Гнилий Ріг

Довжина річки 28 км. Площа водозбірного басейну 201 км². Похил річки 1,64 м/км. Річище звивисте, у пониззі випрямлене, завширшки 8—12 м. У селах Комини та Білотин створено ставки. Використовується на господарські потреби населення та охолодження електростанції. На водосховищі розвинене рибництво.

Гнилий Ріг бере початок у заболоченому дубово-сосновому лісі південніше села Комини із двох струмків, правий з яких живиться водами зі ставка, а лівий — із болота. На південно-східній околиці Коминів Гнилий Ріг приймає води першої правої притоки, яка також тече у місцевості, вкритій сосново-дубовими лісами, живиться водами з джерел і боліт. У середній течії цієї притоки є піщаний кар'єр.

Проплинувши через центр Коминів, річка меандрує, тече широкою долиною та приймає води першої лівої притоки, яка з'єднана з системою меліоративних каналів завширшки 6 м і завглибшки — 1,7 м.

Став на річці Гнилий Ріг в селі Білотин

У середній течії у центрі с. Білотин річка розливається у став, який має довжину 800 м і ширину 180 м. Північніше села річка плине широкою долиною: її русло перетворене на канал, який приймає води ще однієї правої притоки, що бере початок біля урочища Шляхова, неподалік с. Хоровиця. У Гнилий Ріг потрапляють води з лівої притоки, яка теж перетворена у канал. У цій місцевості річка впадає у водосховище-охолоджувач Хмельницької АЕС біля урочища Медвежа Гора. Цікаво, що на протилежному, північному березі, Гнилий Ріг витікає з водосховища, плине заболоченою місцевістю і поблизу Острога впадає у річку Вілію.

Хоча Гнилий Ріг мала річка, але її розташування таке, що басейн розташований у межах двох геоморфологічних районів — Славутському піщаному і Білогірському. У верхній течії Гнилого Рогу абсолютні висоти досягають 241,3 м, а в нижній — 193,2 м. Поверхня цієї місцевості почленована балочними ерозійними формами-ярами і балками.

Гнилий Ріг є однією з небагатьох річок Хмельниччини, басейн якої на 95 % вкритий лісами.

У долині річки чергуються суходільні, заплавні луки і болота. Найбільші болота тут можна побачити південніше Коминів, північніше Білотина і поблизу Острога.

Водосховище, ставок-охолоджувач ХАЕС

Завдяки водосховищу ХАЕС тут різноманітна і досить багата іхтіофауна. У басейні річки водиться амур білий, амур чорний, верховодка, в'юн, вирезуб, гірчак, білизна, краснопірка, лин, лящ, марена, окунь, підуст, пічкур, плітка, сом, судак, рибець, товстолобик, чехоня, щука, мінога українська і минь.

Досить високу щільність мають усі 11 видів земноводних. А серед плазунів вдається побачити веретільницю, вужів водяного і звичайного, гадюку звичайну, мідянку, черепаху болотяну, ящірок прудку, живородну і зелену.

Серед птахів лук, боліт і водойм найчастіше вдається побачитибаранця великого, бугая, вівсянку очеретяну, гуску сіру, деркача, журавля сірого, кобилочку звичайну, річкову, солов'їну і звичайну, крижня, крячка білокрилого і малого, курочку водяну, ластівку берегову, лебедя-шипуна.

У басейні Гнилого Рогу в Лютарському лісництві розташований гідрологічний заказник «Гнилий Ріг» площею 816,2 га, створений у 2000 році, а також зоологічний заказник «Лютарський» площею 35,7 га, який створений у 1994 році.

У нижній течії 1981 року було збудовано Нетішинське водосховище для потреб Хмельницької атомної електростанції. Під час створення водосховище була затоплена територія села Дорогоща. Населення при цьому переселене до міста Нетішина.

Басейн річки Гнилий Ріг розташований на північному заході Хмельницької області на території Ізяславського і Славутського районів. На Ізяславщині знаходиться верхня і середня течії, а на Славутчині — частково нижня, бо річка протікає саме по межі між двома адміністративними районами.

Над річкою розташовані села Комини та Білотин.

• Співака (ліва).

• Річки Хмельницької області

1. «Каталог річок України». — К. : Видавництво АН УРСР, 1957. — С. 76. — (№ 1193).
2. Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
3. Говорун В. Д., Тимощук О. О. «Річки Хмельниччини» — Хмельницький: Поліграфіст-2, 2010. — 240 с.