Герб Кропивницького

Відомості про перші символи населеного пункту, який пізніше став Кропивницьким, датуються роком видання імператорського указу про заснування фортеці святої Єлисавети. У травні 1752 року Правлячий Сенат звернувся до Герольдмейстерської контори з дорученням скласти герб вищезазначеного укріплення. Відповідь із профільної установи за підписами колезького радника Василя Адодурова (1709—1780) та Михайла (Єлевферія) Приклонського (1728—1794) надійшла 12 квітня 1755 року: «У лазуровому полі золоте вензелеве ім'я Ї. І. В. [Її Імператорської Величності] під золотою імператорською короною в середині щита […] А зображені в підошві [базі] щита дві на кшталт Андріївського Хреста складені, срібні шаблі із золотими руків'ями […] для розрізнення оного герба від інших подібних сьому городових гербів».

Проєкт не затвердили, але на вимогу коменданта Фортеці св. Єлисавети, бригадира (за іншими даними генерал-майора) Олексія Глєбова була виготовлена печатка із зображенням запропонованого герба і написом у каймі по периметру: «ПЕЧАТЬ КРѢПОСТИ СВЯТЫЯ ЕЛИСАВЕТЫ».

Фортецю Св. Єлисавети було побудовано біля південної межі Нової Сербії. Указ про створення на правому березі Інгулу фортеці підписаний імператрицею Єлисаветою 11 січня 1752 року. Проєкт затверджений 30 липня 1752 року. Вибір місця розташування обумовлений приблизно рівною відстанню від вже існуючих тоді фортець — Архангельської (тепер — Новоархангельськ) на Синюсі та Мішуриноріжської на Дніпрі, що створювало оборонну лінію з трьох великих укріплень, проміжки між якими захищалися новосербськими шанцями та козацькими форпостами.

У 1755 році за дорученням Сенату в Герольдмейстерській конторі був створений герб для канцелярських потреб поселення фортеці Святої Єлисавети. Наявність герба у ті часи було переконливим свідоцтвом міського статусу населеного пункту. От же, міський статус фортечного поселення отримувався одночасно з побудовою фортеці[1].

Фортеця складалася з утвореного земляними валами шестикутника бастіонних фронтів з шістьома равелінами поперед куртин. Вся фортифікаційна система оточувалася глибокими сухими ровами, вздовж зовнішнього периметру яких проходила фортечна дорога, прикрита шістьома гласисами. На березі Інгулу, для його оборони, в 175 сажнях від фортеці знаходився окремий горнверн — шанець Св. Сергія. Бастіони мали форму п'ятикутників, з відкритими на фортечний плац горжами. У бастіонів були подвійні фланки. Равеліни мали форму неправильних ромбів і були відкриті з тилу. У випадку захоплення ворогом це робило їх беззахисними з боку фортечного вогню. Всі верки (захисні споруди) були земляними. Головний вал був висотою 19 футів, товщиною — 18 футів, висота понижених фланків — 7,5 9 футів, висота равелінів — 16 футів, висота гласисів — 7 футів, глибина ровів — 18-21футів.

У фортеці було троє воріт, облаштованих сторожовими вежами та кордегардіями — Троїцькі (головні, тепер виїзд на Ново-Олексіївку), Пречистенські та Всіхсвятські. Бастіони фортеці названі іменами святих — Петра (перший від Троїцьких воріт за стрілкою годинника), далі послідовно — Олексія, Андрія Первозванного, Олександра Невського, Архістратига Михаїла та Катерини. Равеліни також мали святих покровителів — Анни (навпроти Троїцьких воріт), потім по колу — Наталії, Іоанна, Пресвятих Печерських, Миколая та Феодора.

Герб Єлисаветграда 1845 року з описом з гербовника Вінклера.

Герб Єлисаветграда від 1845 року

Єдиний чинний герб Єлисаветграда був затверджений імператорським указом від 6 (18) квітня 1845 року № 19383 разом із іншими гербами Військового відомства[2].

«У горішній половині [перетятого] щита у золотому полі Державний Російський герб [ознака військових поселень], а в долішній, у червоному полі земляне укріплення, всередині котрого вензель Імператриці Єлизавети Петрівни; обабіч же його 1754 рік.»[3]

Залишався незмінним до 1919 року, після чого перестав використовуватись.

У 1776 р. геральдист Михайло Щербатов (1733—1790) подав проєкт герба Єлизаветградського полку, «який названий за містом, а те герба не має».

«У зеленому полі на чорній землі вежа із зубцями срібна, чорним мурована, зі штандартом ім. Єлизавети, держак штандарта кольору натурального.»

У 2-ій пол. XIX століття міська влада Єлисаветграда отримала пропозицію відомого реформатора у сфері російської геральдики, управляючого Гербовим відділенням при департаменті Бернгарда Карла (Бориса Карловича) фон Кене (1817—1886) розглянути новий проєкт міського герба.

«У червоному полі золота наскрізна шестипроменева зірка, у центрі якої вензель Єлизавети Петрівни. У вільній частині герба герб Херсонської губернії [до складу котрої на той час входило місто].» Щит був увінчаний срібною міською короною з трьома вежками та обрамований двома золотими колосками, оповитими Олександрівською стрічкою.

Проєкт не затвердили.

Емблема Кіровограда радянського періоду (технічно вона гербом не була, оскільки суперечила більшості канонів геральдики) була затверджена Кіровоградською радою депутатів трудящих 4 січня 1969 р. Її автором виступив архітектор Л. Є. Растригін[4].

«У лазуровому щиті — золоте колосся і золота половина шестірні [символи сільського господарства та с/г машинобудування] на ньому. На шестірні чорна назва міста українською мовою. У перетятій червоним та лазуровим главі [повторення барв прапора УРСР] — срібне коло із золотим серпом та молотом. У зеленій базі — золота старовинна гармата з трьома ядрами [символ історичного минулого міста].»