Георг Куленкампф
Георг Куленкампф (нім. Alwin Georg Kulenkampff, до 1914 року носив подвійне прізвище Kulenkampff-Post; 23 січня 1898, Бремен, Німецька Імперія — 4 жовтня 1948, Шаффгаузен, Швейцарія) — німецький скрипаль, диригент і педагог.
Георг Куленкампф | |
---|---|
нім. Georg Kulenkampff | |
Основна інформація | |
Дата народження | 23 січня 1898[1][2][…] |
Місце народження | Бремен, Німецька імперія |
Дата смерті | 4 жовтня 1948[2][3][…] (50 років), 5 жовтня 1948[4] (50 років) або 1948[5] |
Місце смерті | Шаффгаузен |
Громадянство | Німеччина |
Професії | скрипаль, викладач університету, концертмейстер |
Освіта | Берлінська вища школа музики |
Вчителі | Віллі Гесс |
Жанри | класична музика |
Почав вчитися грі на скрипці в своєму рідному місті у Ернста Венделя. У 1915 році закінчив Берлінську вищу школу музики у Віллі Гесса. У 1916—1919 роках концертмейстер Бременського філармонічного оркестру.
Багато концертував, гастролював у багатьох країнах (в 1929 році — в СРСР). Виступав у складі фортепіанного тріо з Едвіном Фішером і Енріко Майнарді, в дуеті з піаністами Георгом Шолті і Вільгельмом Кемпфом. У 1937 році вперше виконав виявлений в архівах з ініціативи Джеллі д'Араньї концерт для скрипки з оркестром Роберта Шумана, серед інших прем'єр Куленкампфа друга скрипкова соната Отторіно Респігі.
Записав сонати Йоганнеса Брамса (з Шолті) і Сонату № 9 Людвіга ван Бетховена (дві версії, з Шолті і з Кемпфом), концерт Бетховена (з Берлінським філармонічним оркестром, диригент Ганс Шмідт-Іссерштедт) та ін.
У 1923—1926 і 1931—1943 роках — професор Вищої школи музики. У 1943 році переїхав до Швейцарії, з 1944 року професор консерваторії в Люцерні. Серед учнів — Руджеро Річчі, Роман Матс, Віктор Тева, Ярослав Мегасюк.[6]
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- SNAC — 2010.
- Discogs — 2000.
- Library of Congress Authorities — Library of Congress.
- Archivio Storico Ricordi — 1808.
- Мегасюк Ярослав // Українська музична енциклопедія. Т. 3: [Л – М] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — С. 347.