Гнейс
Гнейс, ґнейс (нім. Gneis, від давн.в-нім. gneisto, сер.-в.-нім. ganeist(e), g(e)neiste — «іскра») — зерниста (розмір зерен понад 0,2-0,3 мм) метаморфічна гірська порода.
 | ||||
| Загальні відомості | ||||
|---|---|---|---|---|
| Ідентифікація | ||||
| Використання | ||||
|
| ||||
 Гнейс у Вікісховищі | ||||
Загальний опис
Складається переважно з польового шпату, а також кварцу та кольорових мінералів. Другорядні мінерали гнейсу.: гранат, кордієрит, дистен, силіманіт і інші. Акцесорні мінерали: сфен, рутил, циркон, апатит, магнетит, карбонати.
Характеризується більш-менш чітко визначеною паралельно-тонкосмугастою текстурою, з переважаючими гранобластовими та порфіробластовими структурами.
За характером первинних порід (ступенем метаморфізму) виділяють парагнейси і ортогнейси. Перші утворюються внаслідок глибокого метаморфізму осадових гірських порід, а другі — магматичних (головним чином вулканічних).
За мінеральним складом виділяють плагіогнейси, біотитові, мусковітові, двослюдяні, амфіболові, піроксенові гнейси. За структурою і текстурою розрізнюють гнейси деревоподібні, очкові, стрічкові, листові та інш.
Комбіновані гнейси — граніто-гнейси, діорито-гнейси тощо. Найтиповіші гнейси для древніх докембрійських комплексів. Серед них — сірі гнейси, які відносять до найдавніших гірських порід Землі. Активне утворення гнейсів спостерігалося 2,5-2,0 млрд років тому.
Густина гнейсу — 2,65-2,87, пористість 0,5-3,0 %, водопоглинання 0,2-2,3 %.
Родовища Г. відомі в Скандинавії, Канаді, Росії, Україні та інш. країнах. Застосовують для виробництва щебеню, тротуарних плит, як облицювальний матеріал.
Термін «гнейс» введено Ф. Ю. Левінсоном-Лессінгом (1931 р.).
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Гнейс // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Посилання
- Гнейс // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.