Гладунко Маргарита Іванівна

Кар'єру актриси почала 1949 на сцені Бердичівського драматичного театру, що у Вінницькій області. Потім у драматичному театрі Тернополя, який у ті часи активно поповнювався кадрами з центральної та східної України. 1953 завербувалася на роботу до Білорусі, де виступала російською мовою у Мінському драмтеатрі. З 1955-го — актриса Білоруського академічного театру імені Янки Купали.

Дебют у кіно — на студії Біларусьфільм (1956). Зіграла роль у стрічці «Зелені вогні» та «Наші сусіди». У Росії її помітили після стрічки «Годинник зупинився опівночі», в якій вона зіграла агентку НКВД, що вчинила терористичний акт проти німецького керівника Біларусі Вільгельма Кубе. За переконливу роль убивці-месниці Марини Казанич Москва нагородила Гладунко на Всесоюзному кінофестивалі (1959). Ця роль збіглася у часі з гучним політичним терактом — убивством у Мюнхені голови ОУН Степана Бандери, організованим органами КГБ СССР. Відтак існувала доволі прозора й доречна алюзія з розправою з фашистом — у часи Другої світової і часи Холодної війни.

1960 Маргарита Гладунко зіграла головну роль у чорно-білій білоруській стрічці «Весняні грози» — також вдало, бо й далі розвивала амплуа «рокової жінки війни».

У 1960-тих акторка намагається співпрацювати з українськими кіномитцями, зокрема режисером Іваном Кавалерідзе. Грає у стрічці «Повія» (за мотивами роману Панаса Мирного), згодом на кіностудії Довженка у фільмі «Радість моя». Після цього знімалася вже майже винятково у РСФСР і померла там само у віці 67 років.

Всього знялася у 30 кінострічках, останні ролі — у 1990-тих.