Гетиня

Роком заснування села вважається 1241 рік, коли воно згадується в угорських літописах під назвами Hetény, Tiszahetény.

Про походження назви села існує легенда, яка, однак, навряд чи відповідає дійсності. Легенда говорить, що на території теперішнього села була колись невеличка тоня — хутір. Жили там родаки одної ciм'ї. Було серед них бiльше хлопцiв, якi женилися, приводили невісток, будували собi новi хижi й переселялися жити туди, окремо. Так виникло ciм хижин. Раз один iз них, певно їх батько, пiшов до пана Фогорашiя, якому належали вci землi коло Тиси. Щось йому треба було. Почали говорити. Айбо пан бесiдував лише по-мадярськи, а селянин по-мадярськи не знав, лем пару слiв. Пан звiдає того чоловiка, звiдки вiн, де живе, як звуть його село. А той вiдповiдає, що живе на Tонi, де всього декiлька хиж.

Той відповідає, скiльки саме.

- Нас там семеро… сiм хиж. — І по-мадярськи. — Гетен…

- Ага, гетен! — повторив пан. І дав наказ писаревi записати в книгу назву нового села — Гетиня, вiд слова «гетен» .

3 часом довкола хутора справдi виросло село, що мaло назву спочатку Гетень, згодом, за радянської влади, Гетеня, а з часом трансформувалося в Гетиня.

В «Шематизмі всіх шкіл Підкарпатської Русі» (Мукачево 1925 рік, сторінка 159) сказано, що в Гетені в 1853 році є греко-католицька народна школа з руською мовою навчання. Учитель Петро Добра. Протягом багатьох років у селі були проблеми з учительськими кадрами. Так, в архіві о. Даниїла Бендаса вдалося знайти матеріал про конкурс на заміщення вакантної посади вчителя в Гетені в 1904 році. Що ж пропонували вчителю, крім пристойної квартири і городу: 4 голди орної землі, пасовище на 6 голів худоби, 44 віка (віко — міра зерна приблизно 25-30 літрів), 120 корон зарплати, 20 корон за релігійні треби, 502 корони державної підтримки.

Гетиня стала кабачковою столицею, якщо не Закарпаття, то Виноградівщини точно. Жителі села настільки освоїли і розвинули цю галузь, що їм немає рівних.

Церква св. арх. Михайла. 1921.

У 1739 р. землевласник Сиґизмунд Спитай подарував землю для будівництва дерев'яної церкви. У 1751 р. згадується дерев'яна церква св. арх. Михайла, вкрита соломою, з одним дзвоном, бідно забезпечена образами. Покриття потрібно було нове, «бо дождь много раз на олтарь протікає і образи і ілатион помочить». У 1847 р. знову згадано дерев'яну церкву, а остання згадка походить з 1923 р. Нині в селі — типова мурована церква. Іконостас з 49 іконами кінця XVIII ст., а також картину на дошці «Св. Павло з мечем» було перенесено зі старої церкви. З XIX ст. походять картини «Христос на Синайській горі» та вівтарна «Чудотворна ікона Марії Повчанської». Ікони іконостасу перемальовано в середині 1980-х років. Малювання в інтер'єрі здійснили у 1950-х роках.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 816 осіб, з яких 404 чоловіки та 412 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 753 особи.[2]

- храм св. арх. Михайла. 1921.

- кабачкова столиця