Геворг Скевраці

Народився близько 1246 року в Ламброне, Кілікійського вірменського царства. Був одним з освічених вардапетів середньовічної Вірменії[2]. Початкову освіту отримав у свого дядька Григора Скевраці, в 1256—1257 роках навчався у ченця Мхітара з монастиря Скевра. Здобув богословську і філософську освіту в школі великого вченого часу Вардана Аревелці[1]. У монастирях Кілікійської Вірменії займався переписуванням літописів, читав проповіді, вів викладання. Більшу частину свого життя провів у монастирі Скевра, де до самої смерті в 1301 році був настоятелем. У числі інших священнослужителів брав безпосередню і активну участь у боротьбі проти унії вірменської і римських церков.

Геворг Скевраці автор 3 граматичних творів[3]: «Повчання про властивості складів», «Повчання про просодію» і «Повчання про мистецтво писання», які є важливим внеском в історію розвитку вірменської писемності[1]. У них Скевраці розробив і класифікував правила законів силлабації, пунктуації, орфографії та артикуляції вірменської мови[1], займався проблемами орфоепії, розробив правила перенесення. Найбільш важливими як для теорії так і практики стали його правила складоподілу і перенесення. Рекомендовані ним правила, з невеликими змінами, використовуються і в сучасній вірменській мові[3], а праці в свій час служили підручниками писарів та письменників рукописів.

Залишив різноманітну творчу спадщину, мав велику роль у розвитку вірменської богословської літератури. Скевраці належать настанови, поетичні, музичні та інші твори[1]. Автор багатьох екзегетичних творів, серед яких тлумачення на «Діяння апостолів», написане до 1289 року за замовленням Ованеса Царебрата, брата кілікійського царя Хетума I. Пізніше за наказом царя Хетума II в 1290—1291 роках написав тлумачення на книгу пророка Ісаї. Величезне значення[1] для вивчення історії та коментування біблійних текстів мають «передмови» і «змісти» складені Геворгом Скевраці до книг Старого і Нового завітів.

Геворг Скевраці є також редактором збірок «Тонапатчар» (аналог синаксаря) і гімнів «Шаракноца», відомого як «Хлкеці». Займався систематизацією обрядів і свят вірменської церкви і вірменського зведення церковних канонів. Ним були складені численні молитовні пісні-проповіді та дифірамби. У 1283 році на прохання Ованеса Царебрата написав «Оду євангелісту Іоанну». Є припущення, що був придворним художником, відомий як один з майстрів художнього оформлення книги[1]

• Л. Хачерян. Грамматическая теория «искусства письма» в трудах Геогра Скевраци // Вестник Матенадарана. — Єреван, 1960. — № 5. — С. 135—163.