Георгій Карагеоргійович

Сім'я тодішнього князя Петра жила в Цетинє в короля Ніколи в період 1883—1894. Тоді в Сербії була при владі династія Обреновичів і Карагеоргійовичі в Цетинє були в деякому роді, як у політичному засланні. Тут були народжені усі діти Петра й Зорьки, сини Георгій і Олександр і дочка Олена. Сімейне щастя зламала передчасна смерть принцеси Зорьки. Після смерті Зорьки, Петро і його діти переїхали до Женеви в 1894 році, де на вулиці Monetije номер 10 жили наступні 4 роки.

Принц Георгій вступив у військову школу в царській Росії, до кадетського корпусу імператора Олександра II. Під час навчання його товариші курсанти не знали про його походження, він приховував своє благородне походження, що його дід князь Чорногорії Нікола, в якого дві дочки (тітки Георгія) до того ж були одружені в Росії на представниках російського дворянства. Його навчання було перервано після перевороту, що відбувся в травні 1903 року, коли сербський король Олександр Обренович був убитий, разом із його дружиною королевою Драгою. Було вирішено, що новим королем має стати представник Карагеоргійовичів князь Петро, який тоді жив у Женеві. З 1903 , Георгій отримав титул спадкоємця престолу, оскільки був старшим сином короля.

Математик Михайло Петрович був призначений вчити Принца математиці. Схоже що Георгій і Михайло Петрович зав'язали дружбу дуже швидко й підтримували її впродовж усіх складних часів, що випали на їх життя в майбутньому. Вони ходили разом на рибалку, разом брали учать у створенні фехтувального клубу в Белграді, ну звісно багато часу проводили вивчаючи математику. Натхненний Михайлом Петровичем, Георгій був зачарований роботою Анрі Пуанкаре і 3 березня 1913 року він написав великому французькому математику: «Дорогий Професор, …. Прошу пробачення за вільність з якою я звертаюся адресуючи моє звертання прямо Майстру, але я маю запитання щоб з'ясувати результати сучасного дослідження Питання наступне: Яке найменше з граничних значень, які поліноміальна функція F (z) може зайняти, коли змінна збільшується z нескінченно уздовж різних векторів у цій площині? Благаю пробачити мою настирливість, і я молю вас, Монсеньйор, прийняти моє вираження поваги. Георгій»

Відповідь надійшла 12 березня 1911 року. Єдина (відома) збережена відповідь може бути прочитана у листі Михайла Петровича, який згадує запропоноване Пуанкаре рішення проблеми (Петрович 1929).

Це ім'я носив дід — чорний Георгій (Karađorđu), засновник династії і лідер Першого сербського повстання. Його дід мав запальний і неконтрольований характер, такий характер Георгій і успадкував. Часто, він відправлявся в Аду на риболовлю зі своїм вчителем математики і великим другом Михайлом Петровичем Аласом. Крута вдача приводила його до багатьох неприємностей. Він був у ворожнечі з Ніколою Пашичем, Драгутином Димитровичем Апісом і офіцером Петаром Живковичем. На відміну від цього, його молодший брат Олександр Петрович мав набагато більш дипломатичний дух і тактичність, був улюбленим другом Пашича.

Одна подія стала переломною в житті Георгія — вбивство свого слуги (тобто денщика) Стефана Колаковіча (Kolakovića). В істериці принц начебто побив його і наніс йому багато важких травм в голову і живіт. Всі удари були, на думку лікаря, зроблені ногами, схоже, що Стефана просто безжально били і топтали без жодної крихти жалю. Від болю і травм бідолашний слуга після кількох днів помер. Правлячий режим намагався приховати злочин, назвавши його «таємниче вбивство», але сербські соціал-демократи у великих газетах почали запеклу кампанію, неухильно вимагаючи покарання у скоєнні злочину. Георгій не визнавав свою провину, проте наслідки були невідворотні.

Ця подія викликала бурю в сербському суспільстві, також особливо активно це висвітлювалось в Австро-Угорській пресі. Через усе це Георгій був змушений зректися престолу 27 березня 1909 року. Новим князем став його молодший брат Олександр, який потім приїхав із Санкт-Петербурга.

Це сталося в період Боснійської кризи, і це деякою мірою також вплинуло на рішення за яким Георгій мав піти на зречення. Так газета режиму «Політика» у коментарі про зречення пише: «… Той, хто був найбільш яскравим представником національного опору Австрії усунений і Австрія наразі тріумфує [ так в оригіналі ] Він буде записаний у народну пам'ять і залишиться популярним для всіх, як у Сербії, так і зокрема поза Сербією. Забудеться все інше, а залишиться тільки одне: що Принц Георгій був позбавлений статусу спадкоємця престолу, тому що він хотів війни із Австрією»

Про падіння спадкоємця престолу також було сказано газетою «Робочі новини». Ця подія, виявила настрої соціал-демократів і сміливо показала їх республіканські настрої.

Після зречення Георгій став тільки принцом, але не спадкоємцем престолу, і як сина короля принца Георгія називали королевичем.

Принц Георгій бере участь в обох балканських війнах та Першій Світовій війні. Був важко поранений в битві при Mačkovom Kamenu біля Крупані у вересні 1914 року.

Після смерті короля Петра 1921 року, влада була офіційно передана його молодшому синові, короля Олександра. Ворожість між Георгієм і Олександром все більше зростає. Принц — Георгій був заарештований в 1925 році. Протягом багатьох років і років, провів у в'язниці, і зрештою йому встановлений медичний висновок про те, що в нього психічні вади, тому він такий норовливий т.д. Після вбивства короля Олександра в 1934 році. в Марселі, Принц — Георгій сподівався бути звільнений. Проте в Принца — регента Павла та королеви Марії не було ніякого бажання бути зробити його вільним, і він залишається у в'язниці в аж до початку Другої Світової війни. Звільнений був німцями, знаючи велику несправедливість з боку своєї родини він страждав.

Після Другої світової війни, до влади прийшов новий комуністичний уряд і всі члени династії Караджорджевічей (хто був у вигнанні) оголошені ворогами держави, втратили своє громадянство, а їх майно конфісковано. Тільки Принц — Георгій залишався в Белграді і жив мирно й вільно як пенсіонер. Виявилось, що комуністичний уряд був більше прихильний і мав більше симпатій до нього, ніж його власний брат і члени родини. В останні роки життя він одружився Радмілою Radonjić. У них не було дітей.

Він помер у Белграді, від старості 17 Жовтня 1972 року. Він був похований біля батька у церкві св. Георгія в Опленаці в районі Тополі. Його смерть настала на наступний день після десятих роковин смерті Принцеси Єлени Петрівни Сербської. Поруч з ним поховали його дружину Радмілу.

Він написав книгу по своїй пам'яті Істина про моє життя (2 -е видання, Белград , 1988), в якій на кінець свого життя зібрав спогади про все, що сталося з ним впродовж життя. Особливо цікаві частини книги, де він згадує життя в Цетинє короля Ніколи і де події описуються під кутом зору його онуків. Ця книга може бути корисним читанням для тих, хто вивчає період історії Сербського королівства за часів короля Петра I.

Після арешту Принц Георгій Караджорджевіч інтернований в Королівському Бельє в Баранячі, де під охороною із жандармів, містився в ізоляції один рік у мисливському замку в Тіквеш. Після цього він був переведений до Топаоніци поруч із Нішом, в санаторій для душевнохворих, де він утримувався в ізоляції, поки німці не випустили його в 1941 році.

У своїй книзі, він не говорить ні про одне з його утримань під вартою, Принц — Георгій не згадує ні про Бараняч ані про Тіквеш, але тільки Бельє, мисливський будиночок, мисливський замок, парк Бельє, Бельський ліс в'язницю Бельє і станцію Бельє (яка відходить у сторону від входу на невеликій відстані від трасі, де завантажується вагони на залізниці, яка була передана у відомство Топаоніци).

Порівнюючи своє утримання в Бельї і в Топаоніци принц пише: «Тюрма Топаоніца важче в'язниці Бельє. (…) У Бельї в мене був величезний парк, і я міг ходити в супроводі охорони на великий простір повний вікових дерев. Топаоніца має невеликий ліс, мало дерев, що стоять поодинці і без великої кількості тіні, прохолоду влітку знайти важко. Двір тут обмежений, і крім сонця яке б'є у вікна в теплі дні я можу бачити саме лише небо. Нема тут багато птахів, і вони хотіли б втекти від цієї атмосфери, у якій панує мертвість». (с. 442)

• Kralj je ubica!
• «Politika», 15. mart 1909, str. 2, «Prestolonaslednik Aleksandar» (Digitalna Narodna biblioteka Srbije)
• Početak kraja monarhije
• «Putovanje sa Pašićem u Žiču»
• «Čudan princ» — sećanje Dejana Medakovića
• Informacije o grobu princa Đorđa Karađorđevića