011, 1711 p.
• Gallimard. Un Siècle d'édition, Bibliothèque nationale de France / Gallimard, 2011.
• Alban Cerisier, Gallimard. Un éditeur à l'œuvre, Gallimard, 2011, coll. " Découvertes " N.569.

• Коротка біографія німецькою мовою