Гней Доміцій Кальвін

Гней Доміцій Кальвін (96 — після 20 р. до н. е.) — політичний та військовий діяч Римської республіки, консул 51 та 40 років до н. е.

Гней Доміцій Кальвін
лат. Cn. Domitius M.f.M.n. Calvinus
Народився не пізніше 89 до н. е.
Стародавній Рим
Помер 1 століття до н. е. або 20 до н. е.[1]
невідомо
Країна Стародавній Рим
Діяльність Ancient Roman politician, Ancient Roman military personnel
Посада народний трибун, начальник кінноти, претор, давньоримський сенатор[2], консул[2][3] і консул
Рід Domitii Calvinid
Батько невідомо
Мати невідомо
У шлюбі з невідомо
Діти Domitia Calvinad[1][1]

Життєпис

Походив з роду нобілів Доміцієв. Син Марка Доміція Кальвіна, претора 81 року до н. е.

У 62 році до н. е. був легатом у проконсула провінції Азія Луція Валерія Флака. Тоді в Адрамітії затримав золото юдеїв, яке повинно було спрямовуватися до Єрусалиму. У 59 році до н. е. його обрано народним трибуном. Під час своєї каденції протидіяв законам Гая Юлія Цезаря. Тоді ж був свідком у справі про здирництво Луція Валерія Флака.

У 56 році до н. е. став претором, керував судовою комісією з перевірки незаконного отримання посад. Серед народу здобув популярність завдяки проведення ігор на честь Аполлона. У 54 році до н. е. намагався стати консулом, але був звинувачений у підкупі виборців й програв. У 53 році до н. е. його обрано консулом разом з Марком Валерієм Мессалою Руфом. Не зміг провести коміції через сутички між популярами та оптиматами. В одній з таких сутичок Кальвіна було поранено.

Денарій Гнея Доміція Кальвіна

З початком громадянської війни поміж Гаєм Цезарем та Гнеєм Помпеєм підтримав першого. У 48 році до н. е. керував 2-ма легіонами у Греції — спочатку зазнав поразки від Фавста Корнелія Сулли, але згодом Доміцію вдалося захопити Фессалію. Після цього приєднався до армії Цезаря, а у вирішальній битві при Фарсалі Кальвін керував центром війська Гая Цезаря. Після перемоги був призначений намісником Азії. У цей час проти римлян виступив Фарнак, син Мітридата VI, царя Понту. При Нікополі Доміцій зазнав тяжкої поразки від Фарнака й вимушений залишити Понт, Галатію та Кападокію. Після перемоги Цезаря над Фарнаком при Зелі у 47 році до н. е. Кальвін переслідував втікаючого Фарнака й захопив м. Сінопу. У 46 році до н. е. Доміцій разом з Цезарем рушив до Африки. Тут він з 2-ма легіонами витіснив помпеянця Консідія з м. Тісдра.

По поверненю до Риму у 45 році до н. е. Гней Доміцій увійшов до колегії понтифіків. після загибелі Цезаря Кальвін підтримав Октавіана, бувши у 42 році до н. е. його легатом у війні проти республіканців. Але зазнав поразки у морській битві від Мурка та Агенобарба. У 40 році до н. е. вдруге обрано консулом разом з Гаєм Азінієм Полліоном. У цей же час став патроном м. Емпорій у Ближній Іспанії.

У 39 році до н. е. був призначений Октавіаном проконсулом в Іспанію. Під час свого правління іберійське плем'я церретанів завдали поразку легату Кальвіна. За це Доміцій наказав провести децимацію 2-х центурій й наказав стратити центуріона-приміпіла. Після цього рушив на церратів та повністю їх розбив. По поверненню до Рима відсвяткував тріумф. На честь своїх перемог Кальвін поставив пам'ятника на Палатині, збудував якусь будівлю у Тарацині та відремонтував Регію (місцеперебування понтифіків).

У 30—29 роках до н. е. від імені Риму уклав договір з м. Кнід. З 29 року до н. е. став магістром колегії арвальських братів.

Родина

  • Гней Доміцій Кальвін, префект кінноти 49 року до н. е.
  • Доміція, дружина Луція Кальпурнія Бібула, проконсули Сирії у 34—32 роках до н. е.

Джерела

  • Діодор Сицилійський, XL ind.; 17, 1; 45—46; XLI 51, 2—3; XLII 46—47; 49; XLIII 51, 7; XLVII 47, 6; XLVIII ind.; 15, 1; 32, 1; 42. (гр.)
  • Friedrich Münzer: Domitius 43). // Paulys Realenzyklopädie der klassischen Altertumswissenschaft, Bd. V 1, Stuttgart 1901, Sp. 1419—1424. (нім.)
  1. Digital Prosopography of the Roman Republic
  2. Thomas Robert Shannon Broughton The Magistrates of the Roman RepublicSociety for Classical Studies, 1951. — ISBN 0-89130-812-1, 0-89130-811-3
  3. Любкер Ф. Domitii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 427–429.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.