Південний Буг

Півде́нний Буг, Бог, рідше Біг (дав.-гр. ‛Ύπανις Гіпаніс, крим. Aqsu Ак-Су, пол. Boh) річка на південному заході України. Бере початок на Поділлі і впадає до Бузького лиману Чорного моря.

Південний Буг
Південний Буг у Вінниці
Південний Буг на мапі України
49°37′52″ пн. ш. 26°25′44″ сх. д.
Витік поблизу села Холодець Волочиського р-ну Хмельницької області.
• координати 49°37′52″ пн. ш. 26°25′43″ сх. д.
висота, м 321 м
Гирло Бузький лиман Чорного моря.
• координати 46°55′ пн. ш. 32°00′ сх. д.
Країни: Україна
Регіон Хмельницька область
Кіровоградська область
Миколаївська обл.
Вінницька область
Одеська область
Довжина 806 км
Площа басейну: 63700
Середньорічний стік 108 м³/с
Притоки:
Ідентифікатори і посилання
GeoNames 697134
 Медіафайли у Вікісховищі

Друга за довжиною в межах України річка після Дніпра, і найдовша з тих, що течуть винятково теренами України — довжина її 806 км[1]. Протікає західними, центральними і південними областями держави (Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Одеська та Миколаївська області) через фізико-географічні зони лісостепу і степу. Тут на поверхню виходить найдавніше в Україні геологічне утворення Український кристалічний щит, завдяки якому Південний Буг відомий своїми порогами.

Назва

Варварівський міст у Миколаєві проводить межу між Південним Бугом і Бузьким лиманом

Упродовж століть, різні народи по-своєму називали річку. Давні греки — Гіпанісом або Іпанісом, османи-турки називали її Ак-су, що означає «біла вода». Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси — «кривий», «покручений». Ще, у француза Ґійома Левассера де Боплана, який може вважатись засновником української картографії, вона позначена саме як Бог Руський. Сучасну назву річка отримала випадково. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог В. Д. Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами — Буг. Західна річка й справді звалася Бугом, південна — Богом. Проте В. Д. Ласкарєв не помітив цього і, щоби можна було в подальшому розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг.[2]

Геологічна будова

Басейн Південного Бугу розташовано в межах трьох геоструктурних районів: верхня частина басейну розміщена на Волино-Подільській височині, середня його частина — в межах Придніпровської височини, нижня течія належить до Причорноморської низовини.

У верхній частині, тобто з місця її джерела, яке розташоване на бл. 320 м над р. м., річка тече багнистою долиною, що також відбивається на забарвленні води. Градієнт у цій ділянці становить лише 0,37 м/км, а швидкість течії — до 0,5 м/с. У середній частині вона прорізує кристалічний гірський масив, а нахил зростає (до 0,92 м/км), коли Буг пробивається крізь скелі.

У межах Волино-Подільської і Придніпровської височини рельєф басейну рівнинний; тут водозбір являє собою плато, дуже розчленоване глибоко врізаними річковими долинами і балками, сильно еродоване. У верхній частині водозбір розчленований мережею ярів та балок, глибина ерозії 50—100 м. У середній частині водозбору глибина ерозії сягає 100—200 м, а густота яруго-балочної мережі 0,50—1,0 км/км². Для нижньої частини водозбору характерними є плоский рельєф з численними западинами-блюдцями. Рівнина середньо розчленована з глибиною ерозії 50—100 м, густота яруго-балочної мережі 0,50—0,75 км/км².

В основі плато залягають давні кристалічні породи (граніти, гнейси), в багатьох місцях виходять на денну поверхню, але часто перекриті плащем морських і континентальних третинних відкладів (піски, глини, мергелі). Верхню частину геологічного розрізу, становлять четвертинні відкладення. Розповсюджені вони усюди, і відсутні лише на невеликих ділянках, де оголюються корінні породи.

У берегових обривах оголюються шари ґрунтів і гірських порід, нерідко дуже стародавніх. На берегах часто знаходять численні свідоцтва стоянок стародавніх людей (див. Савранська стоянка, Сабатинівська культура, Сабатинівський човен, Гренівський заказник, Гард (урочище), Бугогардівська паланка, Брояка, Буго-дністровська культура).

Неймовірно гарний Південний Буг. Віддалік видно величезний камінь «слон», де зазвичай завершується спуск річкою на плавзасобах (рафтинг)

Із сучасних геологічних процесів у межах басейну Південного Бугу найбільшого поширення набула ерозійна діяльність, заболочування, зсувні процеси, еолова діяльність (еолові леси), ерозія землі і локально-карстові явища.

В басейні на кристалічному фундаменті, розташовані водоносні горизонти палеогена, неогена, сарматських, торонських відкладів і інших, перекритих горизонтами четвертинних відкладів. Водоносний горизонт останніх, широко використовується для сільськогосподарського, а також централізованого водопостачання населених пунктів.

Основним джерелом якісного водопостачання багатьох населених пунктів, є води кристалічних порід докембрію, розповсюджені в тріщинуватих зонах повсюдно в межах Українського кристалічного щита.

Мінералізація вод всіх водоносних горизонтів збільшується на південний схід басейну, досягаючи значень 1,5 г/дм³ і більше (Миколаївська область).

Ґрунти

За характером ґрунтового покриву басейн Південного Бугу належить до лісостепу та степу.

Поверхневий покрив складається із лесів і лесовидних суглинків, чим пояснюється перевага пилуватих легкосуглинистих і піщано-середньосуглинистих ґрунтів. Ґрунти переважно сірі опідзолені, у верхів'ї місцями чорноземні.

Ґрунти в верхній частині басейну представлені світло-сірими суглинками. Центральну частину басейну вкривають малогумусні чорноземи. На підвищених місцях рельєфу залягають опідзолені чорноземи.

Південний Буг в м. Хмельницький

Сучасний ґрунтовий покрив верхньої та середньої частин басейну Південного Бугу сформувався під впливом взаємодії ґрунтоутворюючих порід, рослинного покрову, рельєфу, клімату та господарської діяльності людини. В основному ґрунти сформувалися на карбонатних лесових відкладах. На рівнинних ділянках басейну під покривом степової рослинності утворились чорноземи глибокі, а на ділянках під лісовою рослинністю виникли лесові опідзолені ґрунти. На алювіальних відкладах в долинах річок утворилися лучні та торфово-болотні ґрунти.

Світло-сірі, темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені поширені в верхній і середній частині басейну. Світло-сірі ґрунти найбільше опідзолені та найменш гумусовані серед лісостепових опідзолених ґрунтів. Гумусо-елювіальний горизонт чорноземів опідзолених неглибокий (до 35 см). На південь від лінії, що проходить через Балту — Первомайськ (на правобережжі Кодими) розташована зона різнотрав'яного степу. Ґрунтовий покрив тут представлений чорноземами, сформованими на важких суглинисто-лесових породах. В районі нижче м. Первомайська до с. Олександрівка Миколаївської області переважають чорноземи мало та середньогумусні, важко та легкосуглинисті. В пониззі Південного Бугу вони переходять в чорноземи слабкосолонцюваті та каштанові ґрунти.

Рослинність та тваринний світ

Кам'яна стела на місці витоку поблизу села Кушнирівка у Хмельницькій області
Південний Буг на півночі Миколаївської області
Гранітні пороги Південного Бугу біля села Мигія

Одним із основних чинників, від яких залежить гідрологічний режим басейну, нарівні з кліматичними, ґрунтово-геологічними і геоморфологічними є рослинний покрив. Рослинність кількісно та якісно перерозподіляє опади, що поступають на землю, і дуже змінює гідрологічний режим території.

Більша частина басейну Південного Бугу знаходиться в межах лісостепової зони і має досить багатий і різноманітний рослинний світ, що зумовлено передусім сприятливим кліматом, рельєфом та родючими ґрунтами. Природна рослинність посідає тут 12 % усієї площі. Із них 11 % припадає на ліси, близько 1 % на луки і 0,5 % — на болота.

Рослинність північно-західної частини басейну представлена молодими і середньовіковими широколистими лісами, які розташовані окремими масивами. Найпоширенішими породами дерев є дуб, граб, ясен, клен, липа, в'яз, вільха. З кущів та чагарників можна зустріти ліщину, шипшину, жимолость, скумпію та інші.

Бузька черепаха

На південь ліси поступово змінюються на лісостеп і степ, спочатку ковилово-різнотравний, а потім ковилово-типчаковий. Степова рослинність представлена засухостійкими бобово-злаковими різнотравними асоціаціями тимофіївкою, фіалкою, суницею, медункою, пирієм, волошкою, ковилою, кропивою та ін. В цілому, лісистість басейну становить близько 7 %, заболоченість — 2 %. Орними землями зайнято близько 70 % території водозбору.

Усі ліси, розташовані в басейні, розподілені на дві групи. В першу групу входять зелені зони навколо міст, інших населених пунктів і промислових підприємств, ґрунтозахисні лісосмуги, водоохоронні прибережні захисні смуги, а також захисні лісові смуги уздовж залізних та шосейних доріг.

До другої групи відносяться експлуатаційні ліси, де допускається рубка, але не більше річного приросту. Ліси першої групи займають в басейні Південного Бугу 73 % загальної площі лісового фонду, ліси другої групи — 27 %.

На частині басейну Південного Бугу, що зайняті орними землями, обробляються, вирощують культурні види рослин: пшеницю, цукрові буряки, кукурудзу, жито, горох, гречку, картоплю та інші.

У флорі басейну є ряд ендемічних видів (рослини, що зустрічаються тільки на даній території): волошка савранська, козельці великі та інші. Можна знайти і реліктові види: хвощ великий, бруслина мала, медунка м'якенька та інші. Для їх збереження створюються нові об'єкти природно-заповідного фонду.

Водорості річки, представлено, в основному, роголисником (куширем), який не має коріння та запилюється під водою, різухою морською, лепехою, рдесником, білим лататтям, занесеним до Червоної книги України, глечиками жовтими, ряскою та іншими. По берегах, та на мілинах, росте переважно очерет та рогіз.

Водорості на швидкоплинному Бугу

Серед тварин, можна зустріти: річкову видру, ондатру, нутрію, раків, водяного вужа, черепаху, п'явку; основними мешканцями прибережних вод, є: норець, крижень, лиска, чирянка велика, крячок, бугайчик, очеретянка, мартин сріблястий, мартин жовтоногий, баклан, лунь очеретяний, сіра чапля, а також, лелеки, лебеді, чепура велика, мала біла чапля; основними видами риб, є: бичок, тараня, карась, короп, плітка, краснопірка, щука, окунь, сонячний окунь, лящ, плоскирка, білий амур, товстолобик, сом, судак, а також злісний шкідник Чебачок амурський. Навесні до Південного Бугу, на нерест з Чорного моря, заходить вид оселедців пузанок азовський, а восени може заходити кефаль-лобан, залежно від солоності води, іноді заходять поодинокі дельфіни.

Цікаво, що на Бузі, наприклад, навпроти Костянтинівки, існують величезні, розтягнуті на сотні метрів, місця гніздування крячків річкових, які роблять плавучі гнізда прямо на лататтях, і величезні коропи з цього користаються — з-під води розгойдують гнізда, яйця скочуються у воду, і рибини їх поїдають.

А баклан може добряче сполохати, наприклад рибалку, зненацька виринувши з-під човна, адже птах сягає більше 3 кілограмів ваги, метровий розмах крил та має майже чорний колір, до того ж він одразу з хлюпотом починає злітати.

Може здатися неймовірним, але ще у 1970-80 роки у Південному Бузі була заборона на вилов бичка. Тепер це, напевно, найбільш розповсюджений у річці та лимані вид риб.

Клімат, метеорологічна та гідрологічна обстановка

Клімат

Пороги Південного Бугу на півночі Миколаївської області

На утворення клімату басейну Південного Бугу дуже впливає циркуляція атмосфери, з якою пов'язані переміщення повітряних мас з Атлантики, Арктики і Середземномор'я.

У верхів'ї та в середній частині басейну, клімат помірно континентальний. Клімат південних районів перебуває під впливом Чорного моря і в нижній течії річки, повільно переходить до посушливого.

Значна протяжність території басейну з північного заходу на південний схід спричиняє помітні відмінності в розподілі температури повітря. Середня річна температура повітря змінюється від 7,1 °C до 10,0 °C.

Середня багаторічна температура повітря у верхній і середній частинах басейну коливається в межах 7,1-8,1 °C. Найбільша температура влітку сягає 39 °C, найнижча температура в холодні дні зими — до −38 °C. Для цієї частини басейну зимовий сезон характеризується опадами у вигляді снігу, частими туманами.

Плавні П. Бугу, Баловно-Матвіївське урочище

Середня висота снігового покриву становить від 10 до 15 см. В окремі роки зима буває стійка і сувора.

Весна відрізняється різким переходом від потепління до похолодання, від сухої погоди до дощової. У травні починає розвиватися грозова діяльність. Погодні умови літнього сезону відмічаються значним підвищенням температури, великою кількістю ясних днів, збільшенням кількості опадів, активної грозової діяльності.

Період осіннього сезону, особливо в другій половині, характеризується великою кількістю похмурих днів, тривалими опадами і туманами.

Річна норма опадів в верхній та середній частинах басейну становить від 669 мм до 550 мм, поступово зменшуючись з півночі на південь.

Нижня частина басейну річки Південний Буг розташована в межах степової зони України з помірно-континентальним кліматом, для якої характерні тепле літо і м'яка нестійка зима. Середньорічна температура повітря тут коливається від 8,0 °C до 10,0 °C.

Максимальна температура повітря, до 40 °C, спостерігається в липні-серпні. Найнижча температура повітря (до мінус 35 °C) відзначається в січні. В нижній частині басейну сніговий покрив встановлюється в другій половині грудня і руйнується в кінці лютого — на початку березня. Середня висота снігового покриву 5—8 см. Глибина промерзання ґрунту в середній та нижній частині басейну становить 20—50 см.

Місяць над Південним Бугом (Миколаїв)

Річна кількість опадів в нижній частині басейну становить від 470 мм до 540 мм. Відносна середньорічна вологість повітря становить 60—65 %. Норми випаровування з водної поверхні становлять у верхів'ї і середній частині басейну 530…625 мм, в пониззі — 800…900 мм.

Переважними вітрами в басейні, є вітри північно-західних напрямів. Середньорічна швидкість вітру становить від 3 до 4,4 м/с, найбільша — перевищує 30 м/с.

Гідрологія

Припливи-відпливи на Південному Бузі (видно минулий рівень води з залишками криги), Миколаїв (Матвіївка)
Зміни рівня води відбуваються кожні 6 годин. Миколаїв.

Живлення річки Південний Буг відбувається за рахунок талих вод у весняний і зимовий періоди та дощових опадів в літній. Підземний стік в басейні незначний.

Кришталево чиста вода П. Бугу навесні, Матвіївка

Рівневий режим річки характеризується явно вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню, яка іноді переривається під час проходження дощових паводків, та осінньо-зимовими підйомами води.

Річка славиться значними припливами з моря (у районі Миколаєва, до 40 сантиметрів), коли вода доволі швидко може залити велику площу, а відтак знову звільнити. На рівень води річки, у цих місцинах, також дуже впливає напрямок і сила вітру — північний та східний вітри (по козацькому москаль та донець), виганяють воду з П. Бугу до Чорного моря, а за південного та західного вітру (по козацькому, відповідно басурман та лях), рівень води у річці збільшується і кльов риби значно покращується. Під час дуже сильного південного вітру, горішня течія виносить з моря медуз аж до Нової Одеси.

Сплеск весняної повені сягає найбільшого значення в другій половині березня. Літньо-осіння межень встановлюється в середині травня на початку червня. Найменші рівні спостерігаються в липні-серпні, на пригирловій ділянці — у вересні-жовтні. Найнижчі рівні зимової межені спостерігаються в кінці грудня — в першій половині січня. Середньорічна витрата води р. Південний Буг біля с. Олександрівка (в районі Південно-Української АЕС) становить 92,1 м³/с. Мінералізація води у цьому створі становить: весняна повінь — 600 мг/дм³; літньо-осіння межень — 674 мг/дм³; зимова межень — 701 мг/дм³.[3]

У верхній течії Південний Буг замерзає в кінці листопада — на початку грудня. В середній та нижній течії — у другій половині грудня, хоча бувають роки, коли річка не замерзає зовсім. Льодостав малостійкий, середня товщина льоду змінюється від 15 до 35 см, найбільша сягає 80 см. Скресання річки проходить в другій половині березня у верхній течії та в першій половині березня у нижній та середній течії. Очищення річок басейну від льоду відбувається в кінці березня на початку квітня.

Гідрографічна мережа

Притоки

Південний Буг є найбільшою річкою, басейн якої повністю розташований в межах України. Площа басейну річки — 63700 км², довжина 806 км, середній похил — 0,40 %.

Південний Буг бере початок на Волино-Подільській височині поблизу с. Холодець Хмельницької області і впадає в Дніпро-Бузький лиман Чорного моря.

Особливістю Південного Бугу є те, що ця річка фактично має лише одну велику притоку — р. Синюху, яка утворюється внаслідок злиття річок Велика Вись та Тікич (басейн якої складається з двох основних приток Гнилий і Гірський Тікич).
Площа басейну Синюхи становить 16725 км² (26 % від усієї площі водозбору Південного Бугу). В Південний Буг, Синюха впадає в межах м. Первомайськ. Місцями утворює пороги та перекати.

Серед інших приток можна виокремити річку Інгул (площа басейну — 9890 км²), яка насамперед відзначається своєю довжиною — 354 км. Можна сказати, річка впадає безпосередньо в Бузький лиман в межах м. Миколаєва.

Характеристика основних приток Південного Бугу наводиться нижче.[4]

Назва притокиЗ якого берега впадаєВідстань від гирла, кмДовжина, кмПлоща водозбору, км²
БужокЛіва71175703
ВовкПрава69571915
ІкваЛіва66957505
СниводаЛіва61458906
ЗгарПрава602951160
ДеснаЛіва591801400
РівПрава5531041160
СільницяПрава39667830
СобЛіва3951152840
УдичЛіва34756861
ДохнаПрава330681280
СавраньПрава281971770
СиницяЛіва27478765
КодимаПрава2011492470
СинюхаЛіва19611116700
Велика КорабельнаЛіва17645550
БакшалаПрава14057766
МертвоводЛіва1031141820
ЧичикліяПрава751562120
Гнилий ЄланецьЛіва611031204
ІнгулЛіва03549890

Всього на території басейну Південного Бугу протікає 6594 річки, серед них великих — 1, середніх — 11, малих — 6582 (з них 367 — довжиною більше 10 км). Загальна довжина річок в басейні становить 22,4 тис. км, густота річкової сітки — 0,35 км/км².

Озера

В басейні річки Південний Буг окремі невеликі озера зустрічаються в Хмельницькій, Черкаській, Одеській, Кіровоградській і Миколаївській областях. Загальна площа озер в басейні становить 274 гектарів.

Лимани

Дніпро-Бузький лиман є мілководною затокою Чорного моря, що відокремлена від нього Кінбурнською косою. Сполучається лиман з морем Кінбурнською протокою, крізь яку і здійснюється водообмін. На сході лиман межує з гирлом Дніпра, на півночі поступово переходить у р. Південний Буг.

Зображення з космосу SeaWiFS. Видно місце впадіння невеликого (порівняно з Дніпром) Південного Бугу до Дніпро-Бузького лиману

За своїми розмірами Дніпро-Бузький лиман є найбільшим на Чорному морі. Його площа становить 800 км², об'єм води — 3 км³. Лиман є мілководним, його середня глибина становить 3,5-4 м.

Дніпро-Бузький лиман інколи розглядають як дві водойми — Дніпровський та Бузький, але чіткої межі між ними немає.[5] Якщо межі дніпровської частини лиману є доволі чіткими, то верхня межа бузької частини є суперечливою. Найчастіше цю межу проводять по Варварівському мосту, що в м. Миколаїв. Довжина Бузького лиману 47 км, ширина — 11 км, площа 162 км². Ступінь мінералізації лиману — солонуватий.

Штучні водойми

Ставок, заповнюваний з П. Бугу. Баловно-Матвіївське урочище

Характерною особливістю басейну Південного Бугу, що виділяє його з-поміж інших великих річок, є дуже велика його зарегульованість. В басейні створено понад 8 тисяч штучних водойм, сумарний їх обсяг є близьким до 1,5 км³, що практично дорівнює стоку в маловодний рік 95 % забезпеченості.

Водосховища. В басейні розташовано 188 водосховищ, загальною площею водного дзеркала 30,8 тис.га, сумарним об'ємом 897 млн м³. На самій річці Південний Буг створено 16 руслових водосховищ, загальний обсяг яких становить 303 млн м³. Найбільша кількість водосховищ побудована в Кіровоградській (64) і Вінницькій (42) областях.

Ставки. В басейні розташовано 8437 ставків, загальною площею понад 48 тис. га та сумарним об'ємом 618,2 млн м³. Найбільша кількість ставків побудовано у Вінницькій, Кіровоградській та Черкаській областях.

На території басейну річки Південний Буг управління водними ресурсами у межах своїх повноважень здійснює БУВР Південного Бугу.

Міста на Південному Бузі

Хмельницький, Летичів, Хмільник, Вінниця, Гнівань,Тиврів, Брацлав, Ладижин, Гайворон, Первомайськ, Южноукраїнськ, Вознесенськ, Нова Одеса, Миколаїв.

Цікаві факти

У місті Вінниця на річці Південний Буг встановлено найбільший в Європі плавучий світломузичний фонтан.[6]

Південний Буг взимку

Також у Первомайському районі Миколаївської області розташована мекка українського рафтингу — село Мигія. Щороку, тисячі туристів приїжджає сюди приборкати пороги Південного Бугу: «Млинний», «Інтеграл» та багато інших. Пороги здебільшого 2-го класу, Млинний поріг — 3-го. Також щороку на Південному Бузі проходять численні змагання з каякінгу, рафтингу та водного туризму.

Ще, у плавнях поблизу Миколаєва, росте, можливо, найбільший в Україні очерет — більше 5 метрів заввишки та з діаметром стебла до 16 міліметрів, а деякі мешканці прибережного села Миколаївщини, Костянтинівки, станом на початок 2010-х років, як і сотні років тому, використовували річкову воду для пиття та приготування їжі. Задля цього, взимку, відстояну воду насосами закачують у муровані басейни з якимось срібним виробом, відтак використовують цілий рік і живуть більше 80 років.[7]

Примітки

  1. Кравчук П. А. Рекорды природы. Любешов: Эрудит, 1993. ISBN 5-7707-2044-1
  2. Денисик Г. І. Поверхневі води: річки та болота / Г. І. Денисик, О. М. Гусак // Середнє Побужжя: [монографія]; за ред. Г. І. Денисика. — Вінниця: Гіпаніс, 2002. — С. 67-81.
  3. Водні ресурси та якість річкових вод басейну Південного Бугу: Монографія [Електронний ресурс] / За ред. В. К. Хільчевського. — К.: Ніка-центр, 2009. — 184с. ISBN 978-966-521-516-5
  4. р. Південний Буг
  5. Межею прийнято вважати маяк Нижній Хабловський (на перетині Миколаївської та Херсонської областей): лінія на захід до с. Дніпровського відокремлює Бузький лиман (на північ); лінія на південь до острова Тендра (біля Кінбурнського півострова, на схід від с. Геройське) відмежовує Дніпровський лиман (на схід), на захід від цієї умовної лінії розташований Дніпро-Бузький лиман.
    Див. Топографічні карти
    Лист карти L-36-52 Очаків (Дніпровське, гирло річки-лиману). Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1977—1984 рік. Видання 1985 р. (рос.)
  6. http://roshen.com/ua/news/corporation/view/372%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D Фонтан Roshen у Вінниці — відкрито!
  7. Реєстраційна картка проєкту. dfrr.minregion.gov.ua. Процитовано 9 серпня 2020.

Див. також

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.