Вардан Аревелці

Монастир Хор Вірап, де Аревелці заснував вищу школу і написав «Загальну історію»

Головною працею Вардана Аревелці є його «Загальна історія», яка стала новою спробою у вірменській історіографії написати загальну історію Вірменії. Вона складається з «Передмови» і 100 глав. Написана в Хор Вірапі[12]. Зміст починається від опису легендарного будівництва Вавилонської вежі, битви між Гайком та Белом і сягає до 1267 року[2], часу смерті вірменського католикоса Костандина I Бардзрабердци. В «Історії» політичні, економічні, релігійні та культурні події в житті вірменського народу подані паралельно з історією сусідніх країн. В якості першоджерел Вардан Аревелці використовував твори Євсевія Кесарійського, Корюна, Мовсеса Хоренаци, Матеоса Урхаеці, Кіракоса Гандзакеці, Ованеса Тавушеці та інших, а також написи, документи тощо. Особливо важливі відомості відносяться до XIII століття[11] — часу життя автора, хоча починаючи з XI століття виклад збагачується численними новими повідомленнями не висвітленими в інших джерелах. «Історія» є вкрай важливим джерелом про татаро-монгольські походи в Закавказзя[15], їх податкову політику, Хулагуїдську державу, вірмено-монгольські взаємовідносини.

Вперше була видана М. Еміном в 1861 році. У тому ж році Еміном був зроблений російський переклад «Історії». Фрагменти були перекладені французькою (Е. Дюлоріє — 1860, В. Мюллер — 1927) і турецькою (Р. Андреасян — 1937) мовами.

Основні джерела «Загальної Історій» — вірменські історики попередніх епох:

• Агатангелос, Зеноб Глак, Фавстос Бузанд, Корюн, Мовсес Хоренаці, Єгіше, Лазар Парпеці, Іван Маміконян, Себеос, Гевонд, Мовсес Каганкатваці, Ованес Драсханакертці, Товма Арцруні, Степанос Таронаці, Ухтанес, Матвій Єдесі, Григор Єрец, Самуел Анеці, Мхітар Анеці, Кіракос Гандзакеці[16].

Інші вірменські джерела, в даний час не збереглися або не були виявлені:

• Шапух Багратуні («Історія Вірменії»), Ованес Імастасер («Історія початку і походження турків»), Ваграм Рабуні («Історія походження татар»)[16].

Далі йдуть іноземні джерела:

• Йосип Флавій, Євсевій Кесарійський, Сократ[16].

В історії середньовічної вірменської словесності особливе місце займає його «Жхланк» — енциклопедичний збірник[17], написаний на середньовірменською літературною мовою, який розглядає різноманітні теми і питання про природу, походження та рух небесних тіл, походження рослинного та тваринного світу, людини, її душевної і свідомої діяльності, мовою, а також про вірменську абетку, історію її створення, про музику тощо. Праця написана за дорученням царя Хетума I[12]. «Жхланк» був одним з найвідоміших творів у середньовічній Вірменії. Були видані окремі його частини, деякі були перекладені французькою мовою Е. Прюдомом і В. Ланглуа.

Написав коротку «Географію»[11], що становить велику наукову цінність[14]. Праця зберігся в уривках і складається з чотирьох частин — «Світобудова і небо», «Земля», «Вірменія, Іберія і Албанія», «Інші світи» (країни). «Ашхарацуйц» містить особливо цінні відомості про географію Вірменії, її адміністративно-географічний поділ, області (гавари), міста і села, церкви, описуються подробиці про науково-культурні традиції, побут тощо. Вперше була надрукована Єремією Мегреці в 1728 році. В 1819 році Сен-Мартеном було зроблено французький переклад.

Аревелці є автором двох граматичних праць[19] — «Тлумачення граматики» та «Про частини мови»[14]. Обидві створені розмовною середньовірменською мовою[20], захисником якої виступав Вардан[21]. Праця «Тлумачення граматики» була написана в Кілікії за дорученням Хетума I[12] в 1244—1246 роках[22] і є тлумаченням вірменського перекладу «Граматики» Діонісія Фракійського. У праці «Про частини мови»[14] (вірм. Վասն բանին մասանց) Вардан Аревелці описує принципи синтаксису вірменської мови. Він розглядає граматику окремо від філософії та інших наук, виділяє 8 частин слова вірменської мови, дає їх опис, види застосування тощо. Слідом за Давидом Граматиком у питанні первинності власних і загальних назв також підтримує точку зору Арістотеля[23]. В теорію запозичень Вардан Аревелці вносить нову деталь. Вчений вказує, що одне і те ж запозичене слово іноді має декілька звукових різновидів[24].