Гнівань

Згідно з історичними документами, відправною точкою початку історії міста Гнівані є знаменитий Черленківський замок, залишки якого розкинулися на Лисій горі теперішнього села Селище. У цьому селі досі збереглися такі назви, як річка «Гніванка», урочище «Гнівань» та вулиця Редькова Штанина, яка колись теж носила назву «Гнівань». Всі вони знаходяться в центральній частині села, за три кілометри від Гнівані. .

Датою першої письмової згадки про місто і по сьогодні помилково вважається 1629 рік. Цьому сприяла згадка 1629 року, як дати заснування, у багатотомному виданні «Історія міст і сіл Української РСР», що було видане протягом 1968—1973 років Інститутом історії АН України.[2] .Автори посилаються на запис у книзі польського історика Александра Яблоновського «Źródła dziejowe»[3],що була видана у 1897 році: «На річці Буг нижче Вінниці знаходиться містечко Черленків, яке відноситься до Вінницького староства і є гніздом роду Черленківських, до якого під кінець першої чверті XVII ст.(1629) належало все довкола, включаючи по праву сторону Бугу села Бохоники і Ровець, по ліву — Юрківці, Комарів, Селище, Гнівань, Яришівка, Гриженці.». Однак ніяких документальних підтверджень цьому немає .Посилання багатьох джерел на Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1629 року не відповідають дійсності, оскільки Гнівань у даному реєстрі не згадується.[4] А зважаючи на виняткову точність і докладність Подимного реєстру Брацлавського воєводства 1629 року, можна бути впевненими що населеного пункту з назвою Гнівань тоді не існувало.

Взагалі автори «Історії міст і сіл Української РСР» вкрай недбало підійшли до висвітлення історії Гнівані. Так, після фрази «Поселення Гнівань виникло в давнину. Його не раз спустошували татари», вказано посилання на історію села Жеребилівка, Могилів — Подільського району[2]

Можна припустити що виділення частини села Селище у окреме село з назвою Гнівань відбулося під час поділу спадщини володаря Ключа Седлецького Станіслава Щеньовського його сином Петром Щеньовським у 1778 році, згідно з яким Седлиська частина, а саме «..м. Седлище та села Хрувань, Грижинці, Сіпани і Манікі», дістались Онуфрію Щеньовському.[5] Згодом назва «Хрувань» трансформувалась у «Гнівань»

Однак слід пам'ятати, що давній Гнівань відноситься до історії сучасного села Селище і з сучасним містом Гнівань має лише спільну назву.

Поселення в межах сучасного міста Гнівань (крім території села Витава) виникло завдяки прокладенню залізниці Київ–Одеса у 1870 році(саме тоді збудована станція отримала назву найближчого населеного пункту — села Гнівань) та одному з найбільших землевласників на Поділлі Юзефу(Йосипу) Ярошинському.[6] У 1872 році Юзеф Ярошинський купує у власника с. Селище Тита Щеньовського обладнання цукроварні та перевозить його на куплену ділянку землі поблизу станції «Гнівань», де будує цукровий завод[7] З часом, з тимчасових жител робітників з навколишніх сіл, виростає робітниче містечко.

У 2-й половині XIX ст. розпочато широку розробку гніванського граніту для потреб місцевого будівництва. Наприкінці 19 ст. виробництво каменю і щебеню становило 20 тис. м³ на рік.[8]

Наприкінці 19 століття у зв'язку з побудовою Південно-Західної залізниці населення Гнівані починає швидко зростати. Земля села і його околиць налічувала до 3000 десятин, яку поміщик Ярошинський продавав (по 0,15 га) робітникам, що працювали на прокладанні залізничної колії.[8]

У 1913 — 1938 роках Гнівань волосний центр.[8] З 1938року — смт.[8] У 1981 році Гнівань отримало статус міста.[8]

У 2017 році утворилася Гніванська об'єднана територіальна громада, яка налічує 4 адміністративні одиниці - місто Гнівань та села Грижинці, Демидівка, Могилівка, з адміністративним  центром в  м. Гнівань. До об'єднання місто було в районному підпорядкуванні з часу присвоєння йому статусу міста (11 грудня 1981 року). Місто утворене на базі територій селища міського типу Гнівань, сусідніх сіл Витава та Витавська Слобідка. З 2017 року Гнівань адміністративний центр Гніванської ОТГ.[8]

Перші історичні згадки про село Витаву відносяться до 1569 року. Цього року з утворенням польсько-литовської держави Речі Посполитої почався новий перепис населення для обкладання його податками. Так у 1569 році Витавою заволодів поміщик Василь Житинський. Пізніше власниками села були Никифор Комар 1590, Ян Кошко 1591, Василь Калесовський 1592, Василь Гулевич 1593, Андрій Гулевич 1596, Іван Житинський 1600–1612 рр., Як Верейський, Степан Лозка, Федір Симашко, Анна Комарова, Настасія Красносельська, Іван та Гордій Житинські 1612–1629 рр. Вільні землі села під час панування Речі Посполитої переважно надавались полякам. Частину місцевості, де розташоване село Витава, і по сьогодні називають Буртами. Колись це була повністю заболочена земля. Щоб її осушити, довелось копати спеціальні водовідвідні рови. Таким чином, з часом рівень ґрунтових вод понизився, а зайва вода стала стікала по тих ярах у річку, яка отримала назву Витавка. На осушеній території з того часу стали випасати худобу. Вважається, що свою назву село Витава отримало від назви річки Витавка, від слова «витати». Витава стояла на перехресті торгових шляхів.

У 1969 році, розпочалося виробництво найбільшого в Європі Гніванського заводу спецзалізобетону. В 1964 став до ладу Гніванський шиноремонтний завод. За час незалежності майже повністю припинили свою діяльність Гніванський цукровий завод, Гніванський підшипниковий завод, Гніванський молокопереробний завод. Значна кількість населення постійно працює за кордоном. Розробка гранітів ведеться і в наш час. Глибина діючого кар'єру понад 150 м. Діючий кар'єр згубно впливає на екологічну ситуацію в місті.

Вокзал станції Гнівань

Через Гнівань проходить залізниця. У місті знаходиться станція, де зупиняється частина швидких і всі приміські поїзди, а також два міжнародних.

Час руху приміським електропоїздом до Вінниці — 25-30 хв, до Браїлова — 15 хв, до Жмеринки — 30 хв, що дає можливість частині мешканців щодня їздити на роботу.

Найближчі вузлові станції — Жмеринка, Вінниця, Калинівка-1, Козятин-1, Хмельницький.

У Гнівані навантажуються товарні вагони з сировиною, добутою з кар'єру, та іншими вантажами.

З Гнівані розходиться кілька доріг місцевого значення на: Вінницю, Ворошилівку, Тиврів, Вороновицю,Могилівку,Браїлів, Жмеринку. Автобусне сполучення розвинуте посередньо. Автобуси на Вінницю курсують на "Західний автовокзал" або до "Електромережі". Час в дорозі складає 25- 30 хвилин.