Клаудіо Монтеверді

Кла́удіо Джова́ні Анто́ніо Монтеве́рді (італ. Claudio (Giovanni Antonio) Monteverdi; 9 травня 1567, Кремона — 29 листопада 1643, Венеція) — італійський композитор, один із основоположників жанру опери (т. зв. drama per musica), видатний майстер мадригалу.

Клаудіо Монтеверді
Основна інформація
Дата народження 15 травня 1567(1567-05-15)[1][2][…]
Місце народження Кремона, Іспанська Імперія[1][3]
Дата смерті 29 листопада 1643(1643-11-29)[1][2][…] (76 років)
Місце смерті Венеція, Венеційська республіка[1][3]
Поховання Венеційська республіка і Собор Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі
Роки активності 1582 — 1643
Громадянство Венеційська республіка
Віросповідання католицтво
Професії оперний композитор, хореограф, музикознавець, теоретик музики, гамбіст, католицький священник, classical composer, музикант, співак, композитор
Вчителі Marc'Antonio Ingegnerid
Відомі учні Giovanni Rovettad
Жанри опера і барокова музика
Автограф
 Файли у Вікісховищі

Біографія
Клаудіо Монтеверді, бл. 1597 року, автор невідомий, (Музей Ашмола, Оксфорд). Найбільш ранній з відомих портретів Монтеверді. Тут композитору близько 30 років, портрет написаний у Мантуї.

Народився в Кремоні 9 травня (як повідомляється на надгробній плиті) 1567 року, хоча деякі джерела вказують на 15 травня, тобто день хрещення Монтеверді, яке відбулося в церкві святих Назарія та Цельсія. Він був старшим сином з п'яти дітей Бальтазара Монтеверді — доктора, аптекаря і хірурга — і Маддалени Зіньяні.[4] Він був старшим з п'яти дітей.[5] З дитячих років навчався у капельмейстера катедрального собору в Кремоні М.-А. Індженьєрі[5], брав участь у виконанні літургійних піснеспівів.[6] Пізніше вчився в Університеті Кремони.[6]

Перші збірки, що включали невеликі мотети і духовні мадригали, були опубліковані в 1582 і 1583 роках (Cantiunculae Sacrae, 1582; Madrigal Spirituali, 1583). За ними були випущені збірники триголосних канцонет (1584), пізніше дві «книги» (збірника) п'ятиголосних мадригалів (1587; 1590). З 1590 (або 1591) року до 1612 року Монтеверді працював при дворі герцога Вінченцо Ґонзаґи (1562—1612) в Мантуї спочатку півчим і гамбістом, а з 1602 року — капельмейстером та організатором музичного життя при герцогському дворі.

У 1599 році Монтеверді одружився з придворною співачкою Клаудією Каттанео[7], з якою прожив 8 років (Клаудія померла в 1607 році).[7] У них народилися два хлопчики і дівчинка, які померли незабаром після народження.[8] 1607 року Монтеверді написав свою найвідомішу оперу — «Орфей».

У 1613 році Монтеверді переїхав до Венеції, де обійняв посаду капельмейстера базиліки святого Марка. На цій посаді він швидко відновив професійний рівень музикантів хору та інструменталістів (капела перебувала в занепаді через постіййні хвороби та цілковите невміння керувати коштами його попередника — Джуліо Чезаре Мартіненґо).

Близько 1632 року Монтеверді був висвячений на священника. В останні роки життя ним були написані найвідоміші його твори: «Повернення Улісса» (Il ritorno d'Ulisse in patria, 1641) й історична опера «Коронація Поппеї» (L'incoronazione di Poppea, 1642), в сюжетну основу якої лягли події з життя імператора Нерона.

Творчість

Творчість Монтеверді представлена трьома групами творів: мадригали, опери і духовна музика. Головна особливість композиційної техніки Монтеверді — поєднання (нерідко в одному творі) імітаційної поліфонії, характерної для композиторів пізнього Відродження, і гомофонії, досягнення нової епохи бароко. Новаторство Монтеверді викликало різку критику з боку відомого теоретика музики Джованні Артузі, в полеміці з яким Монтеверді (і його брат Джуліо Чезаре) виявили свою прихильність так званій «другій практиці» музики. Згідно з декларацією братів Монтеверді, в музиці другої практики безроздільно панує поетичний текст, якому підкоряються всі елементи музичної мови, перш за все, мелодія, гармонія і ритм. Поетичний текст виправдовує будь-які нерегулярності музичних компонентів.

Мадригали

До 40 років Монтеверді працював переважно в жанрі мадригала (всього 8 збірників [«книг»]; дев'ята, неавторська, збірка видана посмертно). Робота над першою книгою, що складається з 21 п'ятиголосого мадригалу, зайняла близько 4-х років.[6] Перші вісім книг мадригалів представляють величезний стрибок від поліфонії Ренесансу до монодії, характерної для музики бароко.

«Коронація Поппеї»

Кульмінацією всієї творчості Монтеверді вважають оперу «Коронація Поппеї». Вона поєднує трагічні, романтичні і комічні сцени (новий крок у драматургії оперного жанру), реалістичніші портретні характеристики персонажів і мелодії, що відрізняються надзвичайною теплотою і чуттєвістю. Для виконання опери потрібний невеликий оркестр, а також відводилася невелика роль хору. Протягом довгого часу опери Монтеверді розглядалися тільки як музично-історичний факт. Але починаючи з 1960-х років, «Коронація Поппеї» була відновлена в репертуарі найбільших оперних сцен світу. У 2005 році Міхаель Ґрюбер зняв фільм-оперу «Коронація Поппеї».

Див. також

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118583700 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  4. Halsey, William D., ed. Collier's Encyclopedia. Vol. 16 New York: MacMillan Educational Company, 1991.
  5. Redlich, H. F. Claudio Monteverdi: Life and Work. London: Oxford University Press, 1952.
  6. Schrade, Leo. Monteverdi: Creator of Modern Music. New York: W. W. Norton and Company, 1950.
  7. Whenham, John, and Richard Wistreich, eds. The Cambridge Companion to Monteverdi. Cambridge: Cambridge University Press, 2007.
  8. Ringer, Mark. Opera's First Master: The Musical Dramas of Claudio Monteverdi. Canada: Amadeus Press, 2006.

Література
  • Bukofzer M. Music in the Baroque era. New York, 1947.
  • Schrade L. Monteverdi, creator of modern music. London, 1950.
  • Бронфин Е. Клаудио Монтеверди. — Л., Музыка, 1970.
  • Конен В. Д. Монтеверди. Москва, 1971.
  • Arnold D. Monteverdi. London, 1975.
  • The letters of Claudio Monteverdi, ed. by D. Stevens. London, 1980.
  • Arnold D., Fortune N. The new Monteverdi companion. London, Boston, 1985.
  • Carter T. Music in late Renaissance and early Baroque Italy. London, 1992.
  • Скудина Г. Клаудио Монтеверди: Орфей из Кремоны. Москва, 1998.
  • Whenham J., Wistreich R. The Cambridge companion to Monteverdi. Cambridge, New York, 2007.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Клаудіо Монтеверді

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.