Умань

Клімат Умані обумовлений розташуванням міста — близькістю до степової зони помірного поясу. Загалом клімат міста є помірно континентальним з м'якою зимою і теплим літом.

Середньорічна температура повітря в місті становить близько +8 °C, а мінімальна вона у січні (-7 °C), максимальна — у липні (+22 °C).

Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 70 %, мінімальна вона у травні (55 %), максимальна — у грудні (85 %). Найбільший став в місті (Осташівський) займає площу 58 га. Уманський парк Софіївка входить до семи чудес України.

Точна дата заснування міста невідома. Уманщина перебувала у складі Речі Посполитої з 1569.

1609 року, за королівським привілеєм, територія довкола сучасного міста була пожалувана у вотчинне володіння брацлавському, вінницькому, кам'янецькому старості, генералу земель подільських Валентію Александру Калиновському. Перша згадка про «містечко Гумань» датована серпнем 1616 року. Заснування Калиновським замку значно посприяло швидкій колонізації довколишнього краю; починаються роботи по спорудженню оборонних укріплень.

1629 року в Умані кількість податкового населення становило 1064 «димів». Містечко належало до Брацлавського воєводства. Після загибелі Валентія Александра Калиновського під Цецорою, Умань перейшла до його сина Марціна Калиновського.

1648 року Умань взяв загін повстанців, очолений Іваном Ганжою, місто стало адміністративним центром Уманського полку. З 1648 по 1667 рік — місто у складі козацько-гетьманської держави (полкове місто, важлива фортеця).

Наприкінці 1655 — на початку 1656 року козаки Умані, керовані Іваном Богуном, відбили наступ військ коронного гетьмана Станіслава «Ревери» Потоцького. 1654 року Умань взяли в облогу війська під командуванням Станіслава «Ревери» Потоцького та Стефана Чарнецького, замок зумів оборонити Іван Богун; нове і старе місто були спалені. 20.01.1655 року другий раз місто було взято в облогу гетьманом С. «Реверою» Потоцьким разом з татарським військом, вдруге І. Богун оборонив місто. В той час в Умані було 10 церков. Цього року місто відвідав патріарх Макарій. Згадку про оборону Умані Іваном Богуном можна знайти в історичному оповіданні Адріана Кащенка " Борці за правду ".

Замок, який заклав Валентій Александр Калиновський, був укріплений козаками. Був дерев'яний, мав чотири оборонні башти, укріплений валами, був на той час неприступною твердинею. Місто Умань було оточено трьома валами та 3 ровами. Місто було оточене дубовим палісадом. В двох баштах знаходились по 2 гармати, його порівнювали з укріпленням Бродівського замку.

За Андрусівським перемир'ям знов увійшло до складу Речі Посполитої.

1652 року в битві під Батогом загинув Марцін Калиновський разом з єдиним сином Самуелем Єжи, Умань перейшла до Станіслава «Ревери» Потоцького, одруженого з донькою Валентія Александра Калиновського — Зофією Калиновською. Від нього до його сина — польного гетьмана — дідича Підгаєць та Кристинополя Фелікса Казімєжа Потоцького. Пізніше до його сина — белзького воєводи — Станіслава Владислава Потоцького (†1732)[9], від нього — до його племінника — Францішека Салезія Потоцького, який поставив в Умані управителем Рафаїла Младановича. Младанович укріпив замок, озброїв його 22 гарматами, поставив міські брами та ратушу, також розвідний міст через р. Уманку. За цих часів до Умані запрошено багато російських, сербських, турецьких, єврейських купців. Младанович підтримував зв'язки з київським губернатором, запорозьким кошовим, турецьким пашею. Францішек С. Потоцький завжди утримував в Умані козацький полк з близько 2300 козаків.

1664 року гетьман Павло Тетеря разом із Марціном Замойським не змогли здобути Уманський замок.

Умань була столицею гетьмана Михайла Ханенка.

1672 року місто взяв гетьман Петро Дорошенко. 1673 року в ніч на Великдень уманці підняли бунт проти гарнізону П. Дорошенка, вирізали всіх.

У 1674 році Умань була повністю зруйнована П. Дорошенком разом із турками і татарами, місто після 15 денної облоги було взято візиром Кара Мустафою, не дотримавшись умов, турки вирізали велику кількість населення. Після тих подій, місто приходить в занепад. Більшість мешканців переселилися на Лівобережжя.

Гайдамаки (1927. Ілюстрація до поеми Тараса Шевченка. Радянський лубок)

Козак Мамай на тлі гайдамаків, що страчують євреїв

Замок та місто відновив белзький воєвода Станіслав Владислав Потоцький.

У 1711–1712 рр. за наказом російської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців міста було силою переселено на Лівобережжя.

Занепад продовжується до 1726 року, коли Умань з околицями переходить у володіння Франциска Салезія Потоцького. В краї в цей час пожвавились дії гайдамаків. Щоб укріпити Умань, Потоцький заохочує переселення сюди з інших своїх володінь селян та ремісників. Запрошує торгувати вірмен, греків, євреїв. Починає будівництво нового замку. Але гайдамаки роблять постійні наскоки на місто, вони здобувають його в 1737 та 1750 роках.

1749 року гайдамаки спалили більшу частину міста.

В 1760 році місту надається Магдебурзьке право. В 1761 році закінчується будівництво замку.

В 1764 році Францішек Салезій Потоцький засновує в Умані василіянський монастир та церкву. Монахи в свою чергу відкривають василіянську школу на 400 учнів (винищені під час Коліївщини). Навколо Умані було багато козацьких слобідських поселень, які мали боронити Край від гайдамацьких ватаг. Місто перетворюється на одне з найважливіших міст Правобережної Київщини і Черкащини.

Під час Коліївщини в 1768 році, під проводом Максима Залізняка і Івана Ґонти, в місті було винищено євреїв, українців-уніатів (греко-католиків) та польську шляхту, що тут ховалася — так звана «уманська різня». Перемога в Умані давала змогу повсталим поширити владу гайдамаків на довколишні міста і села, де вони встановлювали козацький устрій, формували нові загони, посилаючи їх в інші терени України. Царський уряд, боячись поширення народного руху на Лівобережну Україну, віддав наказ російським військам допомогти польській шляхті придушити гайдамаччину. Іван Гонта був закатований поляками у Сербах на Поділлі, а Залізняка заслано в Сибір, де він помер. Проте боротьба на цьому не припинилася. Загони Неживого, Журби та інших отаманів чинили запеклий опір російському війську. Лише наприкінці липня 1768 року сили повстанців були розбиті. Повстання гайдамаків 1768 року, поширення визвольного народного руху на Лівобережжя стало однією з причин знищення Росією Запорозької Січі 1775 року й запровадження кріпацтва в Україні. Містом продовжували володіти Потоцькі. Після придушення повстання Умань знову занепадає. Населення майже не залишилось, торгівля зачахла.

1773 року, після смерті Ф. С. Потоцького Умань переходить до його єдиного сина Станіслава Щенсного Потоцького. Він переніс свою резиденцію з Кристинополя до Тульчина, сприяв новому підняттю Умані. Станіслав Щенсний запровадив «касу допомоги» для своїх селян, оплачував кожен день роботи на панщині по 12-15 гр.. У 1780-1784 роках збудував греко-католицький монастир отців Василіян[10], запровадив двотижневі ярмарки.

1775-го в місті було 159 осель і в передмісті 259, місто було гарно забудоване, мало 3 церкви, муровану ратушу, костел монастирський і костел Василіанський.

В 1793 року Умань увійшла до складу Російської імперії.

Станіслав «Щенсний» Потоцький

1796-го року Станіслав Щенсний Потоцький заклав один з найбільших в Європі, знаменитий садово-ландшафтний парк «Софіївка». Потоцький подарував його своїй дружині Софії. Будівництво, яким керував талановитий садівник-декоратор, кріпак Заремба, почалося на пустирі, понад річкою Кам'янкою, яка утворила два ставки, каскади, водоспади, джерела у гротах, канали з містками, водограї.

За часів Софії Потоцької на з'їзд школи садівництва приїжджав російський імператор Олександр I.

В 1795 році Умань стає повітовим містом Вознесенської губернії Російської імперії, а в 1797 році Умань входить до складу Київської губернії.

З 1805 після смерті Станіслава Потоцького Умань перейшла до його сина Олександра. Під час франко-російської війни тут було сформовано 3-й козацький полк[11].

На початку XIX століття Умань перетворюється на центр юдейського релігійного руху — хасидизму. Рабин Нахман, правнук фундатора хасидизму рабина Баал Шем Това, останні свої роки прожив в Умані. Помер 1810 року від туберкульозу. За заповітом його поховали на старому єврейському цвинтарі, де поховані й жертви «Коліївщини». В наш час на місці будинку де жив цей цадик, влаштована синагога.

Костел Успіння Богородиці закладений Станіславом Щесним Потоцьким, добудований його сином Олександром 1826 року. Зараз ця споруда внесена в реєстр культурного надбання України. Станіслав Потоцький перевіз в Умань чудотворний образ Богородиці.

У 1834 році Умань була конфіскована російським урядом у Потоцьких й 1838-го перейшла у володіння відомства військових поселень Київської та Подільської губерній. В цей же час почалася активна забудова аристократичної частини міста, вулиці вкривають бруківкою й оснащують гасовими ліхтарями, будують торгові ряди.

У 1859 році в Умань переносять з Одеси Головне училище садівництва.

Із другої половини XIX століття населення Умані значно зросло (1860 — 10 тисяч мешканців, 1897 — 29 тисяч мешканців, 1914 — близько 50 тисяч), на що вплинуло сполучення міста залізницею з Києвом (1890) та Одесою (1891). Економічний характер — торговельний (здебільшого торгівля збіжжям) і ремісничий.

1900 року: населення 30000 осіб, 21500 складали євреї. Були: 4 православні церкви, католицька церква (костьол), театр.
Місто мало 3 синагоги, 13 єврейських молитовних будинків, 4 приватних єврейських училища.

13 березня 1919 р. Кінний полк ім. Петра Болбочана Армії УНР, перейменований згодом на Кінний полк Чорних Запорожців, здобув штурмом приміщення заводу товариства «Ельворті» в Умані, робітники якого підняли заколот на підтримку військ Російської Федерації, що наступали на Умань. Слідом за тим Умань було зайнято військами Російської Федерації. Проте невдовзі українські війська пішли у контрнаступ і 19 березня 1919 р. Кінний полк ім. Петра Болбочана без бою здобув Умань, де простояв 3 дні, які використав для придбання у місцевого населення взуття для козаків[12].

Перед Другою світовою війною місто стає крупним центром сільськогосподарського району; відкрито сільськогосподарський інститут.

У липні 1941 року працівниками органів НКВС в Умані було розстріляно 954 в'язні Чортківської тюрми, вивезених до Умані з Тернопільщини (мешканців Монастириського, Чортківського, Борщівського, Теребовлянського, Бучацького районів).[13]

1 серпня 1941 року окупували нацистські війська. Під Уманню в оточення попали 6-та, 12-та радянські армії. В місті був влаштований концтабір «Уманська Яма» для полонених червоноармійців та євреїв. За даними німецького командування 14 серпня 1941 року в Уманському таборі знаходилось 50000 радянських військовополонених. На околиці міста, в Сухому Яру, німці розстріляли понад 13000 євреїв.

Був дуже пошкоджений парк «Софіївка», на його території був влаштований цвинтар для загиблих воїнів вермахту.

Внаслідок Умансько-Ботошанської операції місто було звільнено 10 березня 1944 року.[14]

Після війни Умань стає райцентром й славиться зараз перш за все своїм унікальним парком.

Американська карта Умані з околицями 1954 року

Місто поділяється на такі мікрорайони:

• Передмістя «Турок» — найстаріший район Умані з багатьма пам'ятками архітектури. На більшій території району знаходиться державний історико-архітектурний заповідник «Стара Умань».
• «Лиса гора» — старий район з одноповерховими приватними садибами.
• «Доманський» — найменший мікрорайон на сході міста з одноповерховими приватними садибами.
• «Бабанське КП» — старий район з одноповерховими приватними садибами на півдні міста з малорозвиненою інфраструктурою.
• «Східний»

Заснований на початку 90-х років минулого століття. Вулиці паралельно трасі Е-95 названі на честь міст області (Черкаська, Смілянська, Шполянська, Корсунь-шевченківська та інші), а між ними — Поріднених міст. Вулиці перпендикулярно трасі — «Східна 1, Східна 2… Східна 12».

• «Звенигородське передмістя» — така назва майже не використовується. Знаходиться в центральній частині міста з старими одноповерховими приватними садибами та перепадами висот.
• «Івангородське передмістя» — спокійний мікрорайон над Осташівським ставом, розвивається, безліч багатоповерхових будинків, магазинів та кафе.
• «Передмістя Бесарабка» — також називають «спальним районом», знаходиться на південному заході міста з великою кількістю багатоповерхівок, в народі більше відома назва район Ж/Д вокзалу.
• «Міщанка» — район приватних садиб з розвиненою інфраструктурою, знаходиться в північно-західній частині міста.
• «Слобідка» — лежить в безпосередній близькості до парку «Софіївка» в північній частині міста.
• «Нова Умань» — знаходиться в північно-східній частині біля парку «Софіївка», є як приватні садиби, так і п'ятиповерхові будинки.
• «ДОСи» — будинки офіцерського складу в північній частині міста. Більше десяти п'ятиповерхових будинків старої забудови, декілька дев'ятиповерхових будинки збудованих в кінці минулого століття і два ще в стадії будівництва.

Окрім того, в просто-народі використовують такі назви наступних районів:

• «Зарембова гребля» — район приватних садиб над «Зарембовим ставом» в південній частині міста з малорозвиненою інфраструктурою.
• «Олексіївка» — найвіддаленіший район в північній частині міста, що складається з однієї вулиці — Кармелюка (№ 145-205). Знаходиться біля «Олексіївського» ставу — річка Паланка.
• «Мікрорайон ГРЕС» — один з найвіддаленіших від центру. П'ятиповерхові будинки в середині минулого століття будувались для працівників тепличного комбінату.
• «Центр» — Густонаселений район з різними типами будинків, безліч магазинів та фінансових установ. Найкраща інфраструктура та близькість до центру обумовило популярність району.
• «Пролетарська» — північно-західна частина, спальний район, більше десяти п'ятиповерхівок панельного типу.
• «Тищика» — п'ятиповерхові та дев'ятиповерхові будинки, магазини, базари та інше.
• «Селекція» — декілька триповерхових будинки та приватні садиби в безпосередній близькості до «селекційної станції» (Уманська дослідно-селекційна станція). Знаходиться в північно-східній частині при в'їзді в місто.
• «Автострада» (вулиця 24 партз'їзду КПРС) — найвіддаленіший район від центру міста на півночі Умані. Тут є більше десяти п'ятиповерхових будинків, магазини, лікарня та «Білогрудівський» ліс неподалік.
• «Греків ліс»[15] Майбутній мікрорайон міста. Проект розроблений «Уманьавтодором».

Уманська міська рада

На площі 22,9 га заплановано збудувати п'яти- та п'ятнадцятиповерхові житлові будинки, торгові, офісні, розважальні, культурно-освітні центри, паркову зону, підземні паркінги. Тобто, вперше в області планується спорудження сучасного житлового комплексу з повноцінною інфраструктурою. Засновники проекту планують забезпечити жителів мікрорайону «Греків ліс» вуличним освітленням, дитячими майданчиками, цілодобовим водопостачанням з багаторівневим очищенням та фільтрацією води, цифровими телефонними лініями, виділеним каналом мережі Інтернет, безшумними швидкісними ліфтами, охороною та відеоспостереженням. Новий комплекс розрахований на 750 квартир, де зможуть оселитися три тисячі уманчан.

У 2015—2016 іде інтенсивна забудова міста новими багатоповерховими будинками. За перше півріччя 2016 року Умань здала в експлуатацію більше житла ніж обласний центр Черкаси: 29,3 % і 23,7 % загального обсягу збудованого житла в області[16].

2017 — планується забудова нового мікрорайону «Заводський». Де будуть розміщені: індивідуальні житлові будинки, дошкільний навчальний заклад, школа, магазини та інші об'єкти громадської інфраструктури.

У місті розташована Уманська виправна колонія № 129.

У місті Умань 178 км доріг, більшість з них з твердим (асфальтовим) покриттям, деякі перехрестя обладнано світлофорами — їх 17. В межах міста розташовані 4 площі: Івангородська площа, Майдан Гагаріна, Площа Перемоги та Площа Соборності. Нові вулиці востаннє (близько 20-ти) розроблялись для мікрорайону «Східний» у 1992 році. Один-єдиний підземний перехід знаходиться на трасі М05E95 неподалік районної лікарні. Також в місті є два надземні пішохідні переходи (мости), але вони майже не використовуються. Кожний п'ятий квадратний метр житла в області будується в Умані[17].

Найдовші вулиці:

• Степана Бандери — 5,4 км
• Енергетична — 3,6 км
• Кармелюка — 2,8 км
• Київська — 2,5 км
• Інтернаціональна — 2,4 км
• Незалежності — 2,3 км
• Європейська 2,3 км
• Михайлівська — 2,2 км
• Успенська — 2,2 км
• Визволителів — 1,8 км
• Заводська — 1,7 км
• Івана Виговського — 1,7 км

Уманська міська дитяча лікарня

На 2011 рік медичні послуги надає 8 лікарень (одна дитяча і одна районна), три пологові будинки, стоматологічна поліклініка та 17 аптек. Інші медзаклади — станція швидкої медичної допомоги, центр здоров'я та інформаційно-аналітичної статистики, оптика «ДанКа», офтальмологічна амбулаторія, «Лабсервіс», тощо.

В місті працюють дві телефонні компанії: «Укртелеком», та «М-Тел», декілька ательє пошиву одягу та ремонту побутової техніки. За зв'язок відповідають Центр поштового зв'язку № 8, Цех телекомунікаційних послуг № 15 і 4 відділення «Нової пошти». Відкриті представництва автоперевізних компаній «Автолюкс» та «Гюнсел».

14 липня 2015 року «Київстар» розпочав надавати (першим в області) послуги зв'язку у мережі 3G (технологія HSPA+) — у місті Умань та його передмісті.

5 лютого 2016 року оператор мобільного зв'язку «lifecell» запустив свою мережу 3G+ в Умані.

А 23 вересня 2016 року «Vodafone» також запустив 3G у місті.

28 липня 2018 оператор «lifecell» запустив мережу 4.5G, четвертого покоління в технології LTE Advanced Pro.

31 серпня 2018 року Київстар підключив до високошвидкісного інтернету 4G/LTE Умань та ще 15 населених пунктах.

Розвивається мережа торговельних мереж та поодиноких магазинів з різноманітними товарами. У 2005 році відкрито «Фуршет» площею 5500 м² вул. Великій Фонтанній, що є одним з найбільших в Україні, поруч комплекс «Сіті-Центр» і супермаркет «Фокстрот». 2008-го почали працювати мережі «Watsons» (вул. Тищика), «Альпарі» (будинок побуту «Мрія») та «АТБ» (котрих налічується чотири), пізніше — «Ельдорадо», «Фора», «Велика Кишеня», «Славутич» (вул. Гонти) та «Торба» («ДОСи»)

Йде боротьба з «стихійними базарами» — збудовано: ринок «Міщаночка» (вул. Залізняка), «Базарок» (перехрестя Європейської — Великої Фонтанної) та продуктовий ринок неподалік перехрестя Європейської — Тищика, облагороджується ринок на Івангородській площі (район залізничного вокзалу). Реконструйовано ряд магазинів, таких як «Уманчанка» (вул. Європейська), «Вігрос» (вул. Тищика), «Універсам № 1» (перейменований в «Критий ринок», вул. Тищика), «Оболонь» (вул. Європейська) та інші. Окрім того, в місті збудовано нові споруди призначені для торговельної діяльності: «Панорама» (вул. Європейська), «Коленд» (вул. Тищика), «Євродім» (найбільший супермаркет будівельних матеріалів, вул. Велика Фонтанна), «Стандарт» (мережа магазинів будівельних матеріалів — тер-я Міжрайбази та вул. Тищика) та ряд інших.

Біля Умані проходить автомобільний шлях М05E95 міжнародного значення Київ — Одеса, який є частиною Європейського транспортного коридору № 9; автомобільний шлях М12E50 міжнародного значення Стрий —Тернопіль — Кропивницький — Знам'янка; автомобільний шлях Н16 національного значення Золотоноша — Черкаси — Сміла — Умань.

В першій половині XX століття в місті починав працювати трамвай. Депо знаходилось на території колишнього «оптико-механічного заводу».

Нещодавно відремонтований автовокзал є точкою відправлення приміських та міжміських рейсів до таких міст як Київ, Черкаси, Одеса, Вінниця, а також є місцем пересадки для рейсів з усіх куточків України. Розгалужена сітка АЗС

Залізнична станція Умані Одеської залізниці є кінцевою, найближча велика станція знаходиться в місті Христинівка (20 км).

Розвинене пасажирське перевезення по місту маршрутними транспортними засобами (автобуси), а також за допомогою таксі, — в місті налічується більше десяти приватних компаній[20].

• Свято-Троїцька церква ПЦУ
• Миколаївський собор УПЦ МП
• Успенська церква УПЦ МП
• Покровська церква УПЦ МП
• Дерев'яна Михайлівська церква УПЦ МП
• Церква усіх Святих УПЦ МП
• Кирило-Мефодіївська церква УПЦ МП

• Римо-католицький костел Успіння Пресвятої Богородиці

• Церква християн-адвентистів сьомого дня
• Церква Євангельських християн баптистів

• Єврейська синагога

Вулиця Пушкіна в Умані, та її прилеглі провулки — є місцем компактного перебування євреїв — хасидів на юдейський Новий Рік, що святкується в кінці вересня, в Умань з'їжджаються хасиди з усього світу. Вони вважають, що помолившись цього дня на могилі цадика Нахмана, отримають духовне очищення[23].

• Гордєєв Петро Андрійович (1849—1914) — заслужений професор Харківського ветеринарного інституту, дійсний статський радник.
• Кизило Андрій Олександрович — Герой України, офіцер Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув у боях за Авдіївку. На честь Андрія перейменовано вулицю Коломенська.
• Бажанов Марко Ігорович — український вчений-правознавець, дійсний член (академік) Академії правових наук України
• Біляшівський Микола Федотович — член Української Центральної Ради.
• Моспан Антон Юрійович (1991—2018) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Редько Федір Андрійович (1905—1981) — міністр освіти УРСР в 1939-40 роках.
• Михайло Ханенко (1620—1680) — гетьман України
• Демидов Кузьма Прохорович — український актор, співак і хоровий диригент.
• Качур Іван Іванович — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Кохно-Кутів Микола Євгенович — підполковник Армії УНР.[24]
• Крамаренко Євген Юрійович — хірург;
• Андрій Чужий — український поет-модерніст, представник Розстріляного Відродження;
• Леванда Дмитро Дмитрович — капітан 2-го рангу Військово-морського флоту УНР.[25]
• Левитський Борис Григорович — заслужений діяч науки УРСР.
• Нечаївська Віра Йосипівна — член Української Центральної Ради.
• Носаченко Андрій Васильович — підполковник Армії УНР.[26]
• Ольшевський Володимир Антонович — генерал-хорунжий Армії УНР.[27]
• Пожарський Дмитро Павлович — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Петре́нко Іван Миколайович (5 серпня 1972, Умань, УРСР — 16 жовтня 2018, Уланів, Україна) — український військовий, учасник російсько-української війни, полковник Військово-Повітряних Сил ЗС України, заступник глави Повітряного командування «Схід», льотчик 1-го класу. Загинув у авіакатастрофі під час навчань.
• Соболев Пилип Петрович (1867 — ?) — український громадський діяч у Харбіні (Китай)
• Страшкевич Борис Паладійович — санітар при 5-му курені 2-ї бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу
• Герої Радянського Союзу:
  • Бердичевський Леонід Афанасійович (24 березня 1908 — 31 липня 1944)[28].
  • Кудерський Панас Йович (2 травня 1904 — 23 травня 1966)[29].
  • Радзієвський Олексій Іванович (13 серпня 1911 — 30 серпня 1979)[30].
• Повний кавалер ордена Слави Карандевич Василь Пилипович (3 лютого 1915 — 12 лютого 1995)[31].
• Жук Олександр Борисович (13 жовтня 1922 - 2002) - радянський і російський зброєзнавець, художник - медальєр
• 1959 р — народився видатний діяч АсМАП України Лановенко Олександр Петрович
• Клапоух Юрій Олексійович — український сучасний художник.
• Коломієць Віра Титівна — український мовознавець.
• Корецький Леонід Мусійович — український економіко-географ.
• Смолич Юрій Корнійович — український письменник, журналіст, театральний критик.
• Іван Скоропадський — український військовий, політичний і державний діяч.
• Хмельницький Володимир Ілліч — український режисер.
• Неллінгер Тетяна Миколаївна — український художник.
• Колесніченко Вадим Васильович(Калєснічєнка) — українофоб, російський шовініст, політик;співавтор проекту закону Колесніченка-Ківалова та скандальних законів Олійника-Колесніченка.
• Власюк Олександр Іванович, відоміший під ім'ям Сашко Лірник — казкар-лірник, інженер та учасник київського гурту «Вій», сценарист, актор, телеведучий, автор телепрограм.
• Гермаш Людмила Павлівна — український фізик, професор.
• Гурин Олександр Семенович — (1931) — Лауреат Державної премії СРСР, Головний конструктор авіаційних радіогідроакустичних систем і гідроакустичних станцій. Як Головний конструктор у свої 85 років активно розробляє сучасні системи для потреб Збройних Сил України.
• Шлямар Ігор Олександрович (1969—2015) — український військовик, учасник російсько-української війни, загинув у боях за Україну.
• Барановський В'ячеслав Миколайович (1976—2015) — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Биченюк Галина Йосипівна (1927) — радянська і українська поетеса;
• Цві Єгуда (1887—1965) — ізраїльський політик, депутат Кнесету, активіст сіоністського спрямування.
• Мирослав Віталі (1914—1992) — англійський лікар польського походження.
• Солончук Людмила Леонідівна — українська поетеса. Член Національної спілки письменників України (2005). Лауреатка Всеукраїнської літературної премії імені О.Олеся.
• Руслан Сирота (нар. 1980) — ізраїльський та американський музикант і композитор, володар «Греммі» 2011 року.
• Балакін Олександр Петрович — художник, живописець, графік. Член Національної спілки художників України (1993).

• Бодров Юрій Іванович — міський голова Умані (1992—2014), член правління Української асоціації місцевих та регіональних влад.
• Дикун Андрій Євгенович — український громадський діяч, директор ПП «Дикун», яке працює в напрямку аграрного консалтингу, президент Асоціації виробників молока України, Голова ГО Громадський актив Умані.
• Мартинюк Михайло Тадейович — доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, Заслужений працівник освіти України, ректор Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (2005—2010 рр.).
• Побірченко Наталія Семенівна — ректор Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (2010—2014), завідувач кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки, доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України.
• Кузь Володимир Григорович — доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПНУ.
• Косенко Іван Семенович — директор Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор біологічних наук, заслужений працівник культури України, професор Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини.
• Кримовська Софія Володимирівна — українська поетеса, журналіст, майстриня «гендмейку» (ручних виробів), дипломант літературного конкурсу «Гранослов» 1999 року, лауреат ІІІ Всеукраїнського Поетичного вернісажу «Троянди й виноград», авторка книги поезій «свіТ…ЛО… тінь (ТЛО І РИМА)».
• Юрійчук Юлія (* 1998) — українська каноїстка; майстер спорту України.